В Україні професор може бути ідіотом, а за кордоном ідіотів не пускають у професори - хімік Володимир Ткач

Чому українські науковці їдуть за кордон, як фінансують науку в інших країнах і чи має Україна хоча би примарний шанс наздогнати сучасний науковий світ  Рarlament.ua дізнавався у розмові з молодим науковцем, кандидатом хімічних наук Володимиром Ткачем, який має особистий досвід наукової роботи в Бразилії та Португалії.

Як стають науковцями в Україні

Володимире, як ти прошов шлях від студента до кандидата наук?

Я б сказав, без особливих потрясінь. Наукою займаюся від 2008-го, з третього курсу – під керівництвом, на жаль, вже покійного професора В.В. Нечипорука. Це справжнім корифей буковинської науки, продовжувач школи професора О.І. Лопушанської, яка досліджувала термодинаміку нерівноважних хімічних та електрохімічних систем.

Займатися достатньо специфічною тематикою тодішньому студентові було досить складно. У дослідженнях допомагала любов – я б сказав, пристрасть – до математики, а стримувала недостатня ще зі школи підготовка із загальної фізики. Поворотним моментом став липень 2009-го, коли я зацікавився провідними полімерами на основі гетероциклічних сполук. Той факт, що ці полімери мають надзвичайно широкий спектр застосування – від протикорозійних покритів, суперконденсаторів та матеріалів для сонячних панелей до сенсорів та біосенсорів – мотивував нас ще більше.

Мотивація – найкраща зброя. Відтак магістерська робота моя була практично готова через місяць – коли однокурсники ще не бралися за неї. Навчання у магістратурі закнчилося 2010-го. Тоді ж я вступив до стаціонарної аспірантури при кафедрі фізичної хімії ЧНУ. На першому засіданні кафедри дехто із аспірантів читав план-проспект планованої дисертації з папірця, а я – просто розповідав, що зробив і роблю за темою.

Фото з особистого архіву Володимира Ткача

А були якісь проблеми?

Найбільшою проблемою був іспит з філософії. Ну не давалася мені вона. Найгіршим було те, що її викладали, оперуючи термінами, не пояснюючи їхніх значень. Тож "відмінно" з філософії було справжнім дивом.

Аспіранти з природничих наук зазвичай скаржаться на труднощі з іноземною мовою…

На час вступу в аспірантуру я вже мав англомовні публікації, написані без сторонньої допомоги з мови.

А щодо матеріального забезпечення в роки аспірантури?

Перші два роки я отримував звичайну аспірантську стипендію. На третій мені призначили Стипендію Президента України, що суттєво допомогло із апробацією дисертації. Будучи аспірантом, я їздив тепер на конференції не лишень Україною, але й за кордон – до Туреччини, Грузії, Португалії. Таким чином я вбивав двох зайців: апробував дисертацію і практикував іноземні мови, а ще знайомився із культурою країн, що їх відвідував.

Як пройшов захист?

Кандидатську  я захистив через три роки та чотири місяці після вступу до аспірантури: певні, незалежні від нас, обставини завадили захистити її раніше. Сам захист пройшов легко. Більш марудною була бюрократична підготовка. Взагалі вона інколи буває тупуватою,  як у Сергія Михалкова у байці "Бюрократ і смерть". Найгіршим було оформлення списку використаних джерел, яких було сто з лишком, ще за радянськими стандартами. Підготовка документів тривала на тлі участі у кількох закордонних конференціях з хімії матеріалів, на яких я підбивав підсумки дисертаційного дослідження. І  вже тоді бачив: в інших країнах все набагато простіше!

Як ведеться українським ученим за кордоном

А звідки у твоїй біографії взялися Португалія, Бразилія, Іспанія?

Португальську та іспанську мови я мріяв вивчити ще з дитинства – вплинули бразильські серіали. Далі спілкувався із бразильцями й португальцями у Фейсбуці, грав в шахи в Інтернеті, вибираючи партнерів із португало- та іспаномовних країн. Перекладав завдання вступних іспитів з хімії університетів латиноамериканських країн (переважно Бразилії), вивчив термінологію і, коли вперше відвідав Португалію навесні 2012 року, не мав жодних проблем із першою усною доповіддю португальською. Восени 2012 року відвідав Португалію з доповіддю вдруге.

Нові слова, що вичитував у творах іспано- та португаломовних письменників, використовував у своїх статтях. Це мало трохи кумедний наслідок, коли 2013-го я подав до бразильського журналу статтю, написану, як зауважив рецензент, "неприродно перебільшеною, але, без сумніву, граматично правильною" португальською. Її опублікували, але наперед запровадили для авторів правило писати статті сучасною мовою.

Отже, за кордоном усе набагато простіше?

Загалом так. Мене дратувало, наприклад, те, що моя португальська колега, із якою я познайомився на одній із конференцій, легко захистила свою дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії кількома місяцями раніше за мене, хоча до захисту ми йшли практично нога в ногу.

Паралельно із бюрократичними процедурами я листувався із групою електрохімії та каталізу Федерального університету штату Мату-Ґроссу-ду-Сул у Бразилії. З представниками цієї групи я познайомився на одній із конференцій у Португалії. Складність бюрократичних процедур в українській науці, помножена на їхню легкість у колег з інших країн, спричинили бажання виїхати якомога скоріше. У  березні 2014 року – вже після захисту, який відбувся наприкінці лютого, електрохіміки з Кампу-Ґранді вже готові були взяти мене на дворічне стажування з можливим продовженням. Відтак 23 квітня 2014 року я прибув до Бразилії.

Як зустріли в Бразилії? Чи довелося підтверджувати науковий ступінь?

Перші дні у Бразилії пройшли під знаком ейфорії, радості від того, що я вже в омріяній країні, від того, що спілкуюся португальською 24 години на добу, 7 днів на тиждень і присутній у культурному середовищі, в яке легко інтегруюся. А найбільше вразила… велика кількість капібар (водосвинок), які просто гуляють вулицями Кампу-Ґранді, печерних сов папуг, які перелітають з пальми на пальму.

Науковий ступінь та диплом підтверджувати не довелося, оскільки між Бразилією та Україною є договір про їхнє взаємне визнання. Найважчим було отримати довідку про несудимість, яку вже на території Бразилії з української на португальську мав перекласти судовоприсяжний перекладач – один на всю країну! – а також процедура консульської легалізації, яка вимагала проходження через Мін’юст, МЗС, Посольство Бразилії в Україні та інші дев’ять пекельних кіл.

Місто мені дуже сподобалося, хоча старої забудови майже не залишилося. Деякі місця нагадують Чернівці, особливо квартали вілл неподалік університетського містечка... А  вразила величезна кількість футбольних полів, бігових та велосипедних доріжок, скейтбордів, амфітеатрів, де постійно відбуваються якісь культурні заходи. Особливе місце – Парк Тубільних Народів, постійна експозиція в якому присвячена індіанським племенам, що населяли Бразилію.

Чим конкретно займався у Бразилії?

Лабораторія електрохімії та каталізу Федерального університету штату Мату-Ґроссу-ду-Сул займалася розробкою методів синтезу провідних полімерів під керівництвом професора Сілвіо Сезара де Олівейри. Її обладнання було найновішим – його закупили за державний кошт від 2011 до 2013 року, це був пік бразильських державних вкладень у фундаментальну науку. Моїм завданням були теоретичні розрахунки стійкості нових методів синтезу провідних полімерів і, за можливістю, їхня практична реалізація.

В нашій лабораторії працювало дев’ятеро людей, з яких над провідними полімерами працювали четверо. Оскільки ми з шефом були однодумцями,я майже одразу увійшов до тих, хто міг зателефонувати до Сілвіо й поговорити з ним "за науку" у будь-який час дня і ночі. У грудні 2014 року Сілвіо отримав адміністративну посаду в іншому виші і перейшов туди, однак на спілкуванні це ніяк не позначилося. Навіть залишивши Бразилію, я й далі спілкуюся з Сілвіо, а наукова співпраця наша триває й досі.

Ми виконували наукову роботу "вищої ліги", публікували статті. За перший рік у Бразилії я подвоїв список своїх публікацій. Підтримка наукових досліджень досліджень була на своєму піку, і ми, здавалося, були "на коні" й поступово сягали нових горизонтів....

Які у Бразилії були побутові умови, чим займався окрім роботи та навчання?

Робочий день у лабораторії інколи починався о сьомій, а закінчувався десь о двадцять третій. Я винаймав двокімнатну квартиру у житловому комплексі на огородженій території у парковій зоні під цілодобовою охороною. Тут були басейн, футбольне поле, міні-бар, гриль. В перші місяці оренда двокімнатної квартири обходилася мені у 800 бразильських реалів за стипендії у 4000.

Щодня я бігав доріжкою в центрі міста, а ще брав напрокат велосипед. Та усе це меркне, коли згадую, як неподалік університету в барі з невеликим концертним залом я грав на гітарі й співав у вокально-інструментальному гурті місцеву традиційну музику. Пізніше, вже в місті Салвадор, я грав в іншому ансамблі, тепер вже тамтешні ритми.

У Кампу-Ґранді я увійшов також до кола шахістів. Тут організовували регулярні шахові турніри. Найсильніший з нас був міжнародним гросмейстером і навіть грав колись із Карповим. Ми все ще граємо в шахових турнірах в Інтернеті. Особливо це стало у пригоді під час пандемії.

Ще однією родзинкою були регулярні перегляди футбольних матчів у кафе "Новий Лісабон", власником якого був Мануел – португалець родом з-під Лісабона.

У Салвадорі я пробув найдовше за своє дворічне перебування у Бразилії і саме це місто вважаю найкращим у цій країні: історичний центр, морські пляжі, один із найкращих університетів світу – Федеральний університет штату Баїя… Я мешкав там у хостелі, за 30 реалів на добу, тобто місяць виходив дещо дорожчим, ніж у Кампу-Ґранді, однак з урахуванням інфляції виходило трохи дешевше. Через кілька місяців мене взагалі неофіційно взяли нічним сторожем та перекладачем – в обмін  на проживання.

Це не заважало мені брати участь у конференціях у межах Бразилії.

Як політика і пандемія впливають на науку

 Однак, настав 2015 рік...

Зміна політичної та економічної кон’юнктури у Бразилії призвела до різкого падіння доходів бразильської економіки, а бразильська наука почала недоотримувати. Практично 6 місяців 2015 року значна частина федеральних університетів Бразилії страйкувала. І якщо проблему страйку вдалося вирішити тимчасовим переходом в лабораторію хімії полімерів та композитів Федерального Університету штату Баїя у Салвадорі, який не приєднався до страйку, то наступні проблеми були набагато серйознішими

Першим дзвіночком було недоотримання фірмами, що їх університети наймали для підтримання безпеки та чистоти, відповідних коштів із фондів штатів. Пізніше почали затримувати і скорочувати стипендії, що призводило практично до колапсу. Наприкінці 2015-го почалося найгірше: університети заборгували за комунальні послуги і борг постійно накопичувався. Після відсторонення від влади Ділми Русефф у травні 2016-го перебої почалися і у федеральному фінансуванні, що погіршило й без того непевне становище державних вишів.

Фото з особистого архіву Володимира Ткача

В останній місяць перебування у Бразилії ми проводили електрохімічні експерименти, використовуючи як джерело струму автомобільний генератор, бензин для якого купували на сусідній заправці. Останню написану у Бразилії статтю, подану в колумбійський журнал хіміко-фармацевтичних наук, я писав від руки при свічках…

Погіршення становища науки у Бразилії, а також його покращення у Португалії, де в мене все ще залишалися наукові контакти, сформували рішення змінити Бразилію на Португалію.

Чи допоміг бразильський досвід у Португалії?

Так, 2017 року я приїхав до Порту, маючи за плечима досвід Бразилії та знання португальської мови й культури. Бажання працювати у команді з Жозе Інасіу Мартіншем – однодумцем в науковій роботі – взяло своє і вже від вересня 2017 року я з ентузіазмом взявся за виконання проекту, який практично був продовженням усіх моїх досліджень від 2009 року.

В Порту я жив у старому гуртожитку в історичному центрі міста, зі студентом-фармацевтом Дуарте, який прибув із островів Зеленого Мису. Його докторський проект завершився у грудні 2017 року, і мимоволі ми простилися. Та все ще листуємося в Інтернеті. У 2019 році, вже без Дуарте, переїхали у новий корпус гуртожитку з басейном, кімнатами для занять спорту та футбольним полем, проживання в якому забирає восьму частину від стипендії.

У січні 2018 року до нашої команди приєднався доктор філософії у галузі фізики полімерів Університету Ізміру Бюлент Чекін – доленосна в житті проекту людина. Разом з ним ми продовжили наступ на фронті досліджень провідних полімерів та композитів, а Бюлент додав йому особливої енергії. Таким чином, роль турецької сторони у нашому дослідженні поступово зростала, а від 2019 року взагалі почав діяти португальсько-турецький грант, за умовами якого я став регулярно відвідувати Туреччину для досліджень. Влітку 2021 року проект розширили.

У Португалії я часто беру участь в різного роду подіях, що їх організує бразильська громада, наприклад, у концертах бразильської музики. Від 2022 року планую брати участь у перекладацьких та методичних конференціях.

Час у Португалії часто проводжу в роз’їздах у наукових справах. Адже, на відміну від Бразилії, тут відстані між містами відносно невеликі.

Бразильські партнери часто відвідували мене у Португалії. Той же Сілвіо Сезар де Олівейра приїжджав до пандемії чотири рази.

Повернувся до України тимчасово чи назовсім?

Затриматися в Україні на півтора роки змусила пандемія і спричинений нею перехід на дистанційку. Наразі Португалія вакцинувала понад 80% населення, що дозволяє майже повне зняття обмежень, і наступного року я залишуся у Португалії надовше. Проект закінчується в грудні 2022 року.

Фото з особистого архіву Володимира Ткача

Чи має шанси на відродження українська наука

Що змінилося в укранській науці за час твоєї відсутності? Чи буде, зрештою, наука в Україні та за яких умов, на твій погляд?

Після Революції Гідності українська наука пішла у правильному напрямку зближення з європейським культурно-освітнім простором. Однак нам необхідно зробити ще багато "домашньої роботи". Перш за все це стосується скасування рудиментів "совкової" системи постійних спеціалізованих рад. Система разових рад, яка традиційно діє в Європі й поступово починає діяти й у нас, має бути єдино правильним рішенням.

Окрім цього, слід здійснити дебюрократизацію, яка дозволить мінімізувати страхи і ризики здобувачів освіти. Паралельно застосувати електронний документообіг. Відтак, ситуація, коли при подачі паперових документів зникає один із них, просто виключається.

Вважаю також за необхідне реформування інституту репутації, бо в нас може бути професор-ідіот, а там не може, бо існує система фільтрів, яка не пропустить ідіота у професори. Це включає також і боротьбу із плагіатом та іншими видами академічної недоброчесності.

Край необхідно провести реформу фінансування наукових грантів і тем і закріпити фінансування науки на рівні аж до 10–15 % ВВП. Першочергово виділити кошти на заміну обладнання, оскільки без цього українська наука і надалі перебуватиме "у трагікомічному стані, в якому запах дешевого алькоголю і смаженої курки переважатиме академічну доброчесність".

Українська наука має чи не останній шанс повернути позиції у світі із реформами. Якщо і його буде втрачено, то... нашій країні світить хіба що занепале болгарське село  у 18 км від Туреччини... або полярна лисичка.

Кажуть, надія помирає останньою, однак і її стає все менше.