Українські газети: писати бізнес-план чи готуватися до катастрофи

Розпочнімо міркування про долю українських друкованих медіа з анекдотів. Себто з бувальщин, які розповів журналіст і медіаексперт Сергій Штурхецький. У 2014 році він запитав у свого американського колеги-редактора, як той гадає, скільки ще триватиме газетна ера.

Сергій Штурхецький

 «Ми пили каву на ганку його редакції, і він сказав – «доти, поки цього хотітимуть наші читачі, і хоча вони в більшості своїй вже поважного віку, але медицина в нас хороша і дозволить їм протягнути ще довго», - завершив перший анекдот пан Штурхецький і перейшов до другого. -  Точнішу дату завершення газетної епохи (мене як газетяра це дуже цікавило) мені сказав власник однієї із друкарень у Вірджинії - вже тоді, у тому ж 2014 році він більше друкував етикетки і паперові пакети для бургерів, газет йому замовляли все менше. Але він впевнено дивився у майбутнє – «друкарня має відпрацювати 40 років, такий у нас бізнес-план». Друкарню вони відкрили у 1984-ому…»

Відповіді американців дотепні і могли би розсмішити. Якби не усвідомлення того, що читачі паперових газет справді не вічні, а термін 40-річного бізнес-плану вичерпався минулого року.

В Україні, на відміну від Штатів, ситуація ще критичніша – хоча би з огляду на повномасштабну війну, за якої вести бізнес значно важче. Що і підтверджує аналітичний звіт Академії української преси у співробітництві з Фондом Конрада Аденауера «Український медіаландшафт 2022-2024. Зміни в медіа під час повномасштабного вторгнення». У розділі «Друковані медіа в Україні», який підготував медіаексперт Сергій ЧЕРНЯВСЬКИЙ, стверджується, що «з 2020 по 2024 рік кількість працівників у друкованих медіа скоротилася на 75% (42 тис. працівників). Дві головні причини скорочення персоналу та закриття видань: війна в Україні та якість послуг АТ Укрпошта з передплати та роздрібного продажу». А щодо очікувань на рік нинішній, зазначається: «Без донорської допомоги та допомоги з державного бюджету України у 2025 році:  Скорочення кількості газет та журналів на 20 %. Скорочення накладу за передплатою на 25-30 %».

Але газети борсаються. Вигадують найрізноманітніші способи побачити світ і діставатися до читача: адаптуються до нових реалій ринку, розвивають цифрові формати (ведучи сторінки у соцмережах, пропонуючи читачам передплатити електронну версію газети і т.д.), беруть участь у грантових програмах, знаходять альтернативні способи доставки, зокрема співпрацюють з приватними логістичними компаніями, розвивають власну мережу розповсюдження, об’єднуються у спільні випуски, входять у холдинги... Деякі навіть відзначають поважні ювілеї. Як-от газета «Буковина» у Чернівцях, перше число якої вийшло 1 січня 1885 року, а її засновником був відомий письменник та просвітитель Юрій Федькович.

«Дуже сподіваємося, що відзначимо і 150-ліття газети»

Днями чернівецька газета «Буковина» відзначила своє 140-річчя. Кілька років тому тут змінився менеджмент. Нинішній головний редактор газети Вадим ПЕЛЕХ, який також очолює і місцевий телеканал ТВА, розкриває деякі секрети довголіття видання:

«Цього року нам вдалося зупинити падіння тиражу. Так, тираж у нас зовсім куценький, маленький – але він не зменшився. Тобто є якась критична маса людей, які хочуть читати «Буковину», і попри всі старання «Укрпошти», вони далі її передплачують. Але все одно газета – глибоко збиткова справа, і все тримається на ентузіазмі.

Маємо такі ж проблеми, як і у всіх ЗМІ – це відсутність рекламних грошей, це проблеми з колективом – а це не тільки фінансування на видання газети і зарплати, а й відсутність бронювання від мобілізіації...

Вадим Пелех

Коли кілька років тому в газету прийшов новий менеджмент, основним завданням було – врятувати її. Тому що ми вже бачили долю багатьох інших, в тому числі і чернівецьких, видань. Довелося йти на непопулярні кроки, навіть на важкі. Ми змушені були попрощатися з багатьма працівниками пенсійного віку, це насправді сумно, десь може навіть соромно. Але вибір у нас був зовсім невеликий. Хоч багатьох з цих гарних людей і хороших журналістів я знаю з дитинства, вони працювали ще з моїм батьком – в «Радянській» тоді «Буковині». До збереження найдавнішого видання нашого краю долучився і колишній народний депутат Максим Бурбак – його дід свого часу працював заступником головреда «Радянської Буковини»»… Принаймні ми намагаємося. Зробили редизайн, новий формат… звичайно, це важко – люди звикли до великих «полотнищ», якими зручно застеляти стіл чи топити пічку. Але «Буковина» йде в багато домівок, і це тішить.

Друковані газети набирають статусу якоїсь такої культової речі, тому що тепер усі новини читаються з інтернета, з телефона. Але є ні з чим незрівнянна функція, річ – потримати газету в руках, вона пахне, вона жива… І ти відчуваєш себе якимсь «обраним», коли маєш змогу почитати паперову газету. Хоча це не зменшує викликів, перед якими стоїть газета.

Батько мій, як я уже сказав, був редактором «Радянської Буковини» на початку 80-х, і тепер довелося очолити «Буковину» мені. Хоча це була «не моя тема…». Та оскільки газету зараз видає телеканал ТВА і є по суті її власником, то зорі склалися так, що після початку повномасштабного вторгнення запропонували очолити газету мені.

Я не маю особливих ілюзій стосовно того, що попереду. Звісно, газета на себе сама не заробляє. Але поки є ентузіазм і бажання в тих, хто її видає – будемо тягнути, скільки можемо. Тішить, що в цій ситуації ми додали до нашого такого маленького «холдингу» румуномовну «Газету де Герца» - спільними зусиллями докладаємося до того, щоб і вона на припиняла виходу. На партнерських умовах друкуємо також газету польського товариства. Намагаємося довкола себе зібрати, об’єднати національні громади. Наявність у холдингу і телебачення і газет дає нам можливість їх зацікавлювати.

На жаль, багато хто в наші «цифрові» часи не розуміє взагалі, для чого журналісти – якщо він сам собі може сфотографувати, виставити в телеграм чи фейсбук і «відчитатися» про подію. Хоча ми чудово розуміємо, що таке неперевірена чи анонімна інформація з соцмереж, і  що таке офіційно зареєстроване медіа, яке несе відповідальність за те, що пише. Та конкурувати з соцмережами не можемо, і це ще одна проблема для друкованих ЗМІ.

Не знаю, чи будемо відзначати 150-ліття газети, дуже сподіваюся на це – робимо все для цього. Але не знаємо, що буде післязавтра – особливо з нашим неадекватним сусідом. Але віримо, що Україна – назавжди, а відповідно – і українські медіа. І серед них точно буде газета «Буковина».

Спільні випуски – більше охоплення рекламою

Своє ноу-хау для збереження газет винайшли ще дві буковинські «районки», які виходять у місцях компактного проживання румунської національної громади: «Слово правди» на Новоселиччині і «Новий день» на Глибоччині. Адмінреформа призвела до укрупнення районів, тож ні Новоселицького, ні Глибоцького районів наразі вже не існує. А газети – залишилися. І щоб вижити, придумали кооперуватися!

Як розповідає головна редакторка «Слова правди» Ганна ВАКАРЧУК, ці дві газети спільно виходили з перших тижнів війни до кінця 2023-го, що допомогло їм вижити, оскільки витрати на друк вони поділили навпіл. Технічно це відбувалося так: один тиждень виходило «Слово правди» (цей колектив верстав газету і з її коштів оплачувався друк), яке отримували читачі обох районок, наступного тижня – «Новий день» (відповідно вже забезпечує верстку і друк), і його читають в обох колишніх районах. Обидві газети виходили, обидві назви збережені.

Ганна Вакарчук

«Людям зайшло, бо вони знали новини сусідів, а рекламодавці отримали вдвічі більшу аудиторію», - пояснює пані Ганна і розповідає, яка задоволена була рекламою одна місцева підприємиця, продукція якої завдяки спільним випускам газети стала дуже популярною «у сусідів», і там тепер товар купують навіть більше, ніж у рідному районі.

«На обов'язкову перереєстрацію ми пішли окремо - щоб зберегти редакції», - зауважує Ганна Вакарчук, додаючи, що подальша співпраця з колегами-сусідами обов’язково буде, хоча і в іншому форматі – деталі обговорюються.

«Локальні друковані медіа потребують державної підтримки»

Та не всім газетам щастить святкувати ювілеї. Із 57 видань, зареєстрованих 29-ма суб’єктами у сфері друкованих медіа Чернівецької області, про яких внесено відомості до Реєстру суб’єктів у сфері медіа, дві районні газети не оголосили передплату на перше півріччя 2025 року. Це «Рідне слово» та «Хотинські вісті», які виходили друком понад вісім десятиліть. Про це повідомляє Представництво Нацради України з питань телебачення і радіомовлення у Чернівецькій області, відзначаючи скрутне становище редакцій.

«З процесом цифровізації та розвитком інтернету змінився спосіб споживання новин, адже онлайн-видання, соціальні мережі та мобільні додатки надають миттєвий доступ до актуальної інформації. Відтак зміна читацьких уподобань, особливо серед молоді, яка віддає перевагу цифровим форматам, сприяє зменшенню тиражів, - пояснює Представниця Нацради в Чернівецькій області Любов НЕЧИПОРУК. - Окрім того, зростання вартості паперу, друку та логістики збільшує витрати на виробництво друкованих видань.

Минулого тижня ми провели робочу зустріч із керівниками друкованих медіа. Головні редактори буковинських часописів в один голос зазначають, що на становище друкованих медіа, зважаючи на те, що передплата та доставка газет і журналів залишаються ключовими каналами їх поширення, значно вплинула «Укрпошта». Скорочення відділень АТ «Укрпошти», звільнення листонош, оптимізація логістичної мережі підприємства призвели до погіршення доступу до газет, оскільки доставка стала нерегулярною або затримується.

Усі ці фактори разом створили серйозні виклики для друкованих медіа. Тенденції стосуються не тільки Чернівецької області, а й інших регіонів нашої держави».

Любов Нечипорук наголошує на важливості друкованих медіа для читачів завдяки низці унікальних переваг, які не можуть повністю замінити цифрові формати: «Вони забезпечують високу якість та достовірність інформації, оскільки процес підготовки друкованого матеріалу зазвичай передбачає ретельну перевірку фактів, що зменшує ризик поширення фейків і дезінформації. Газети є важливим джерелом інформації для людей, які мають обмежений доступ до інтернету, зокрема для мешканців віддалених сільських громад та літніх людей. Друковані часописи зберігають культурну й історичну цінність, адже часто містять архівні матеріали та унікальні дослідження.

На моє особисте переконання, локальні друковані медіа сьогодні потребують державної підтримки. Це має бути комплексний підхід, що включав би фінансову допомогу, пільги та регуляторні механізми. Допомогти зберегти друковані медіа та сприяти їхньому розвитку в умовах цифрової трансформації може запровадження системи субсидій та грантів для друкованих видань, які висвітлюють суспільно важливі теми, особливо в регіонах, де доступ до інформації обмежений. Щоб зменшити фінансове навантаження на редакції, доцільно було б розглянути можливість компенсації частини витрат на друк, папір і логістику, а також запровадити пільгові тарифи на доставку через АТ «Укрпошта».

«До того часу, як відновимо, потреба може зникнути…»

Журналіст, медіаконсультант і голова комітету Незалежної Медіа-Профспілки України Сергій ШТУРХЕЦЬКИЙ переконаний, що «ситуація з друкованими медіа і до повномасштабного вторгнення була не найкращою, або якщо відверто – то катастрофічною».

«Проблема полягала у високій вартості як самого носія інформації – паперу і поліграфії, так і одвічного болю українських газетярів – Укрпошти, яка доставляє цю інформацію, - пояснює пан Сергій. - Станом на середину 2019 року опитування показала революційні зміни в медіаспоживанні українців – і пов’язані ці зміни аж ніяк не з газетами. Тоді вперше опитування виявили, що більшість українців отримує новини із соціальних мереж, а не з телевізора. Отримувати дорогу, не завжди якісну поліграфію із тижневим запізненням після описуваних подій – такого щастя хотіли все менше людей. Роздержавлені редакції трималися за рахунок замовлень від судів та місцевих рад, вибудовуючи в глибинці «партнерські» стосунки із місцевими розпорядниками бюджетів…

Повномасштабне вторгнення просто загострило наявні проблеми. Люди виїхали з міст, і єдина перевага місцевих газет – локальні новини - стало неможливо просто доставляти аудиторії, яка роз’їхалася по цілому світу. Трагедія знищених українських міст, що із руйнуванням будинків, у міст руйнується і все, що давало їм якесь обличчя – місцеві газети, кав’ярні, дрібний бізнес… Спроби окремих редакцій продовжувати випуск достойні поваги. Поки є останній читач, який готовий оплатити паперову версію новин – газета буде існувати. Але ні інформаційних, ні фінансових підстав для цього практично не залишається. Газети трансформуються у новиннєві фабрики на інших платформах, сьогодні сайт газети – вже позавчорашній день, головне – соцмережі, а соцмережі вимагають динамічної картинки, відео, що за природою своєю папір не дає відтворити.

Гранти на видання газет мені нагадують підтримку дуже коштовних крафтових бізнесів, які мають скоріше історико-культурну, ніж якусь практичну цінність. Редакціям необхідно на основі їхніх активів – довіри читачів, авдиторії, знання місцевої тематики – іти на інші платформи, і опановувати нові платформи. Так, мабуть, сьогодні у сучасному місті можна за великі гроші знайти візника на конях, але люди будуть пересуватися зручнішим і модерновішим транспортом, а на кареті прокатаються для гостроти відчуттів, можливо, раз у житті.

Газети залишаються, але на інших платформах (не на папері) і з іншими засобами доставки (не через ненав’язливий сервіс Укрпошти). А для того, щоб вижити професіоналам, то їм необхідно опановувати нові формати. Зрештою, про це нам каже навіть елементарна безпека. Коли я зайшов у ньюзрум берлінської газети, то відчув ностальгію. Але таку картинку в Україні ми відновимо не скоро. Та й до того часу, як відновимо, потреба у великих редакціях  і фізичному скупченні людей так само може зникнути…»

Вихід є!

Попри дещо песимістичні коментарі учасників «газетного ринку», паперові медіа, вочевидь, мають майбутнє – зважаючи хоча б на їхню унікальність.  А в тому ж уже згадуваному аналітичному звіті Академії української преси наводяться варіанти допомоги (підтримки) друкованим ЗМІ в Україні:

• Законодавчо закріпити розповсюдження друкованих медіа в супермаркетах згідно з розміром супермаркету. Зараз в Україні понад 4 тис. супермаркетів, преса є лише в 1,2 тис. супермаркетів. Для цього потрібно вивчити досвід Польщі та країн ЄС.
• Реєстрація міжнародних ТМ-видань, що одночасно виходять на тимчасово окупованих територіях, для заборони їх використання («7-я», «Приазовський робочий» та ін.).
• Компенсування витрат на підвищення вартості оформлення передплати та доставлення у 2025 році донорами або з державного бюджету. Приблизно 1 млн 100 тис. доларів, до того ж донори отримають дані про якість доставлення передплати Укрпоштою.
• Закупівля газетного паперу на три місяці для щотижневих видань на 2025 рік. При накладі 1 млн на тиждень для 12 шпальт (36 грн) = 420 тонн паперу, при вартості 900 у.о. за тонну – витрати 378 тис. доларів.
• Оцифрування архівів друкованих видань, які виходять періодичністю більше ніж 1 раз на місяць. Це надасть доступ до архівів для жителів України за кордоном та в окупації.
• Одночасна фінансова допомога районним та міським виданням по 1,5 тис. у.о. 450 видань = 675 тис. доларів.
• Допомога локальним друкованим медіа у створенні типового шаблону для контенту та верстки локального видання.
• Створення фонду підтримки місцевих/локальних медіа з єдиним центром. У єдиний центр фонду, окрім керування звітністю з донорських коштів, будуть входити верстка та створення соціально важливого контенту для вимушено переміщених осіб та жителів України, які вимушено виїхали за кордон під час війни в Україні. Тож мінімальна донорська підтримка для друкованих медіа в Україні може становити до 2,5 млн доларів на 2025 рік за вказаними напрямками, окрім відцифрування архівів.

Хоча… хто ці мільйони доларів у наші медіа вкладатиме – тепер ще те питання…