Добровольці "передової тилу": як працюють українські волонтери

Поки східні, північні, південні прикордонні області України і столиця потерпають від перманентних обстрілів і облог, населення страждає від пальби ворога з різних видів зброї, в тому числі забороненої, а також від голоду, холоду і спраги – Захід України допомагає чим може: приймає і розселяє, годує і вдягає біженців, збирає і відправляє продукти, одяг, медикаменти у постраждалі від бойових дій регіони, підтримує армію. Готувати смаколики, завантажувати і розвантажувати продукцію, прихищати численних новоприбулих з-під обстрілів, консультувати щодо поселення, руху через кордон, медичної допомоги, жертвувати особистими коштами, силами, часом, сідати за кермо і везти – людей чи безцінний для чийогось життя вантаж… Це все місія волонтерів. Парламент.ua розповідає про тих, хто щоденно підтримує військових на фронті і переселенців у тилу.

"Олімпія": найбільша на Буковині база гумдопомоги для постраждалих від бойових дій

У величезний спорткомплекс у Чернівцях, де наразі розташували найбільший пункт збору і сортування гуманітарної допомоги постраждалим від війни українцям, приїжджаю надвечір. Біля огорожі зустрічають озброєні представники тероборони, перевіряють документи. Це й не дивно – саме сюди звозять "гуманітарку", яка офіційно прибуває в Україну від урядових структур інших країн. Попри те, що офіційний робочий день давно закінчився, тут як у вулику. Біля входу одночасно розвантажується фура і завантажується мікроавтобус. Ще кілька транспортних засобів очікують своєї черги. Всередині чого тільки немає: на стелажах спальники, каремати, термоси, робочі інструменти, одяг, взуття. З іншого боку – продукти: овочі у сітках, фрукти в ящиках, консервація в банках… Кругом великі коробки з посортованою продукцією – з надписами "памперси", "жіночі набори", з адресами і телефонами тих, до кого прямуватиме вантаж. Туди-сюди снують люди: з візками для транспортування вантажів по залу, з якимись документами, з речами. Десь у глибині впізнаю кількох чиновників, серед яких – перший заступник голови обласної військової адміністрації Богдан Ковалюк. У нього й питаю, чи координує якось влада роботу волонтерів, як дізнається про попит і потреби на ті чи інші товари, як вирішує, куди спрямовувати вантаж.

Чиновник пояснює, що лише координує роботу на "Олімпії", адже тут немає розподілу посад.

"Усі, кого ви бачите – волонтери. Або ті, хто привіз допомогу, або ті, хто забирають і відвозять вантаж далі, або прийшли допомагати – щоби не бути вдома, відключитися від новин, а долучитися до справи, - каже Богдан Ковалюк. - Я тут жодної офіційної посади не маю, це просто координаційна робота.

Перший заступник голови Чернівецької ВЦА Богдан Ковалюк

Волонтери – це ті, у кого допомога людям – це поклик душі. Це їхнє бачення – як вони це роблять, куди спрямовують свої зусилля. Відповідно влада загалом не може їх координувати. Добровольці, волонтери заповнюють ту нішу, до якої влада не доходить. Об’єднати зусилля може  окремий пансіонат, окремий під’їзд чи окремі дві-три сім’ї. Влада виконує іншу функцію. Якщо волонтери забезпечують, приміром, сотні кг провізії для якоїсь кількості людей, то влада забезпечує вагонами і йдеться вже сотні тонн провізії для різних регіонів.

Потребуючим людям, можливо, було би бажаніше, щоб їм пакет з продуктами принесли додому, але ми розуміємо, що в умовах війни це неможливо. Тож ми ведемо координацію з тими військовими адміністраціями, де тривають бойові дії, або ж якщо область розрізнена, частина її окупована або є ризик нападу російських окупантів на дорогах - ведемо розмову винятково з сільськими, селищними чи міськими радами. Тобто комунікуємо з головою громади. Через них формуємо продуктову допомогу, вони знають, який населений пункт у них постраждав більше, а який менше, це вже їхні функції і завдання - там на місці зорієнтуватися і швидко доправити все до людей у великих обсягах".

Склад на "Олімпії" виник буквально в перший день бомбардування російськими фашистами українських міст. Тоді буковинці буквально з усієї області почали зносити сюди те, що вважали за необхідне. Ще ніхто не знав, у чому буде потреба, як розвиватиметься ситуація, але з досвіду 2014-2015 років було зрозуміло, що допомагати треба.

"Тому починалося з потреб військових, до яких наближалася зона зіткнення, і згодом з’явилася допомога міжнародного формату – спочатку з Румунї, далі підключилися інші європейські країни, доєдналася Туреччина, - продовжує Богдан Ковалюк. - Відповідно той обсяг допомоги, який спрямовується на офіційну Україну, потрапляє через цей склад і спрямовується далі. Якщо ж волонтери доставляють ще допомогу від українців, які живуть за кордоном, або від мешканців нашої області збирають і доставляють в інші регіони – це їхній поклик душі. Наше завдання – максимальної їм посприяти там, де в цьому буде потреба".

На "Олімпії акумулюється допомога як для ЗСУ, так і для цивільних.

"Завдання номер один – забезпечити продовольством ті населені пункти, де ведуться бойові дії або велика зона ураження внаслідок авіаційних чи ракетних  бомбардувань, - каже чиновник. - Для того, щоб люди там, де знищено систему забезпечення продовольством, мали можливість поїсти, отримати ліки тощо".

Чиновник каже, що важко визначити, на яку суму допомоги вже надано – неможливо вести точний облік, коли сюди і сумки приносять, і буси приїжджають,і кілька вантажівок… Облік ведеться здебільшого в умовних кілограмах.

"Можу сказати, що за два тижні перевантажено і відправлено вже понад 700 тонн  різної гуманітарної допомоги, - каже пан Богдан. - Тільки з цього складу, різними видами транспорту – і залізницею, вантажними вагонами, і великими автомобілями – TIRами, і бусами, і навіть легковиками. Намагаємося відправити якомога більше допомоги, навіть щоб її доставили до крайніх точок, куди вже складно доїхати через бойові дії. Ми першими були в Ірпіні, коли ще туди можливо було потрапити, ми були в Чернігові, поки це було можливо, наші хлопці вже були в Ніжині, в Охтирці, Сєверодонецьку, Миколаєві, Вознесенську… Практично у всіх містах, де зона високого ризику, волонтери з Буковини уже побували. Повертаються і готові їхати ще.

Сюди приходять щодня десятки людей, водіїв. Хтось привіз біженців і, повертаючись за іншими людьми, щоб їх вивезти, може по дорозі відвозити наш вантаж. Єдина вимога – зв’язатися з владою на місцях, щоб звідти підтвердили, що цих людей знають, вони справді з тих населених пунктів і доправлять туди продукцію.

Ми на зв’язку з нашими буковинськими ОТГ, вони всі рвуться допомагати. Просимо їх робити це згуртовано, оскільки вони також  є владою на місцях. Пояснюємо, як це слід робити: доставляти партіями, привозити після відвантаження і відправки попередніх партій. У всіх громад є величезний запал доєднатися до цієї солідарної допомоги постраждалим регіонам.

Бюрократії тут нема. Адже були випадки, коли водіям залишалося 5-6 годин на те, щоб проскочити, розвантажитися і виїхати з населеного пункту, а далі починалися обстріли. Місцеві або військові казали, що якщо не встигнуть – то є ризик потрапити під активні військові дії. Бувало, що місцеві зупиняли і попереджали: попереду російська колона. Це війна. Нема коли вимагати довідки, розмір взуття чи аналіз крові…

Ми не можемо собі дозволити зараз не допомогти людям. Тому наше основне завдання – щоб люди не страждали, отримали максимум можливої допомоги, моральної підтримки, щоб вони відчували, що вони в Україні, а Україна про своїх дбає".

Через "резиденцію чудодійних рабинів" пройшли вже понад тисяча біженців

До знаменитої Садгірської синагоги в Чернівцях приїжджаємо вранці. Огорожа навколо нещодавно відреставрованої будівлі обгорнута синім поліетиленом. Синагога була відкрита після реставрації у 2016-му році, і в мирний час у Садгору – до гробниці династії садгірських цадиків - здійснювали паломництво хасиди, які нерідко зупинялися в резиденції – на другому поверсі для цього були облаштовані невибагливі кімнатки.

Зараз тут мешкають втікачі від війни, іноді – по 250 осіб водночас.

Заходимо у "боковий" передпокій, який перетворився на склад продуктів (помідори в ящиках, картопля в сітках, морква, фрукти, макарони…), далі через прочинені двері бачимо кухню. Там кілька чоловіків готують сніданок. Хтось зауважує, що їжу тут готують кошерну. Дотримуються цього дуже ретельно, бо якщо вимоги кашруту порушити, то потім на такій кухні довго не можна буде готувати…

Назустріч виходить один із вимушених цьогочасних гостей  синагоги Яків і розповідає, що кошерна їжа дуже важлива для здоров’я людини, адже це – здорове харчування.

"Я з Києва, там до нас у синагогу приходять близько двох десятків православних християн, яких цікавить наш підхід до харчування, до облаштування помешкань. Вони навчаються, тричі на тиждень слухають лекції, які читають наші равини.  Застосовують у житті закони тори", - розповідає Яків.

Яків тут уже кілька днів, він приїхав з трьома дітьми. Пояснює, що діти переживають стрес через обстріли. Щоночі його родині доводилося ховатися від бомбардувань у бомбосховищі, але стан цих укриттів вселяв мало надії на порятунок, якби трапилася біда. Тому вони приїхали до Чернівців, але планують рухатися далі, бо ж є ще багато втікачів від війни, і "потрібно звільнити місце і для них, бо якщо всі залишаться – буде колапс", - міркує Яків. Він сам народився у молдовських Бельцах, звідки виїхав ще коли почалася війна у Придністров’ї. "Там кацапи намагалися зробити те ж саме, що зараз і тут", - каже Яків…

Йдемо далі. В "центральному" передпокої стоїть довгий стіл, сидять і ходять люди. Під стінами "припарковані" дитячі візки. У великій залі під стінами, поблизу шаф з книжками подекуди лежать каремати або матраци, біля яких – рюкзаки з речами. Також заходять і виходять люди, розмовляють по телефону, спілкуються одне з одним.

Йдемо далі. Біля сходів – інвалідний візок. Так, він тут є, бо приїздять дуже різні люди, і виникає потреба в такому візку. Піднімаємося на другий поверх. Саме там у мирний час у кімнатках розміщували гостей – бувало 30, 40 або й 50 людей. Зараз вони не лише в кімнатках, а всюди. Переважно тут родини з дітьми – для декого навіть вистачає ліжок. Для решти – матраци на підлозі, постіль, відгороджують одне від одного фіранками. На батареях сушаться дитячі колготки…

Опікується синагогою і її поселенцями Михайло Крайс, який свого часу керував реставрацією будівлі. Розповідає, що в цих малесеньких кімнатках, де зараз переселенці, колись зупинялися дуже поважні і дуже заможні гості. І навіть ті, хто могли собі дозволити оплачувати номери в європейських готелях вартістю кілька тисяч євро за добу, казали, що саме тут спиться особливо солодко. Сподівається, що і цим людям зараз тут добре…

Чернівецька синагога слугує прихистком для переселенців

Зараз Михайло Крайс працює радником голови обласної військової адміністрації. Каже, що сьогодні дуже складно провести межу між службовими і волонтерськими обов’язками.

Сьогодні, зрозуміло, всі зусилля працівників адміністрації спрямовані на те, щоби підтримувати і налагоджувати життя в краї на належному рівні. А це насамперед  вирішення інфраструктурних питань, проблем прийому людей до нашої області, їх розташування, забезпечення умов. Тобто тут чітко розділити, що з 9 до 18 я на держслужбі, а від 18 і до ранку – волонтер – неможливо", - жартує Михайло Крайс. У продовження теми зазначає, що одного разу таки скористався своїм службовим положенням: коли на прохання свого сина "просунув" його в черзі на призов до лав ЗСУ…

Він зауважує, що вже з перших днів повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що доведеться приймати біженців. Тому синагога готувалася.

"Користуючись тим, що у приміщенні автономне опалення і працюють інші комунікації, ми спроможні приймати доволі велику кількість людей, - пояснив пан Михайло. - Координація між нами була, так би мовити, первісна: представники громад у тих містах чи інших місцинах, які піддаються бомбардуванню і з яких люди вимушені тікати, зв’язуються з нами. Для цього використовуємо, скажем так, "єврейську громадську пошту" - звісно що єврейські громади у мирний час мали між собою нормальну постійну комунікацію, і вона стала в нагоді зараз - наші контакти, телефони, адреси. Йдеться це ж не тільки про Синагогу в Садгорі, а й Центральну Синагогу Буковини на вул. Садовського, і мережу помешкань, які передані в наше користування. Є помешкання, де ніхто не живе, а власники за кордоном – працюємо і над цим, знаходимо власників або їхніх представників, намагаємося туди заселяти людей…

Національний склад тих, кого ми прихищаємо, відображає розмаїття національне нашої держави. Ясно що ніхто не перевіряє документи в людей на приналежність до певної національності чи релігійної громади. Рятуємо всіх, кого можемо – і насамперед це жінки, діти і літні люди.

Дякуючи міжнародним єврейським організаціям ми маємо певне фінансування, різними каналами нам благодійники з цілого світу передають кошти, щоб ми могли придбати паливо для обігріву приміщень, їжу, предмети гігієни, ліки тощо. Співпрацюємо з іншими волонтерськими організаціями, отримали допомогу продуктами від "Волонтерського штабу захисту України" на Бандери, маємо такі "горизонтальні" зв’язки. Так само через те, що контакти мої і наших координаторів є практично по всій планеті, то дуже часто до нас звертаються люди, які уже знайшли "через п’ятих знайомих" якесь житло в Чернівцях, але мають складнощі з продуктами чи інші – ми їм так само надаємо допомогу "в натуральному вигляді". Вони приїздять до нас, і ми видаємо їм продукти на тиждень чи два – залежно від кількості людей.

В основному наші "центрі прихистку" працюють як перевалочні бази. Люди прибувають, ми їх обігріли-нагодували-дали можливість переночувати, і далі – залежно від персоналій і планів. Жінки-діти-літні люди, які мають бажання виїхати за кордон (мають родини там, ще якісь нюанси) – ми допомагаємо їм транспортом, їх довозять до кордону і там вони пішки переходять пропускний пункт. Крім того, в нас працює кол-центр, ми шукаємо вільні помешкання для тих, хто має спроможність винайняти житло на комерційній основі. Максимально намагаємося людей прийняти, а далі їх розподілити, перенаправити, оскільки щодня надходять нові.

Ми намагаємося вести якісь списки, контролювати кількість, та не завжди встигаємо. Щодо Садгірської синагоги - гадаю, що це вже більше тисячі людей. Буває 250 нових людей в день, буває 100, хтось живе кілька днів, а хтось ночує і одразу їде".

Один із гостей синагоги Яків (зліва) та Михайло Крайс (справа)

Стосовно координації зусиль влади і волонтерів, Михайло Крайс зауважує, що якщо вона ще не ідеальна, та поступово налагоджується.

"В найперші дні ми всі переживали певний шоковий стан – в тому числі і в державних органах, де працюють такі ж живі люди. Це мабуть трохи відбилося на організації праці, - погоджується чиновник. - В перші дні адміністрація нагадувала вулик, де всі гудуть і кудись бігають, але зрозумілого мало. Сьогодні в коридорах адміністрації спокій, а в кабінетах і на виїзді, де службовці працюють, вони чітко розуміють, що роблять. Чітко налагоджена система логістики, гуманітарної допомоги, працює кол-центр, який проводить величезну роботу, диспетчери постійно в ефірі на телефоні, приймають дзвінки, скеровують до волонтерських центрів, до ОТГ. Велика робота ведеться якраз над тим, щоби систематизувати і об’єднати зусилля - в тому числі і волонтерських організацій. У кожній з таких організацій є контакти, тож вони на зв’язку з колцентром.

От днями саме був період, коли в нас у синагозі стало відносно мало людей - ми повідомили про це колцентр, який одразу почав спрямовувати людей до нас. Можливо, це ще не ідеально, але сподіваємося, що це буде ще покращено. Хоча ще більше ми – навіть не сподіваємося, а точно знаємо - що дуже швидко настане наша перемога".

Водночас чиновник наголошує, що проблема переселенців не зникне у Чернівцях із завершенням бойових дій.

Тому що багатьом людям, принаймні у перший час, не буде куди повертатися. Фізично, - констатує Михайло Крайс. - Але я сподіваюся на те, що якась частина, якщо вже так доля розпорядиться, залишиться в нас. І це дуже добре, тому що це – людський ресурс, освічені, енергійні, підприємливі люди. Якщо тут закріпляться сім’ї – то незабаром до них приєднаються їхні сини, які зараз воюють. І взагалі вірю в цей бум дива в Чернівцях і на Буковині після того, як ми переможемо.

Комунальна установа з надання соціально-психологічної допомоги працює як комуна

Обласна комунальна установа "Чернівецький обласний центр соціально-психологічної допомоги" переїхала до приміщення колишнього дитячого протитуберкульозного санаторію нещодавно. Тільки почали обживатися у чималому просторі – адже досі тіснилися по восьмеро людей в кімнатах, на двоярусних ліжках, разом з немовлятами… Підопічними центру були зо два десятки жінок, постраждалих від домашнього насильства. Аж раптом найбільші міста України почали бомбити, і сюди ринув потік біженців.

У Положенні про центр прописано, що установа надає послуги особам, які опинилися у складних життєвих обставинах – наприклад, спричинених стихійним лихом тощо. Конкретно про воєнні дії – не прописано. Але центр уже приймав переселенців із зони  АТО у 2014-2015 роках, тож досвід уже був.

Оскільки ми мали великі і на той час порожні приміщення – нас розглядали як базу, яка може приймати таку кількість людей, - пояснив виконувач обов’язків директора установи Анатолій ХОМІК. – Тож уже цієї ночі ми звітували на пожежну частину про перебування в нас 286 осіб разом з дітьми. Від вагітних, немовлят – до людей глибоко пенсійного віку і осіб з інвалідністю. Це люди з різних областей: Запоріжжя, Миколаїв, Дніпропетровська, Одеська, Донецька, Луганська області, Чернігів, Суми, Київ, Житомир, Харків… Навіть була одна жінка з нашої буковинської Путили. Трохи було дивно – де бойові дії, а де Путильський район… Але жінка пояснила, що ці тривожні сирени, які сповіщують про повітряну тривогу, погано впливають на психіку її дитини, тому вони змушені виїхати. Переночували тут, щоб не проводити ніч на вокзалі, і вранці поїхали за кордон. Тож хочу наголосити, що війна торкається всіх – навіть у нібито мирних регіонах.

У перші дні, каже керівник установи, люди змінювалися фактично щодня: наприклад, 50 заїхало – 50 виїхали, залишалися одиниці. Зараз більше осідають – не мають коштів. Тут були араби, євреї, індуси, грузини, азербайджанці, навіть один китаєць. Вони не є військовозобов’язаними, тому мали право на виїзд з України.

Усе забезпечення мешканців центру харчами взяли на себе волонтери – як переселенців, так і тих сімей, які перебували в кризовому центрі до війни. Допомагають харчами і речами ГО "Крик душі", "Родина Кольпінга", "Конвіктус". Поки що тут збирають, акумулюють усе, що можливо, тому що цей ресурс, вочевидь, не буде безкінечним.

"Волонтери проявляють ініціативу, і фактично це все працює як комуна – там немає жодного нашого працівника, - розповідає Анатолій Хомік. - У нас і на прийомі сидять ці самі переселенці, вони ж відповідають за кухню, прибирання, прання. Все роблять вони самі, і їхню роботу лише курують кілька волонтерів, які слідкують за тим, щоб усе функціонувало і був порядок.

Натомість, кризовий центр контролює їхню кількість, забезпечення дахом над головою і всім, що під цим дахом – ліжками, шафками, бойлерами, місцевий бюджет сплачує комунальні послуги тощо. Інформують родини про можливість для школярів долучитися до дистанційного навчання, яке відновили вже у Чернівцях.

Люди мігрують. Цього дня 11 поселенців "комуни" виїхали до Румунії. Зараз тут мешкають також чоловіки старшого віку, багато пенсіонерів.  Є такі, що відвезли свої родини за кордон, а зараз продовжують доставляти до кордону або до міського транспорту, який везе до кордону, інших людей. Вже виробилася логістика – установа бронює місця для "своїх" охочих виїжджати у міських автобусах, які курсують від залізничного вокзалу до КПП Порубне, і довозять їх до вокзалу. Ті, хто виїжджають, відписуються про свою подальшу долю – тут, в "комуні", вони вже стають друзями.

"Штаб на Бандери" відправив уже десятки тисяч тонн допомоги містам, які тримають оборону

Символічно, що ще один з найпотужніших волонтерських центрів у Чернівцях – "Волонтерський штаб захисту України" - розташований на вулиці Бандери. Тут не лише вантажно-розвантажувальний склад різноманітної допомоги, а й затишне, відчищене і облаштоване самими волонтерами укриття. Щодня, без вихідних, біля входу постійна черга з машин, які або щось привезли, або відвозять, і багато помічників – які приймають, сортують, забезпечують подані заявки, видають, завантажують…

Координатор штабу Володимир Дорош, відомий уже багато років у місті своєю волонтерською діяльністю, розповідає, що з перших днів бомбардувань Росією Києва та інших українських міст зв’язався з тими товаришами, з якими волонтерив ще від 2014 року.

Координатор штабу Володимир Дорош

"З огляду на загрозу повномасштабного вторгнення, волонтери, з якими я координувався від початку війни в 2014 році, об’єдналися для того, щоб якомога швидше надавати допомогу військовим, переселенцям, госпіталям, і забезпечувати потреби у всьому необхідному тих міст, які сьогодні тримають оборону, - каже Дорош. - Це суто волонтерська ініціатива. Ми вже відправили десятки тисяч тонн допомоги - думаю, більше ніж на 50 млн грн.

Інформацію про потреби скидують міста, госпіталі, загони тероборони міст, де воюють наші військові підрозділи, які звідси відправляються на Схід, ми комунікуємо з населенням, з керівництвом міст – наприклад, з заступниками міських голів Житомира, Чернігова, сьогодні налагоджуємо контакт з Черкасами, з Києвом дуже тісно співпрацюємо – з фондом Сергія Притули, вони знають усі потреби, ми звідси відправляємо, а вони там знають усі потреби, розвозять по позиціях. Також є багато людей, які привозять своїх рідних сюди, а самі повертаються захищати свої міста – вони так само забирають своїм транспортом усе, що ми передаємо до їхніх міст. Маємо вагонні поставки: на Харків, на Одесу фуру відправили, позавчора отримали одесити, і далі вантажимо. Люди, які приїхали, багато тут закуповують для своїх земляків, наші українці з-за кордону передають для своїх, а також і інші громадяни інших країн, а не лише українці, долучаються дуже серйозно".

Інформування про потреби і наявні пропозиції волонтери з "Волонтерського штабу захисту України" здійснюють через свій телеграм-канал - за ці кілька днів уже мають понад 5 тисяч підписників.

"Там виставляємо всі потреби – не нумеруючи, звісно, військові частини, але ми знаємо, для кого збираємо. Люди відгукуються дуже оперативно, - розповідає Володимир Дорош. - Поки що з ранку до ночі розвантажуємо десятки тонн – і завантажуємо в інших транспорт і відправляємо. Навіть часом вантажимо одразу у вагони, щоб не задіювати склад штабу.

Маємо тісну координацію з владою, передаємо автомобілі для бійців і різних підрозділів. По гуманітарній допомозі співпрацюємо з військкоматом, обласною адміністрацією. Вони знають, що ми все робимо дуже швидко і щиро. Тому є максимальне розуміння, якщо чесно – це дуже приємно".

"Справа Кольпінга" годує щодня гарячими обідами понад 400 переселенців

Міжнародна організація "Справа Кольпінга", яка має в Чернівцях і місцевий осередок, і центральний український офіс, буквально за день вимушено змінила спрямованість своєї роботи. Якщо раніше вона займалася переважно освітніми проєктами, то зараз повністю перекваліфікувалася на допомогу фронту і переселенцям.

Спілкуємося з виконавчим директором (національним секретарем) "Справи Кольпінга" в Україні і головою європейської "Справи Кольпінга" Василем САВКОЮ.

Василь Савка (на фото справа)

"Ще 24 лютого мені почали надходити повідомлення від наших партнерів, колег, генерального секретаря міжнародної "Справи Кольпінга" в  Кьольні. Зрозуміло, що тоді всі були в шоці, і в мене самого також був шок – перші пів години від того часу, як я прокинувся і прочитав новини про вторгнення москаля в Україну. Але ми одразу почали думати, як і чим можемо допомагати в цій ситуації. Досі ми спеціалізувалися на допомозі людям з інвалідністю, ми мали проєкти для старших людей – "Університет третього віку", ми здебільшого освітня організація. Мали класний проєкт по роботі з переселенцями, і з 2019 року – по роботі з ветеранами АТО/ООС (психологічна допомога, матеріальна – упродовж останніх трьох років ми надали 17 безвідсоткових кредитів на відкриття власної справи ветеранам і вимушених переселенцям на суму в кілька мільйонів гривень). Тобто робота в цьому напрямку не була для нас геть новою, але певною мірою довелося переорієнтуватися.

Міжнародна справа Кольпінга організувала всесвітню акцію на підтримку України, за нас молилися і  питали, чим допомогти реально з 9 години ранку 24 лютого. А вже наступного дня партнери – "Справа Кольпінга" в Литві переказали нам першу тисячу євро на рахунок. Але потім ми вирішили, що це, мабуть, буде не дуже доцільно. Адже коли я їхав на роботу, побачив величезні черги до заправок – тож неважко було здогадатися, чим це все закінчиться – що навіть за наявності коштів неможливо буде придбати необхідні речі в Україні.

Ми вирішили, що буде логічніше, якщо ми акумулюватимемо кошти з допомоги на загальному рахунку в Кьольні, а сюди нам надходитимуть тільки кошти на оперативні потреби. А Кьольн з нашими прикордонними партнерами (в Польщі, Румунії, Словаччині, Угорщині) організовуватимуть допомогу: міжнародна "Справа Кольпінга" оплачуватиме закупку необхідного, а прикордонні партнери доставлятимуть до нас. Наразі в нас уже було 4 вантажі, три – по 2 мікроавтобуси, і четвертий - два дуже великі автобуси. Днями очікуємо наступний вантаж. Окрім цього, шість "транспортерів" поїхали без заїзду в Чернівці – одразу на Ужгород і Львів. Окрім цього маємо зібраними близько 400 тисяч євро на допомогу, і десь на 150 тис. євро вже привезли допомоги в України. Привезли і хороший тепловізор, вже передали його, близько трьох десятків приладів нічного бачення – це для армії, багато взуття для військових, турнікети (з якими зараз усюди халепа), шкарпетки, натільну білизну, рукавички тактичні, продукти харчування – енергоємкі батончики, а також тушонку, крупи. Багато ліків.

Практично всі європейські спілки написали мені про можливість прийому наших громадян. Приблизно кількасот людей ми там розмістили, особливо кілька десятків родин, де є діти з інвалідністю – особливо аутичного спектру. Ці родини прийняли в Німеччині, надають кваліфіковану медичну допомогу і підтримують самі родини. Від Хорватії до Литви і від Румунії до Португалії – це країни, де ми можемо розмістити людей, де зустрінуть на кордоні волонтери і розмістять…. Намагаємося зараз організувати евакуаційний транспорт з Дніпра. Але не всі готові виїжджати, у кожного свої причини.

У Чернівцях "Родина Кольпінга" (таку назву має місцевий осередок), як і всі інші обласні осередки, яких є 25, активізувалися з початком війни, і всюди, де ми мали власну або орендовану нерухомість,  перепрофілювали її на прийом біженців. І тут їх розміщуємо, і по власних родинах. Плануємо ще відкрити у Чернівцях і Ужгороді центри з прийому біженців – щось на кшталт гуртожитків. Шукаємо відповідні приміщення.

Відкрили в Чернівцях "соціальну кухню", де керує переселенець - колишній шеф-кухар одного з київських ресторанів. Починали з 30-ти обідів для нужденних раз на тиждень. Зараз разом з однією із шкіл видаємо понад 400 (до 450) обідів щодня: суп чи борщ, м’ясо з гарніром, салат – великі порції, дуже смачні. Волонтери годують і переселенців, і також хлопців з тероборони та з поліції. Коли ми стартували – закуповували усі продукти, зараз купуємо лише частково, бо дуже багато нам приносять. Наприклад, навіть запровадили такий "бартер" – приносять молочні продукти в обмін на відходи від кухні, які йдуть на корм худобі. Волонтерів часом аж забагато буває. Можливо, що з часом це піде на спад, але поки маємо дуже велику підтримку. Водночас, розуміємо, що волонтерство не може бути постійним – адже  окрім їжі, є ще й інші базові речі, які потрібно забезпечувати людям. Тож намагатимемося підтримувати гонорарами активістів, які нам допомагають.

Та ми зіткнулися і з проблемами. Наприклад, з тим, що наші партнери остерігаються їхати далі, аніж у прикордонні міста – що, в принципі, звичайно, природньо… Ще серед проблем можна назвати те, що коли ніби "все потрібно" - немає точної інформації, що це "все". Бо, наприклад, одна з медичних організацій, яка приїхала днями до Чернівців, виявила, що в нас усе є. Тож ми через свою мережу шукали, де є потреба в тих медичних товарах, які вона привезла.  Передали на Хмельниччину.

Координація потрібна. Вона була би зараз архіважлива. Бачу це як якийсь єдиний онлайн ресурс, можливо навіть проста ексель-таблиця, де ми бачили б потреби. І це спростило би життя і обласній військовій адміністрації, і волонтерам. Нам, наприклад, не потрібно мільйон пачок парацетамолу (або йоду) – і як наслідок, "покласти" фармакологію в Україні. Потрібна лише визначена кількість. Це стосується всіх областей, тож було б добре, якби була чіткіша координація по всій Україні…

Читайте також

Російські окупанти викрали волонтерів та співробітників міськради у Бучі

Волонтери передали гуманітарну допомогу на понад мільйон гривень до лікарень Луганщини