Коломойський рятував Донбас: інтерв'ю з депутатом про деокупацію та нацменшини

Дмитро Лубінець - народний депутат України, голова парламентського комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної  Республіки Крим,  міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Парламент.UA розпитав Дмитра, чи є в Україні державна стратегія повернення та реінтеграції окупованих територій, поговорив про новий законопроєкт щодо національних меншин та дізнався за що Вищий антикорупційний суд нещодавно оштрафував нардепа на 1135 грн.

Чи з’явилась в Україні стратегія повернення та реінтеграції окупованих територій?

Стратегії у вигляді якогось оформленого документа досі немає. Але з’явились люди, які розуміють, що для цього потрібно робити. Принаймні, їм так здається. Тому деякі зміни за півтора року, які я очолюю комітет, є. 

А чому за півтора року держава так і не спромоглась виробити цю стратегію, чи оформити її у якийсь документ?

Це запитання скоріше до центральних органів виконавчої влади.. Від парламенту залежить одне з найбільш ключових питань, але не основне. Ми повинні ухвалити закони, які, в тому числі стануть передумовою повернення цих територій - так званий закон про перехідне правосуддя. Закон, який буде розповідати людям, які зараз проживають на тимчасово окупованих територіях, що буде з ними: чи будуть вони підпадати під будь-яку відповідальність, чи буде розповсюджуватись амністія, і якщо буде, то на кого, чи буде вона розповсюджуватись на тих, хто взяв до рук зброю; яким чином ми будемо повертатись до мирного життя та яким чином ми повернемо контроль над кордоном. Ось такий законопроєкт ми повинні затвердити. 

Але чому нічого не зроблено? Всі повинні розуміти, що єдина інституція, яка повністю бачить усю проблематику - це Офіс президента та особисто президент. Верховна Рада одним законом нічого не змінить. 

9 червня Фонд Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва оприлюднив результати соціологічного дослідження, згідно з яким вже третина українців вважає, що від окупованих територій потрібно повністю відмежуватись: зупинити торговельні зв’язки, припинити будь-які соціальні виплати та надання будь-яких державних послуг. Як ви вважаєте потрібно саме так і робити?

Я особисто не поділяю цієї думки. Ми ж не від територій відмежовуємось і нам потрібні не території, як географічні назви. Нам потрібні люди, які проживають у конкретних населених пунктах, які традиційно і юридично залишаються українськими.  

Ми обрали стратегію продовження комунікації, ми продовжуємо виконувати свої зобов’язання як держава Україна у вигляді виплати усіх соціальних надбань людини. Тут слід зазначити, що згідно з міжнародним правом пенсія - не є привілеєм, пенсія - це зароблена, фактично приватна власність громадянина України.

Україна обрала такий шлях і я не думаю, що у найближчому майбутньому хтось політично змінить цей вектор. 

Нещодавно російські чиновники заявили, що подаватимуть позов проти України до міжнародного суду з прав людини через відсутність води в Північно-Кримському каналі. Яким чином Україна повинна на це реагувати і чи повинні ми постачати воду до Криму?

Ми повинні реагувати так, як реагуємо зараз: згідно з міжнародним гуманітарним правом всю відповідальність за життєдіяльність окупованих територій несе окупант, в тому числі за наявність чи відсутність води. Тому я думаю, що це все політичні гасла, ніхто не буде забороняти їм звертатись до міжнародного суду: я впевнений на 99%, що там вони програють.

Дмитро Лубінець (фото: УНІАН)

А щодо води, то наразі я з усією відповідальністю можу підтвердити, що води, яка природнім шляхом знаходиться на території Автономної республіки Крим та міста Севастополь, абсолютно достатньо для цивільного населення, тобто мешканців, які постійно проживають на території цього півострова. Україна не повинна наразі подавати туди воду. Якщо ми це зробимо, то автоматично усі передумови повернути цю територію в найближчому майбутньому у нас зникнуть.

Я прихильник того, що ми не можемо повертати території військовим шляхом. Ми їх повинні повертати дипломатичним та політичним шляхом.

Як повернути Крим дипломатичним шляхом, якщо Росія не те, що говорити про це не хоче, вона навіть на футболки національної збірної з футболу, де є карта України з Кримом, реагує неадекватно?

Крим повернеться дипломатичним шляхом тільки тоді, коли Російська Федерація зрозуміє, що наслідки тримання Криму у себе в статусі федерального округу РФ набагато гірші, ніж віддати його Україні. Я кажу про економічні наслідки. Санкції повинні відіграти свою роль. 

На жаль, наші міжнародні партнери настільки обережно застосовують санкції, що для російської економіки вони не завдали якогось жахливого удару.

За останні кілька місяців ви вийшли на завершальний етап у створенні нового законопроєкту про національні меншини. Чим він відрізняється від вже існуючого закону та що у ньому буде принципово нового?

Вперше у законопроєкті прописується державний орган, який буде займатись питаннями національних меншин. Це орган створений на підставі рішення Кабінету міністрів - Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (створена ще у 2019 році - ред.), але на нашу точку зору цей орган повинен бути прописаний на законодавчому рівні. 

По друге, в цього органу з’являється фінансування, відповідно і можливість фінансування різних програм підтримки національних меншин. 

Наступне - при цьому органі з’являється консультаційно-дорадчий орган з представників національних меншин, який в тому числі спостерігатиме за тим, як розподіляється та використовується бюджет програм підтримки.

Крім того, ми надаємо місцевим органам влади можливість надавати приміщення для громадських організацій національних меншин, ми надаємо можливість створювати консультаційно-дорадчі органи при будь-яких виборчих органах будь-якої ОТГ, району чи області, які б займались правами національних меншин. 

Чи перелічували ви скільки в Україні наразі є національних меншин?

Ні, і принципово цього не робитимемо на рівні закону. Якщо ми перелічимо, то потрібно перелічувати всіх. А навіщо це робити? Краще прописати термін, під який можуть підпадати ті чи інші представники національних меншин.

Ключова теза, що представником національної меншини може бути тільки громадянин України. Цей закон не розповсюджуватиметься на громадян інших держав або осіб без громадянства.

Знаю, що русини вас попросили, щоб їх також визнали окремою національною меншиною. Ви це зробили?

Ми виходимо з того, що є дуже багато теоретичних та історичних досліджень, які доказують, що русини - це різновид української національності. Мова схожа, традиції схожі, тобто це етнос в структурі України. Це не національна меншина.

Україна посіла 110 місце в Індексі свободи людини (Human Freedom Index 2020) зі 162 держав. За рік, який ви очолюєте Комітет, ми піднялись на 4 позиції. Ви вважаєте це здобутком чи недопрацюванням?

Я точно не скажу, що це наш здобуток, бо над цим працює не тільки наш Комітет. Над цим працює Уповноважений ВРУ з прав людини Людмила Денісова та багато інших органів. Це взагалі показник прозорості влади. Тому це точно не здобуток. Україна точно може підніматись набагато швидшими темпами, але це те, що показує, що ми рухаємось у правильному напрямку. 

Як вважаєте, наскільки вільне у нас суспільство і наскільки обізнане у своїх правах та вміє ними користуватись?

У нас не настільки вільне суспільство, наскільки могло б бути. В першу чергу я це пов’язую з діяльністю правоохоронних органів та судової системи. Судова система - неефективна, непрозора і корупційна: це те, що максимально стримує розвиток суспільства і держави у цілому.

З приводу прав, інколи мені здається, що їх навіть забагато. Чомусь люди вважають, що у них є тільки права, забуваючи, що згідно з Конституцією у кожного громадянина України, окрім прав, є ще й обов’язки. Так ось у нас дуже часто трапляються випадки, коли люди знають свої права, але не знають або удають, що не знають свої обов’язки.

Дмитро Лубінець (фото: УНІАН)

У нас в державі точно немає передумов, щоб ми перетворились на країну, де неможливий вільний розвиток особистості чи суспільства. Ми точно ніколи не станемо ні Російською Федерацією, ні Білоруссю, бо це неможливо для української нації. Ми занадто вільно розвивались століттями, щоб в один момент нам заборонити, наприклад, виходити на протести. Мені здається, що чим більше хтось створює перепон для протестів, тим швидше він позбавляється влади: Янукович яскравий приклад.

Ви перебуваєте у депутатській групі “За майбутнє”, яка асоціюється у суспільстві з Ігорем Коломойським. Наскільки часто доводиться голосувати за законопроєкти, які лобіює Коломойський?

Не знаю жодного законопроєкту, який би лобіював Коломойський. Пов’язують групу лише через те, що у групі перебуває депутат Ігор Палиця, який чи є, чи був компаньйоном Коломойського по бізнесу. Ми об’єднались у групу лише через те, що набагато легше захищати права наших виборців перебуваючи у групі. 

А партію ми створили, тому що монокоаліція змінила законодавство, і на місцевих виборах тепер можна висуватись тільки від партій. Якби цього не було, ми б і партію не створювали, принаймні зараз. 

А ви особисто з Коломойським знайомі?

Особисто знайомий. Я познайомився з ним, з Борисом Філатовим та Генадієм Корбаном у 2014 році, коли він був керівником Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Можу ствердно казати: якби не ці три людини, то українського міста Волноваха на підконтрольній Україні території не було б. Бо вони не просто допомагали, вони робили все, щоб Донецька область витримала. 

Чому вас оштрафував Вищий антикорупційний суд на 1135 грн? Чому ви не ходили півроку на допити до Національного антикорупційного бюро України?

Я неодноразово критикував і після цього ще більше критикую керівника НАБУ Артема Ситника. За весь цей час жодного дзвінка, жодного повідомлення, приходу на моє робоче місце до Комітету ВРУ співробітників НАБУ ніколи не було. Але вони надсилали кудись повістки, щоб отримати від мене пояснення в рамках кримінального провадження, де я проходжу як свідок. Потім пішли до Вищого антикорупційного суду і подали на мене адміністративну скаргу за те, що я не з’являюсь на допит як свідок, і накласти на мене адміністративний штраф 1135 грн. Я про це дізнався зі ЗМІ. 

Так НАБУ згідно з законодавством зобов’язане надсилати повістки за місцем вашої реєстрації.

Так, я зареєстрований у місті Волноваха. Я перевірив: на поштову адресу у місті Волноваха жодної повістки я не отримував. 

А що за кримінальна справа, у який ви свідок?

Наскільки мені відомо кримінальна справа відкрита за фактом, що я нібито отримував незаконну компенсацію за оренду помешкання у Києві під час попереднього скликання Верховної Ради. Хоча я офіційно прописаний у Волновасі. Власного житла у Києві ні я, ні члени моєї родини не мають. Тобто абсолютно логічно, на підставі закону, я отримував компенсацію і за цим фактом відкрили кримінальне провадження. 

А ви знаєте на якому етапі опрацювання зараз перебуває це кримінальне провадження?

Ні. Як тільки хоча б раз співробітники НАБУ нарешті до мене звернуться, я залюбки надам пояснення. 

Найцікавіше, хоч це і не перевірена інформація, але цю кримінальну справу відкрили на підставі звернення людини, яка перебуває в Донецьку, яка організовувала незаконний референдум у місті Волноваха, на яку відкрите кримінальне провадження за статтею державна зрада. Він офіційно перебуває у розшуку і є членом одного з так званих державних органів "ДНР".

Штраф сплатили?

У мене був вибір: або я одразу сплачую штраф, або чекаю доки мені заблокують усі банківські картки, або я оскаржую це рішення. Я вирішив дуже просто: я сплатив штраф, але я оскаржую це рішення.