Лукашенко Олександр

Лукашенко Олександр

Нелегітимний президент Білорусі, головнокомандувач збройних сил Республіки Білорусь

Всі новини

Лукашенко Олександр – проросійський політик, невизнаний керівник країни, що найдовше в Європі обіймає свою посаду, колишній депутат Верховної Ради Білорусі, один з організаторів перемовин у Мінську в нормандському форматі.

Місце народження

Народився 30 серпня 1954 року у селищі Копись Оршанського району Вітебської області Білоруської РСР.

Освіта

1975 рік – закінчив історичний факультет Могильовського педагогічного інституту за спеціальністю "викладач історії і суспільствознавства".

1985 рік - другу вищу освіту отримав у Білоруській сільськогосподарській академії за спеціальністю "економіст-організатор сільськогосподарського виробництва".

Родина

Одружений з Галиною Родіонівною Жолнерович, 1955 року народження. Тривалий час з нею не проживає, проте офіційно не розлучений. Від Галини у нього двоє синів. Старший – Віктор, 1975 року народження, входить до Ради безпеки Республіки Білорусь, очолює Національний олімпійський комітет, та молодший – Дмитро, 1980 року народження, голова центральної ради білоруського республіканського державно-громадського об'єднання "президентський спортивний клуб". Улюблений син – позашлюбний Микола, 2004 року народження, з яким Лукашенко відвідує всі офіційні заходи та бере його у закордонні поїздки. Мати Миколи – колишня лікарка президента Білорусі Ірина Абельська.

Кар’єра в радянські часи

  • 1975 рік – після закінчення інституту кілька місяців працював у середній школі № 1 міста Шклова.
  • 1975—1977 роки - служив у Прикордонних військах Комітету державної безпеки СРСР.
  • 1977 – 1978 роки – працював звільненим секретарем комітету комсомолу міського відділу харчової торгівлі міста Могильова.
  • 1978 – 1980 роки – був відповідальним секретарем Шкловської районної адміністрації Всесоюзної спілки "Знання".
  • 1979 рік – Лукашенка прийняли членом КПРС.
  • 1980 – 1982 роки – повернувся служити в армію, був замполітом роти військової частини 04104.
  • 1982 – 1983 роки – працював заступником голови колгоспу "Ударник" у Шкловському районі.
  • 1983 – 1985 роки – обіймав посаду заступника директора комбінату будівельних матеріалів у Шклові.
  • 1985 – 1987 роки - працював секретарем партійного комітету колгоспу імені Леніна Шкловського району.
  • 1987 рік – призначений директором радгоспу "Городець" Шкловського району Могильовській області. Виявився умілим керівником, запровадив орендний підряд і перетворив збиткове господарство у передове. Про нього часто писали в ЗМІ, запрошували на різні наради і в Мінськ, і в Москву.
  • 1989 рік – був висунутий кандидатом у народні депутати СРСР, але в другому турі програв з мінімальною різницею.
  • 1990 рік – балотувався у депутати Верховної Ради БРСР, здобув перемогу - і його політична кар’єра стрімко пішла в гору.

Легітимний період політичної діяльності

Після спроби перевороту у серпні 1991 року Білорусь проголошує незалежність. Головою Верховної Ради Білорусі обрали Станіслава Шушкевича, а першим (і єдиним) прем’єр-міністром став В’ячеслав Кебіч, який переміг Лукашенка на виборах 1989 року.

В 1991 році Лукашенко був одним із лідерів фракції "Комуністи за демократію", представники якої виступали за збереження СРСР у демократичній формі. В жовтні він брав участь в роботі оргкомітету по створенню нової партії "Партії Народної Згоди", але покинув оргкомітет через суперечки з колегами. Згодом у парламенті він здобув репутацію непримиримого борця з корупцією.

В 1993 році у Верховні Раді була створена Тимчасова комісія по боротьбі з корупцією. Її головою обрали Лукашенка. В кінці року він заявив, що в уряді процвітає розкрадання бюджетних коштів, зловживання владою, а керівник уряду – голова "примосковської мафії". Також у корупції було звинувачено 70 депутатів Верховної Ради на чолі з її Головою. Станіслав Шушкевич отримав вотум недовіри, подав у відставку, хоча його вина не була нічим доведена, окрім пафосних звинувачень Лукашенка.

Квітень 1994 року комісія Лукашенка була розпущена, як така, що виконала своє завдання. А місяцем раніше була ухвалена нова Конституція, згідно з якою у Білорусі вводилась посада президента. Вибори глави держави були призначені на 23 червня, а другий тур – на 10 липня 1994 року.

Лукашенко йшов на вибори з антикорупційною риторикою, лівими гаслами та закликом до зближення з Росією. Він здобув перемогу у другому турі з результатом понад 80%. Це були єдині президентські вибори у Білорусі, які США та ЄС визнали легітимними і демократичними.

Інаугурація Олександра Лукашенка, 1994 рік (фото: president.gov.by)

Останній диктатор Європи

З перших місяців перебування на посаді президента Білорусі Лукашенко почав демонструвати нетерпимість до опонентів, авторитаризм, відразу до демократичних процедур. Він одразу вступив в конфлікт з парламентом і це спричинило політичну кризу, бо унеможливило нормальну роботу органів влади. Це протистояння мав закінчити референдум, запланований на листопад 1996 року. І президент, і Верховна Рада ініціювали свої питання. Лукашенко не церемонився. Він запропонував такі зміни, що перетворювали Білорусь у авторитарну країну з другорядним парламентом і обмеженою демократією. Європейські інстанції критикували такі новації глави держави, але президент на це не зважав. Референдум 24 листопада 1996 року став його тріумфом і відправною точкою у перетворенні Лукашенка в ізгоя для демократичних країн.

Внаслідок плебісциту президент отримував повноваження призначати основних посадових осіб держави, розпускати парламент, призначати референдуми. Судова гілка влади втрачала незалежність і підпорядковувалась главі держави. Виконкоми теж виводились з-під контролю місцевих Рад і ставали частиною президентської вертикалі. Декрети та укази президента, у разі розбіжностей з законами, мали вищу юридичну силу. Верховна Рада перестала існувати, а замість неї обирались двопалатні Національні збори. Держава отримувала право втручатись у релігійні справи.

Олександр Лукашенко і Борис Єльцин (фото: president.gov.by)

Крім цього, референдум "обнулив" термін перебування Лукашенка при владі і наступні вибори були перенесені на 2001 рік. А поки глава держави почав переслідувати особливо активних опозиціонерів.

9 вересня 2001 року на президентських виборах Лукашенко переміг у першому турі з результатом понад 75%. Спостерігачі ОБСЄ вказали на численні порушення, білоруська опозиція, США та ЄС не визнали результатів виборів. Натомість представники СНД заявили про відсутність суттєвих порушень і поздоровили Лукашенка з перемогою. Окрилений "бацька" в 2004 році провів референдум, який зняв обмеження з кількості президентських термінів. Ці зміни не були визнані в ЄС і США, проти Білорусі і Лукашенка були введені економічні санкції.

У березні 2006 року на чергових виборах Лукашенко набрав понад 83% голосів. Демократичні країни знову не визнали результатів виборів через масштабні репресії проти опозиції, а в США назвали Білорусь останнім форпостом тиранії.

Олександр Лукашенко (фото: president.gov.by)

Після першого туру виборів 2010 року, що закінчились прогнозованою "перемогою" Лукашенка, опозиція зібрала мітинг, який одразу ж розігнали силовики, заарештувавши від 600 до 900 осіб. Спецслужби в черговий раз зачистили політичний простір від найбільш послідовних опозиціонерів і нові вибори 2015 році не принесли Лукашенку жодних ускладнень. Він набрав понад 83% голосів у першому турі і вп’яте був проголошений президентом Білорусі.

За четверть століття при владі, до виборів 2020 року зовнішня політика Лукашенка зазнала певних змін. В 90-ті роки він добивався максимального зближення з Росією, визнав російську мову другою державною, ініціював створення єдиної держави. Проте жорстка позиція нового російського президента Володимира Путіна змінила риторику "бацьки", який не бажав ставати черговим суб’єктом федерації. З 2000-х почались різні кризові ситуації з РФ, "митні" і "газові" війни. Як наслідок, після 2010 року відносини Білорусі і Заходу стали потрохи поліпшуватись, особливо коли Лукашенко не визнав незалежність Південної Осетії та Абхазії, пізніше підтримав цілісність України і виступив посередником у вирішення конфлікту між Росією і Україною.

Олександр Лукашенко і лідери "нормандської четвірки" (фото: Вікіпедія)

Президентські вибори 2020 року: масові протести, репресії, санкції

Останні президентські вибори у Білорусі поставили хрест на "відлизі" у відносинах між Лукашенком і Заходом, знову кинули "бацьку" і Путіна в обійми один одному. Акції протесту почались ще в червні, за 2 місяці до виборів, коли Лукашенко, за традицією, наказав зняти з перегонів найбільш небезпечних суперників. Арешти і відмова у реєстрації спричинили до масових акцій і зіткнень з ОМОНом. Лукашенко вирішує на цей раз взагалі не запрошувати спостерігачів ОБСЄ, ПАРЄ і вибори 9 серпня пройшли з нечуваним розмахом фальсифікацій, спостерігачів від опозиційних кандидатів просто виганяли з дільниць. Одразу ж після виборів почались масові акції протесту, близько 7 тисяч активістів були кинуті у СІЗО. Основна кандидатка від опозиції Світлана Тихановська покинула країну, а в Білорусі розпочались наймасштабніші за всю історію незалежності акції непокори. Крім вуличних маршів на провідних підприємствах відбулись масові страйки, на "Марш свободи" вийшло 200 тисяч протестувальників. Проте ЦВК заявила про чергову перемогу Лукашенка з результатом понад 80% голосів. Після цього "бацька" заявив, що він легітимний глава держави і інших виборів не буде, поки його не вб’ють. Він демонстративно з’являвся біля протестувальників у бронежилеті з автоматом в руках, закликав силовиків не боятись застосовувати насилля і порушувати закон.

Лукашенко біля президентської резиденції з автоматом (стоп-кадр відео)

23 вересня пройшла таємна інавгурація Олександра Лукашенка в Мінську. Під час виступу Лукашенко заявив, що в Білорусі не відбулася "кольорова революція". На цей час акції опозиції жорстко розганялись, протестувальниками були наповнені в’язниці та слідчі ізолятори. У відповідь на насилля з кінця серпня проти Лукашенка і його чиновників знову вводяться санкції у різних країнах Заходу.

Щодо розправ з опозицією, то Лукашенко завжди дивував кровожерливістю в стилі африканських диктаторів. Ще не наважуючись влаштовувати публічні страти, він з кінця 90-х страчував таємно, його основні опоненти "зникали безвісти". Так, у 1999 році його опонент і критик Віктор Гончар зник прямо в столиці Білорусі разом з бізнесменом Анатолієм Красовським. Тоді ж в центрі Мінська пропав генерал Юрій Захаренко – колишній міністр внутрішніх справ, що перейшов на сторону опозиції. У 2000 році зник колишній кінооператор Лукашенка Дмитро Завадський, що став працювати в команді Павла Шеремета.

У кінці 2018 року у Швейцарію втік колишній боєць спецпідрозділу Юрій Гаравський, який розповів про вбивства Захаренко, Гончара, Красовського, у яких сам брав безпосередню участь. Він підтвердив, що політичних опонентів чинного президента розстрілював особисто Дмитро Павличенко, командир спецпризначенців.  Павличенка і раніше підозрювали в організації викрадень та вбивств.

У січні 2021 року екссиловик з Білорусі Ігор Макар опублікував аудіозапис, з якого випливає, що Лукашенко планував вбивства противників уряду за кордоном. На аудіозаписі з 2012 року тодішній голова Комітету державної безпеки Республіки Білорусь Вадим Зайцев серед іншого говорить про ліквідацію Олега Алкаєва і журналіста Павла Шеремета.

На останніх виборах Лукашенко довів, що заради збереження влади не зупиниться ні перед чим. 15 серпня 2020 року зник член ЦВК Костянтин Шишмаков, який відмовився підписувати фальсифіковані протоколи. Через три дні його тіло знайшли в річці Німан.

Затримані протестувальники розповідали, що творилось в серпні 2020 року в тюрмах і СІЗО. Нелюдські звірства порівнювали з 1937 роком. Дітей до 20 років били так, що вся підлога була у крові, а від криків цілодобово дзвеніло у вухах. Жінок ставили на коліна на пів доби, не знімаючи наручників. В камери для чотирьох ув’язнених вкидали пів сотні затриманих. Омонівці били людей просто від нудьги, заставляли кричати "Я люблю ОМОН!", співати гімн. Очевидно, карателям Лукашенка поставили завдання залякати все суспільство.

У квітні 2021 року з’явилась інформація, що проти Лукашенка готувались жахливі "замахи". То найманий снайпер за мільйон доларів мав його застрілити, то заколотники збирались викрасти дітей гаранта, то 150 позашляховиків з великокаліберними кулеметами планували з території Литви увірватись в Мінськ і розстріляти резиденцію президента. Згодом Лукашенко розповів ще про кілька сценаріїв перевороту.

Лукашенко і Путін (стоп-кадр)

А 23 травня 2021 року спецслужби Білорусі за вказівкою президента посадили у Мінську літак, що летів у Вільнюс. Було використане фальшиве повідомлення про замінування, у повітря підняли винищувач, і все для того, щоб зняти з борту опозиціонера Романа Протасевича, редактора опозиційного Телеграм-каналу. Це безчинство "бацьки" спричинило нові санкції. З Білоруссю було заборонено авіасполучення, літаки "Бєлавіа" заборонили пускати в ЄС. Навіть традиційно лояльна до Лукашенка Україна приєдналась до повітряного бойкоту і відмовилась від імпорту білоруської електроенергії. В ЄС планують розширити санкції проти режиму Лукашенка, на обговорення цього питання запрошували Світлану Тихановську, яка закликала  створити міжнародний трибунал для розслідування військових злочинів, скоєних президентом Білорусі Олександром Лукашенком.

Дата публікації: 26.06.2021
Дата останньої зміни: 14.09.2021