Договір довічного утримання чи спадковий: що обрати для передачі майна — пояснення Мін'юсту
Довірити квартиру чи інше цінне майно людині, яка допомагатиме в старості, а після смерті стане власником? У такому разі можна укласти договір довічного утримання або спадковий договір. Обидва варіанти є законними і дозволяють заздалегідь врегулювати майнові питання. Однак, як пояснюють у Мін’юсті, ці правочини мають принципові відмінності, які можуть суттєво вплинути на життя і власника майна, і його майбутнього набувача.
У новому роз’ясненні, опублікованому на офіційному порталі Мін’юсту, йдеться про те, що головна різниця між договорами — це момент, коли новий власник фактично набуває права на майно. Якщо коротко: при довічному утриманні майно переходить до набувача одразу після підписання договору (або після його державної реєстрації, якщо йдеться про нерухомість). А от у випадку спадкового договору — лише після смерті власника.
Також у договорі довічного утримання чітко прописується зобов’язання набувача щомісячно надавати матеріальне забезпечення, тобто допомогу грошима, продуктами, ліками чи доглядом. Це може включати і право на проживання у квартирі, що передається, якщо сторони це передбачать у документі. Забезпечення має бути оцінене в грошовому еквіваленті й підлягає індексації.
У випадку ж спадкового договору такі виплати не є обов’язковими. Відчужувач (тобто майбутній спадкодавець) може зобов’язати набувача виконати певні дії — наприклад, доглядати за ним або в майбутньому поховати, але лише якщо це прямо вказано в договорі.
У разі смерті набувача спадковий договір автоматично припиняє свою дію. А от при довічному утриманні його обов’язки можуть перейти до спадкоємців — і якщо вони відмовляться від майна, воно повертається назад до первинного власника. Важливо не плутати ці форми правочинів, адже юридичні наслідки відрізняються кардинально. Наприклад, майно за договором довічного утримання не можна продати або подарувати до смерті відчужувача, і на нього не може бути звернено стягнення.
У Мін’юсті також нагадали: обидва види договорів обов’язково укладаються письмово та посвідчуються нотаріусом. У договорі фіксується заборона на відчуження майна, яка діє до настання відповідних умов (смерті власника або виконання зобов’язань). У разі спадкового договору він додатково реєструється у Спадковому реєстрі.
Ще один нюанс — якщо йдеться про земельні ділянки сільськогосподарського призначення, укладення таких договорів дозволене лише між родичами або подружжям. Інакше нотаріус просто не матиме права посвідчити такий документ.
| Критерій | Договір довічного утримання (догляду) | Спадковий договір |
|---|---|---|
| Момент виникнення права власності | В момент нотаріального посвідчення договору або державної реєстрації (для нерухомості). | Після смерті відчужувача. |
| Щомісячне забезпечення | Відчужувач щомісячно отримує матеріальне забезпечення або догляд. | Не передбачено обов’язково, лише за домовленістю. |
| Обов’язок поховати відчужувача | Є обов’язковим, навіть якщо не прописано в договорі. | Виникає лише за наявності відповідного пункту в договорі. |
| Сторони договору | Відчужувач — будь-яка фізособа; набувач — повнолітня фізособа або юрособа. | Відчужувач — фізособа (може бути подружжя); набувач — фізособа або юрособа. |
| Хто контролює виконання після смерті | Не передбачено окремого контролю. | Можна призначити особу, яка контролюватиме виконання договору після смерті відчужувача. |
| Право відчужувати майно набувачем до смерті | Заборонено — набувач не має права продавати, дарувати, міняти, передавати іншим до смерті відчужувача. | Заборона діє — нотаріус вносить запис про обтяження. |
| У разі смерті набувача | Його обов’язки переходять до спадкоємців. Якщо вони відмовляються — майно повертається відчужувачу. | Договір припиняється. |
| Нотаріальне посвідчення | Обов’язкове, з накладенням заборони відчуження. | Обов’язкове, також нотаріус реєструє договір у Спадковому реєстрі і накладає заборону відчуження. |
| Регулювання земель с/г призначення | Дозволено тільки для передачі родичам або одному з подружжя. | Так само — тільки для родичів або одного з подружжя. |