Верховна Рада України наближається до ухвалення Закону "Про основні засади житлової політики", який передбачає скасування чинного Житлового кодексу України та Закону "Про приватизацію державного житлового фонду". Законопроєкт №12377 уже підготовлений до другого читання, однак експертні управління парламенту попереджають про низку ризиків — від прогалин у правовому регулюванні до загроз захисту персональних даних і житлових прав громадян.
Про це пише Судово-юридична газета.
Законопроєкт "Про основні засади житлової політики" (реєстраційний №12377 від 6 січня 2025 року) має на меті оновлення підходів держави до житлових відносин. У разі його ухвалення втратять чинність:
- Житловий кодекс України;
- Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Водночас як зазначає Головне науково-експертне управління (ГНЕУ) Верховної Ради, запропонований документ не є повноцінним кодексом, а радше "рамковим" законом, який лише визначає загальні засади житлової політики. Конкретне регулювання житлових відносин планується перенести до інших законів і підзаконних актів.
Окрему увагу експерти звертають на скасування Закону "Про приватизацію державного житлового фонду". Зауважується, що до законопроєкту не додано статистичних даних про обсяги неприватизованого державного та комунального житла.
ГНЕУ наголошує: за нинішніх умов у державному та комунальному фондах фактично залишилися лише службове і соціальне житло, а правовий статус неприватизованих квартир залишається невизначеним. Це може негативно вплинути на захист житлових прав громадян, які проживають у такому житлі.
Ключовим нововведенням законопроєкту є створення Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, яка охоплюватиме весь житловий фонд України — державний, комунальний, приватний, а також безхазяйне та відумерле майно.
До системи автоматично вноситимуться дані з:
- Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
- Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва;
- інших державних інформаційно-комунікаційних реєстрів.
Дані, яких бракує, вноситимуть уповноважені суб’єкти:
- органи державної влади — для державного житлового фонду;
- органи місцевого самоврядування — для комунального;
- власники — для приватного житла.
Кабінет Міністрів разом із органами місцевого самоврядування буде зобов’язаний протягом 12 місяців з моменту набрання чинності законом провести облік житла державного і комунального фонду.
Для територій активних бойових дій, можливих бойових дій або тимчасової окупації цей строк починатиме відлік після припинення бойових дій або деокупації.
Організацію обліку житлового фонду на місцях забезпечуватимуть виконавчі органи сільських, селищних та міських рад.
Єдина система акумулюватиме інформацію про:
- осіб, які мають право на державну підтримку у забезпеченні житлом;
- механізми державної та місцевої житлової підтримки;
- житлові об’єкти;
- операторів доступного житла;
- житлово-будівельні та житлові кооперативи, їх членів і будинки.
Підключення та користування системою буде безкоштовним, однак за витяги та довідки передбачена плата.
Ризики для персональних даних і нацбезпеки
Головне юридичне управління Верховної Ради звернуло увагу, що інформація з системи буде відкритою і загальнодоступною, за винятком окремих персональних даних.
Водночас застерігають експерти, така модель створює ризик доступу необмеженого кола осіб до конфіденційної інформації, зокрема щодо:
- працівників розвідувальних органів;
- осіб, діяльність яких пов’язана з державною таємницею.
Це, на думку ГЮУ, може становити загрозу національній безпеці України.
Крім того, зазначається, що запропонована система обробки персональних даних:
- не відповідає статті 32 Конституції України;
- не узгоджується з практикою Конституційного Суду України та ЄСПЛ;
- суперечить міжнародним актам у сфері захисту персональних даних, зокрема GDPR;
- не відповідає Закону України "Про захист персональних даних".
Наслідки скасування Житлового кодексу
ГНЕУ попереджає, що втрата чинності Житлового кодексу може призвести до прогалин у правовому регулюванні, зокрема щодо:
- використання гуртожитків для тимчасового проживання;
- збереження, експлуатації та ремонту житлового фонду;
- заборони використання житлових приміщень для промислових потреб;
- процедур виселення членів сім’ї;
- вимог до житлових умов для осіб похилого віку та людей з інвалідністю (зокрема щодо поверховості й наявності ліфтів).
Це, за оцінкою експертів, може призвести до зниження рівня захисту житлових прав громадян.
Читайте також



