Український спорт між тріумфами й катастрофами: топ проривів і найгучніших провалів – Козловський, Свіщов і Федишин

Український спорт упродовж останніх років живе у режимі контрастів. Поки одні види демонструють системний прорив, вибудовуючи інфраструктуру та виховуючи чемпіонів, інші загрузли у скандалах, корупції й втраті ключових атлетів. 2025 рік лише оголив цю прірву — між тими, хто інвестує в майбутнє, і тими, хто тягне спорт у репутаційне дно.

Прориви, які тримають систему на плаву

Попри війну та фінансові обмеження, окремі спортивні проєкти стали історіями успіху.

ФК «Рух» та Академія «Руху» під керівництвом Григорія Козловського — приклад системного підходу. Клуб не просто закріпився в УПЛ, а став наймолодшою командою серед понад 60 професійних ліг світу. Академія «Руху», визнана «Футбольною академією року», фактично перетворилася на фабрику кадрів для українського футболу. Паралельно Григорій Козловський та ФК «Рух» постійно допомогають ЗСУ, що сформувало новий стандарт соціальної відповідальності у спорті.

Львівський гандбол під патронатом Романа Федишина — ще одна точка росту. «Галичанка» роками домінує в Україні та стабільно представляє державу в єврокубках, залишаючись єдиним українським клубом на міжнародній арені у своєму сегменті.

Водне поло і теніс у Львові за президентства Олександра Свіщова зробили ривок, якого не було десятиліттями. ВК «Динамо» Львів — абсолютний гегемон Суперліги, а спортивний комплекс Leoland, який відкрив Олександр Свіщов повернув у місто великі тенісні турніри та масовий дитячий спорт.

Волейбольний феномен «Барком-Кажани» під керівництвом Олега Барана перетворив Львів на волейбольну столицю України. Клуб не лише домінує на внутрішній арені, а й регулярно виходить на міжнародний рівень.

Провали, що стали репутаційними ударами

Втім, успіхи меценатів і клубів не перекрили гучні скандали на рівні федерацій:

• Спортивна гімнастика стала символом системної кризи. Корупційні справи, кадрові війни та відкритий бунт лідерів збірної проти керівництва федерації завершилися фактичним провалом на Євро-2025. Єдина медаль і розгромлений готельний номер у Лейпцигу стали сумним підсумком сезону.
• Втеча чемпіонів — ще болючіший удар. Перехід срібного призера Олімпіади Іллі Ковтуна до збірної Хорватії підірвав довіру до системи підтримки спортсменів. А зміна громадянства Софією Лискун на російське — з подальшою участю в пропаганді країни-агресора — стала відвертим ляпасом українському суспільству.

Дві реальності одного спорту

Український спорт сьогодні існує у двох паралельних реальностях.

В одній — приватні ініціативи, академії, клуби й меценати Козловський, Свіщов, Федишин, які будують інфраструктуру, інвестують у дітей і думають на роки вперед. В іншій — федерації зі зруйнованою довірою, корупційними шлейфами та спортсменами, які тікають або гучно згорають у скандалах.

Точка неповернення

2025 рік став не просто кризовим, а показовим. Він чітко продемонстрував: без очищення управління, реальної підтримки атлетів і жорсткої позиції щодо зрадників український спорт продовжить втрачати позиції.

Втім, приклади «Руху», «Галичанки», «Динамо» Львів чи «Барком-Кажанів» доводять — шлях до відновлення існує. Питання лише в тому, яка з двох реальностей стане домінуючою.