Цій жінці не сказали в очі, що їй пора не в лікарню, а… де-інде. Натомість саме так вчинили. Бо, щоби зняти мамі шви, донька шукала хірурга, який погодився б прийти до них додому. Цю історію нашому виданню розповіла чернівецька журналістка Людмила Чередарик.
Не для нашого коня паша?
87-річну Олімпію Михайлівну Поштар 1937 року народження привезли до нейрохірургічного відділення лікарні швидкої медичної допомоги Чернівців з травмою голови. Сусідка знайшла її вдома, жінка лежала вся у крові. На голові в неї був памперс, яким старенька хотіла зупинити кров. У лікарні їй наклали 11 швів і… «Забирайте матір додому», — сказали доньці. Та жінка наполягла, щоби її маму залишили в стаціонарі.
Ба більше, донька Олімпії Михайлівни розповіла, що їй доводилося весь час бігати за маминим палатним лікарем, але комунікація з ним так і не склалася. А під час відвідин в лікарні бабусі онукою, останню просто змусили забрати хвору додому, накричавши при цьому: старенька, бачте, стогне всю ніч, не даючи спати ні однопалатницям, ні персоналу. Ще й сварилися, чому з нею нікого немає вночі. А хто мав би бути, якщо у доньки інвалідність ІІІ групи за онкозахворюванням і сидіти поруч із мамою на стільчику протягом усієї ночі вона просто не в змозі. Та й онук Олімпії Михайлівни повернувся з фронту інвалідом… Одне слово, пані Олімпія повернулася додому через три дні, а на четвертий у неї посиніло та набрякло пів обличчя, що і можна побачити на знімку.
Так виглядала наша героїня в перші три дні перебування у лікарні…
А цей знімок уже зроблений на четвертий день після падіння, коли Олімпія Михайлівна була вже вдома, після виписки з лікарні…
Залежність цінності життя від віку – питання риторичне?
Маючи серед лікарів дуже багато знайомих, а серед них і тих, що працювали в керівних органах охорони здоров’я міста та області, поцікавилася, яким має бути алгоритм дій лікаря у такій ситуації, що описана. Так ось з’ясувалося, що все залежить від лікаря, бо тільки він вирішує, які саме обстеження потрібні тому чи іншому пацієнту. Та всі в один голос говорили про військових, яких нині дуже багато в наших лікарнях. А вони, зрозуміло, значно молодші за 87-річну Олімпію Михайлівну. Тож – зрозуміло, кому призначать дороге обстеження.
«І доки в нас не буде страхової медицини, такі випадки траплятимуться і скрізь, і постійно, – наголосив колишній управлінець. – Тоді як законопроєкт зі страхової медицини лежить у Верховній Раді від 1996 року!»
Людський чинник є визначальним?!
Відтак, за логікою жанру, я збиралася поміркувати над тим, що цінність людського життя є важливою сама по собі і не залежить від віку. Тим паче, скажіть мені, а в якому віці зараз Байден чи Трамп?
«І Ольга Вікторівна не тільки відрегулювала тиск мамі, а й загалом, як би то сказати, вивела її з нокауту, бо я вже думала, що то кінець… Адже після лікарні мама весь час лежала і в неї на час відвідин сімейної лікарки почалося запалення легень. Відтак Ольга Вікторівна кілька разів змінювала препарати, бо недуга впиралася, не піддаючись лікуванню. – З величезною вдячністю і навіть захопленням у голосі ділилася Людмила. – Якби таку уважність проявили до мами в лікарні, то, може, вона вже і ходила б краще, і руки та голова у неї не трусилися б», – додала вона.
P.S. Певно, за якоюсь підсвідомою аналогією, пригадався один курйоз. Колись на центральних дверях лікарні швидкої допомоги висіло оголошення: «Виходу немає» (йшлося про те, що треба виходити в іншому місці). Тож і подумалося: ми на те й люди, аби завжди знаходити правильний, себто людяний вихід.
