"Як домовлятися, коли всі хотіли кордони 1991 року": Кулеба пояснив, чому Україна не уклала угоду з РФ у 2022-му

Колишній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що не бачить жодного моменту від початку повномасштабного вторгнення, коли російський диктатор Володимир Путін справді був готовий зупинити війну. За його словами, домовленості, які обговорювали навесні 2022 року, фактично передбачали капітуляцію України, а нинішні пропозиції щодо відмови від НАТО, обмеження армії та скасування санкцій нагадують ті самі вимоги. Кулеба також застеріг, що Росія може спробувати дестабілізувати Європу не прямим вторгненням, а створенням ситуації, у якій країни не зможуть швидко ухвалити спільне рішення.

Про це він розповів в інтерв’ю "Українській правді".

Кулеба: Путін не готовий зупинити війну

Кулеба вважає, що Росія зацікавлена в переговорах передусім тоді, коли це допомагає їй змінити міжнародні обставини на свою користь. За його словами, на полі бою зберігається баланс, якщо порівнювати просування українських і російських військ. Нездатність досягти вирішального результату на землі переносить основний тягар війни в повітря.

Він пояснив, що Україна та Росія залежать від трьох чинників: волі, ресурсів і міжнародної ситуації. Якщо вдається послабити хоча б один із них, шанси на перемогу зростають. Повітряні удари, за оцінкою Кулеби, спрямовані на те, щоб зламати волю суспільства.

Водночас загравання Путіна з президентом США Дональдом Трампом колишній міністр розглядає як спробу змінити міжнародні обставини. Зокрема, Росія зацікавлена втягнути Європу в переговорний процес так, щоб вона зрештою припинила фінансову підтримку України.

"Проєкт Російської імперії та проєкт незалежної, суверенної, європейської України несумісні. У принципі. Залишиться хтось один. Вважаю, це маємо бути ми", — заявив Кулеба.

Він назвав три підходи до можливого завершення війни. Перший — Україна має перемогти Росію. Другий передбачає поступки Кремлю заради негайного припинення бойових дій. Третій ґрунтується на припущенні, що з Путіним можна домовитися як із раціональним політичним гравцем і побудувати взаємовигідні відносини.

За словами Кулеби, в Україні з'явилася так звана "партія негайного миру", представники якої підтримують другий підхід — погодитися на вимоги Росії, аби зупинити війну. Він припускає, що значна частина суспільства готова розглядати такий сценарій, однак сумнівається, що Путін справді обмежиться Донбасом.

На підтвердження своїх побоювань Кулеба згадав меморандум, який російське МЗС передало американській делегації в листопаді 2021 року. У документі Москва вимагала повернути кордони НАТО до 1997 року. На думку колишнього міністра, це означало б фактичне позбавлення безпекових гарантій країн Центральної Європи, які раніше входили до соціалістичного блоку та Організації Варшавського договору.

Кулеба вважає, що Путін орієнтується на відновлення впливу Росії в Європі до масштабів, яких Москва досягла після Другої світової війни за часів Йосипа Сталіна.

"На мою думку, ми від нього не відкупимося. І Європа також. Війна в Європі буде", — сказав він.

Переговори 2022 року були актом капітуляції

Коментуючи переговори України та Росії навесні 2022 року, Кулеба заявив, що запропоновані тоді умови фактично означали капітуляцію, яку намагалися представити в більш прийнятному вигляді.

За його словами, Росія вимагала, зокрема, скоротити чисельність української армії. Москва пропонувала залишити Збройні сили України чисельністю 50 тисяч військових, тоді як українська сторона наполягала на 250 тисячах — саме такою на той час була передбачена законом чисельність армії мирного часу.

Крім того, російська сторона вимагала відмовитися від ракет і далекобійної зброї, передати їх на склади та допустити туди російських військових для охорони.

Кулеба порівняв ці вимоги з подіями часів Гетьманщини, коли Москва почала посилювати свій вплив в Україні через розміщення російських військових гарнізонів у ключових містах.

"У 2022 році це була капітуляція з макіяжем, щоб красиво виглядало", — зазначив він.

На його думку, схожі вимоги звучать і тепер: відмова України від вступу до НАТО, обмеження чисельності армії та скасування санкцій проти Росії. Кулеба не бачить принципових поступок Москви порівняно з тим, що обговорювали навесні 2022 року.

Він також пояснив, чому, на його думку, українська делегація на перших переговорах у Білорусі не мала складатися з найвищих посадовців. За словами Кулеби, у дипломатії важливо зберігати можливість узяти паузу та погодити рішення з керівництвом. Якщо ж одразу відправляти міністрів, російська сторона може вимагати від них негайних відповідей.

На початку повномасштабного вторгнення переговори, за оцінкою Кулеби, були потрібні Україні, оскільки тоді не було зрозуміло, чи вдасться вистояти. Перші зустрічі були складними, але згодом сторони почали обговорювати конкретні параметри можливої домовленості. Кульмінацією став переговорний процес у Стамбулі.

Однак на той момент ситуація змінилася: українські війська звільнили Київщину, а російська армія не змогла досягти початкових цілей. Крім того, на переговори вплинули злочини російських військових, виявлені після звільнення Бучі.

Кулеба вважає, що Україна виграла перший раунд переговорів, оскільки не погодилася на капітуляційну угоду. Водночас Росії вдалося нав'язати частині міжнародної аудиторії власну версію того, чому переговори не завершилися миром.

Зокрема, Москва поширювала твердження, що західні партнери нібито змусили Україну продовжувати війну. Одним із символів цієї кампанії став колишній прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, якого російська пропаганда звинувачувала в тому, що він переконав Володимира Зеленського не погоджуватися на мирну угоду.

"Ми перемогли, коли уникли пастки, а вони — коли уникли відповідальності", — сказав Кулеба.

Він також прокоментував версію про те, що російські війська залишили Київщину нібито в межах домовленостей. На думку колишнього міністра, Росія відвела війська, оскільки не змогла захопити Київ і зазнавала втрат, а згодом спробувала представити цей відступ як поступку на переговорах.

Окремо Кулеба згадав посередників, які намагалися долучитися до переговорів, зокрема російського мільярдера Романа Абрамовича. Він зазначив, що подібних неофіційних ініціатив у 2022–2023 роках було багато, однак остаточні рішення могли ухвалити лише Володимир Путін і Володимир Зеленський.

За словами Кулеби, у перші дні вторгнення важливим рішенням Зеленського стало те, що він залишився в Києві. Це дало сигнал усій вертикалі влади, що країна чинитиме опір.

Водночас колишній міністр визнав, що наприкінці 2022 року теоретично можна було спробувати домовитися про припинення вогню. Однак тоді українське суспільство перебувало в стані піднесення після звільнення частини територій і розраховувало на повернення до кордонів 1991 року.

Навесні 2023 року ситуація на фронті змінилася: Україна втратила Бахмут, а контрнаступ не дав очікуваних результатів. На думку Кулеби, на той момент Путін уже не мав мотивації зупинятися. Він переконаний, що навіть спроба домовитися восени 2022 року навряд чи завершилася б успіхом.

Чому партнери не надали Україні всю зброю

Кулеба заявив, що підтримка України перестала бути політично вигідною для президента США ще у 2022 році, коли в Америці різко зросли ціни на дизельне пальне.

Він наголосив, що обмеження на удари по російських нафтопереробних заводах запроваджувала не лише адміністрація Дональда Трампа. Подібну позицію займала й адміністрація Джо Байдена, яку колишній міністр водночас вважає партнером, що зробив багато для України.

За словами Кулеби, для американських президентів незалежно від партійної належності ціни на пальне та енергетична стабільність залишаються важливими питаннями внутрішньої політики.

Він також не погоджується з поширеною в Україні думкою, що США та Європі нібито вигідна тривала війна, оскільки вони воюють із Росією руками українців. На його переконання, якби західні країни могли зупинити війну у 2022 році, вони зробили б це.

Кулеба нагадав, що восени 2022 року тодішній голова Об'єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі заявив про глухий кут на фронті. Згодом схожу оцінку висловив тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Наприкінці 2022 року американські партнери почали запитувати українську владу про подальші плани. Київ наполягав на проведенні великого контрнаступу, який мав змінити ситуацію на фронті. У відповідь партнери погодилися надати необхідне озброєння та допомогти з підготовкою бригад.

За словами Кулеби, активне оголошення нових пакетів військової допомоги розпочалося в січні 2023 року, а не навесні 2022-го, як стверджує російська пропаганда.

Після того як контрнаступ не завершився очікуваним результатом, західні партнери почали активніше порушувати питання переговорів. Однак, як вважає Кулеба, на той момент Путін уже не був зацікавлений у припиненні війни.

"Об'єктивно, озираючись назад, не бачу жодного моменту, коли Путін був би готовий зупинити війну", — наголосив він.

Якою може бути загроза для Європи та чому Кулеба пішов з посади

Оцінюючи ризик російського нападу на європейські країни, зокрема держави Балтії, Кулеба заявив, що не обов'язково очікувати прямого вторгнення російських танків. На його думку, мета Путіна може полягати в тому, щоб створити кризу, яка змусить європейські столиці вагатися перед ухваленням спільного рішення.

Він припускає, що Росія може спробувати перевірити готовність ЄС і НАТО до колективної відповіді. Якщо протягом 24 годин після провокації або нападу союзники не зможуть узгодити дії, окремі країни можуть почати самостійно шукати домовленостей із Москвою.

Кулеба також оцінив роль нових європейських учасників переговорного процесу — прем'єр-міністра Норвегії Йонаса Гар Стьоре та президента Фінляндії Александра Стубба.

Він відзначив політичну роль Стубба, який завдяки особистим контактам із Трампом і досвіду взаємодії з Росією опинився в центрі міжнародної політики. Водночас для України Кулеба вважає критично важливою саме Норвегію.

За його словами, Норвегія, Німеччина, Швеція, Нідерланди та Данія формують основу підтримки України, яку не можна втратити. Норвегія має важелі впливу, зокрема завдяки участі в програмі постачання винищувачів F-16 та наданню макрофінансової допомоги.

Водночас Кулеба поставив питання, чому лідерів Німеччини, Великої Британії та Франції фактично усунули від переговорного процесу, натомість залучивши представників Норвегії та Фінляндії.

Окремо колишній міністр розповів про обставини своєї відставки у 2024 році. За його словами, президент Володимир Зеленський тривалий час намагався збалансувати вплив різних учасників зовнішньої політики, зокрема самого Кулеби, керівника Офісу президента Андрія Єрмака та інших посадовців.

Кулеба зазначив, що в певний момент у системі було до десятка людей, які вважали себе ключовими переговорниками та претендували на вплив у зовнішній політиці. Зрештою президент вирішив змінити підхід і віддати перевагу одному гравцеві — керівнику Офісу президента.

У серпні або вересні 2024 року Зеленський попросив Кулебу залишити посаду. Колишній міністр стверджує, що потиснув руку президенту, подякував за співпрацю та пішов.

Він заперечив наявність фундаментальних розбіжностей із Зеленським або Єрмаком щодо зовнішньої політики. Водночас визнав, що мав інше бачення щодо відносин із Білоруссю. Кулеба вважав, що Олександр Лукашенко не робитиме нічого доброго для України лише через домовленості чи позитивне ставлення до нього. Інша група посадовців, за його словами, сподівалася, що неформальні контакти з білоруським керівництвом допоможуть запобігти відкриттю другого фронту на півночі.

Після відставки Кулебі пропонували посаду посла України у США замість Оксани Маркарової. Однак він не погодився, оскільки ще до звільнення вирішив залишитися жити в Україні.

На його думку, знайти нового посла у Вашингтоні буде непросто. Це має бути людина, яка не лише володіє необхідними професійними якостями, а й здатна працювати в команді та враховувати особливості адміністрації Дональда Трампа. Кулеба припустив, що на цій посаді може бути потрібна не кадрова дипломатична, а політична фігура, готова брати на себе відповідальність за складні рішення та їхні наслідки.