Донорство грошима не вимірюється: чому в Україні мало охочих врятувати життя

За разову здачу крові донор отримує від держави "аж" 50 гривень – "на харчування". І хоч у цій справі йдеться переважно про благодійність та про усвідомлення, що поділившись своєю кров’ю рятуєш чиєсь життя – робота самої Служби крові надзвичайно затратна і дороговартісна. Бо людське життя – безцінне! Журналісти Парламент.ua вирішили долучитися до донорства та розібратися у проблемах української Служби крові.

Центр служби крові (Фото: Парламент.ua)

Ще під час Кримської війни в середині 19-го століття видатний хірург Микола Пирогов помітив, що повторні крововтрати після поранень переносяться бійцями легше, ніж перші. Подальші дослідження підтвердили, що періодичні помірні забори крові роблять організм людини міцнішим, "тренованішим". А тепер офіційно доведено, що у донорів значно більше шансів пережити загрозливі кровотечі, бо їхній організм вже "готовий" до відновлення нормального об'єму циркулюючої крові. Саме цими фактами, окрім уже згадуваних 50-ти гривень, мотивують людей до донорства у Чернівецькому обласному центрі служби крові. А ще – знімають про це соціальну рекламу, проводять розіграші призів, збирають донорів на спільне відзначення свят, скликають друзів на чаювання з обов’язковим атрибутом – здачею порції крові… І так створюють навколо себе середовище однодумців – цілком різних за професією, віком, інтересами людей, яких об’єднує "поклик крові".

Чернівецький обласний центр служби крові два роки тому пишно відзначав своє 75-ліття. Спочатку в 1944-му на Буковині відкрили обласну станцію переливання крові, згодом вона зазнала низки трансформацій і перейменувань, і зараз це сучасне і гарно оснащене комунальне неприбуткове підприємство. До святкування ювілею долучилися і почесні донори, які зростали у своїй шляхетній місії разом зі службою, і навіть змогла бути 90-літня лікарка-трансфузіолог Ізя Йосипівна Клименко, яка присвятила службі крові пів століття свого життя, завідуючи донорським відділом… Від тих часів змінилося і обладнання закладу, і використовувані видаткові матеріали, і підхід до формування контингенту донорів, і наука пішла вперед. І тільки кров залишилася така сама: життєво необхідна.

Розгорнуту екскурсію Чернівецьким обласним центром Служби крові провела нам його гендиректорка Анжеліка Каланча.

Як донори здають кров

Як зустрічають донора в службі крові – спочатку розповіла керівниця закладу, а наступного дня, під її нестримним агітаційним впливом, я зважилася випробувати особисто. І слід відзначити: розповідь і реальність збіглися до кожної дрібниці.

Спочатку донор заходить через окремий вхід, здає одяг у гардероб, натягує бахіли на взуття, обробляє руки антисептиком. І за вказівником рухається до реєстратури. Тут зберігається база даних донорів – і не лише в електронному вигляді, але й на паперових носіях: багато великих папок у шафі.  Черга невелика – а значить, крові справді бракує. Після заповнення нечисленних документів іду до фахівців, які визначають мою групу крові і рівень гемоглобіну. Він у нормі, тож прямую до терапевта. Вимірюють тиск, ставлять кілька стандартних питань про самопочуття. Радіють моїй групі крові, як чомусь надзвичайному – виявляється, саме такої в ці дні бракує найбільше. Далі – буфет. Теплий чай в одноразових стаканчиках, печиво. Книжки буковинських авторів на поличках шафи, букетики лаванди… Затишно, як вдома. Ну і нарешті сама здача крові. Зручне крісло-кушетка, вправна медсестра, кілька хвилин процедури, кілька разів запитання, чи все в мене гаразд упродовж процесу… І все. Запис у комп’ютері, знову в реєстратуру, підпис у видатковому ордері про отримання 50 гривень, слова вдячності. Усе разом забрало хвилин 40. Мені сказали, що потреба в крові моєї групи на той день становила 10 пакетів. Я була четвертою, хто її здав. День лише почався, тому сподіваюся, що ще шість необхідних таки добрали…

Центр служби крові (Фото: Парламент.ua)

Що таке "химери крові" і чому службі крові треба мати більше, ніж просто шприц і флакон

Ефективність роботи служби крові залежить не лише від фахівців, а й величезною мірою від обладнання – починаючи від видаткових матеріалів і аж до потужних холодильників для зберігання матеріалу, центрифуг, матеріалів і апаратури для обстеження крові тощо…

Керівниця закладу розповідає, що раніше кров заготовляли у скляні флакони, зараз перейшли на одноразові видаткові матеріали. Що зводить до нуля можливість інфікуватися і створює безпечне середовище для донорів.

Визначення рівня гемоглобіну підтверджує, чи людина може здавати кров, чи не заподіє це їй шкоди. Якщо показники занижені – кров не беруть, і людину спрямовують до терапевта, який при ретельнішому обстеженні може виявити певні патології. Тобто діагностування – це також один з додаткових плюсів для донора, - пояснює Анжеліка Володимирівна. - Більше того, після забору крові вона також досліджується, і окрім убезпечення реципієнта, це також і результат для донора. Адже не кожен сьогодні знайде час і кошти на обстеження, а ми проводимо доволі дороговартісні (приблизно до 1000 грн) дослідження найсучаснішою методикою – на гепатит B, C, ВІЛ та сифіліс. Кошти на це передбачені державними програмами, а коли є затримки по цих виплатах – витрачаються і власні зароблені кошти. Адже кров не може надаватися нетестованою, це обов’язковий пункт!

На сьогодні є в центрі служби крові і все обладнання, без якого не може існувати сучасний центр крові, серед якого - сучасна центрифуга, швидкозаморожувач, тромбошейкер – інкубатор для тромбоцитів. Використовують у Чернівцях і гелеву технологію, яка в єдиній області України була у нас відсутня. Це технологія, яка дозволяє визначити групу крові навіть у випадках, коли з певних причин з цим виникають труднощі – або через наявність захворювань (перитоніт, онкопатологія тощо), або коли в результаті переливання крові іншої групи в пацієнта є дві популяції клітин у крові. Такі випадки називаються "кров’яними химерами", і за відсутності гелевих технологій доводилося пробірку з кров’ю пацієнта везти до столиці, щоби правильно визначити групу і резус-фактор…"

Центр служби крові (Фото: Парламент.ua)

У здачі крові, як і в, наприклад, садівництві, спостерігається "сезонність"

Як не дивно, у здачі крові справді є певна сезонність. І йдеться не лише про "сезон застуд", які загострюються навесні чи восени, чи про нинішню пандемію. Тут інше. Анжеліка Каланча зі сміхом крізь сльози розповідає про "п’яний січень" і такі самі весняні квітень-травень, на які зазвичай припадають Великодні свята. На Буковині вони супроводжуються гастрономічними і алкогольними надмірностями… Тож ці періоди керівниця обласної служби крові називає місяцями "боротьби за донорство", і що лиш не вигадує, аби залучити донорів. Тут для активних донорів проводяться розіграші призів, які надають спонсори, запрошуються робочі колективи для здачі крові, організовуються Дні донорів з виїздами в райони області, зі сторінок у соцмережах служба крові анонсує книжки місцевих авторів, які можна полистати в очікуванні своєї черги, тут відбуваються тематичні виставки…

Таким же складним періодом для служби крові є і час збору урожаю садівниками. На Хотинщині, Сокирянщині, Кельменеччині, де розвинуте садівництво, сезонні роботи охоплюють усіх, це період заробітків, і потенційні донори також працюють. А пацієнти дуже, дуже чекають, коли вони нарешті завершать роботу і виділять час для здачі крові.

Усі компоненти крові мають різний термін зберігання. Плазма – два роки. Тромбоцити – до 5 діб, еритроцити – 35-42 доби, - продовжує Анжеліка Каланча. - Плазма – довготривала, тромбоцити заготовляємо тільки прицільно, за потребою, тут приходять тільки унікальні донори з певними параметрами, до них вищі вимоги, ніж до донорів крові загалом. Є потреба – викликається донор, в той же день тестуємо і в той же день віддаємо потребуючому. По тромбоцитах нічого не утилізується. Тому найбільше хвилюємося за еритроцити, але і з ними до утилізації не доходить. Моніторимо наші запаси і не робимо їх великими. Все розходиться. Все регламентовано термінами зберігання. Коли приходять великі групи донорів – беремо кров у всіх, і якби раптом, гіпотетично, кілька пакетів залишилися, то в нас є баклабораторія, для якої потрібне середовище.  Є клінічна лабораторія, для якої потрібні еритроцити… Практично це безвідходне виробництво.

Центр служби крові (Фото: Парламент.ua)

Є партнерські пологи, а є "партнерське донорство"

Гендиректорка обласного центру служби крові розповідає про те, які зараз тривають зміни донорського контингенту.

"Ми працювали в різних напрямках за донорським контингентом. Гарний контингент – молоді чоловіки. Ми цілеспрямовано почали співпрацювати з жіночими консультаціями, щоб вони направляли до нас молодих чоловіків. Жартуємо, що "є партнерські пологи, а є партнерське донорство": чоловік підтримує жінку не лише в пологовому залі, коли разом з нею "проходить" процес пологів, а й ще раніше, коли приходить з нею здавати кров для ймовірної потреби.

Загалом зараз відбувається зміна донорського контингенту. Якщо раніше здати кров приходили люди, які більше хотіли отримати тих кілька гривень на випивку, то зараз у нас – спортсмени за сприяння відомого боксера Олександра Погодіна, волонтери, молодь… Волонтерка Майя Фесюк написала у соцмережах для своїх друзів, що хто хоче на каву – гайда разом здати кров, а тоді в кав’ярню, тобто зробила донорство нагодою поспілкуватися з друзями і привела з собою акторів театру, відомих адвокатів… Молодь, яка допомагає нам упродовж уже кількох років - волонтери з Нацкорпусу, вони створюють значний резонанс у своєму колі спілкування...

Також ми свідомо відійшли від "родинного донорства". Якось, ще на початку моєї кар’єри, коли я працювала в лікарні швидкої медичної допомоги, мала випадок, коли здавати кров прийшов донор з розбитою головою. Він приховував травму, мало не втрачав свідомість, але це було надто помітно. Виявилося, що він здавав кров для дружини, з якою разом потрапив у ДТП. Тобто дружина покалічена лежить в реанімації, а трохи менше потерпілий чоловік намагається її отаким чином рятувати! У мене тоді відбувся перелом у свідомості, я зрозуміла, що від цього треба відходити. Не має людина, в якої в реанімації помирає хтось із рідних, турбуватися ще й про кров! Я поділилася цими думками з тодішнім головним лікарем Віктором Халатурником, він мене підтримав, і ми першими почали запроваджувати корпоративне донорство. 60 лікарів і медсестер здали кров тоді в лікарні у 2008 році, З цим прикладом і з цим своїм болем я виступила на міжнародній конференції, потім через рік свідомої роботи в напрямку створення корпоративного донорства підготувала ще одну грунтовну доповідь на подібному заході високого рівня.

Також після року роботи за таким принципом, зробила аналіз за попередні роки, опрацювала статистику про більш як три тисячі донорів за три роки. Ми бачили, як змінюємо наш контингент: зменшили кількість донорів-родичів і збільшили кількість донорів з числа молоді і студентів, мали показники за віком, за статтю, і коли порахували брак крові від студентів – він був мінімальний. Наприклад, з 78 донорів-студентів міг бути один брак, натомість з 5 родичів, які приходили здати кров для свого пацієнта – могло бути 3 браки… Тобто крім етичних моментів – що родина має інші клопоти і турботи під час лікування родича -  ще й економічна складова виявилася дуже суттєвою! Брак був утроє-вчетверо більший".

Центр служби крові (Фото: Парламент.ua)

"Родинна справа"

Анжеліка Каланча сміється, що у неї вдома нерідко констатують, що справжній її дім – це обласний центр служби крові. І вона таки не завжди має чим заперечити.

Пригадує, як сама колись уперше здала кров. Працювала ще в лікарні швидкої меддопомоги, але чомусь не наважувалася. Але вважала, що не можна агітувати інших до того, що сама не зробила. Наважилася, але попросила підтримки у свого чоловіка. Тож він пішов з нею. Не в лікарню – а саме в центр крові, бо соромилася зізнатися колегам, з якими щодня працює разом, що боїться. Отак удвох вони і стали донорами. Пригадує, як привітно поставився до них персонал, яким смачним тоді видався їй чай з печивом… Тож уже й очоливши центр служби крові, вона вимагає того ж самого: привітності персоналу, обстановки, наближеної до домашньої – що відображається навіть в інтер’єрі кімнат, до яких потрапляє донор, та навіть щоб асортимент печива оновлювався – і це вважає зовсім не дрібним, а дуже навіть важливим!

А тоді, в лікарні швидкої медичної допомоги, на печиво взагалі не передбачалося коштів. Тому в Анжеліки Каланчі завтрашній робочий день починався завчасно, з вечірнього планування: вона по дорозі додому заходила в крамницю і купувала печиво.. І вдома малий син знав, що печиво чіпати не можна - то донорам на завтра! Тож коли згодом Анжеліка Володимирівна перейшла на роботу в центр служби крові і якось купила такого печива додому й виклала на стіл – хлопчик аж здивувався: навіщо на стіл? Це ж не нам, це донорам! Мама розсміялася: можна їсти, це я нам купила.

Родина завжди розуміла і підтримувала цю жінку. Вона пригадує ще як колись виникла складна ситуація з потребою крові для якоїсь дитинки, і лікарка до пізнього вечора, уже й з дому обдзвонювала донорів з проханням здати кров. Нікому не виходило, всі відмовляли. І тут подав голос дев’ятирічний син: "Мамо, візьми у мене. Це ж для дитинки…" Звісно, що ніхто в дитини кров не брав, але хлопчик виріс, і як тільки йому виповнилося 18 – одразу прийшов сам і ще й загітував друзів на здачу крові. Тепер Олексій Каланча – студент медколеджу і очолює студентський донорський рух. І дуже переживає, коли донорів мало…

Центр служби крові (Фото: Парламент.ua)

Бумеранг добра

У центрі служби крові знають, яку важливу роблять справу. І їм дуже приємно, коли цю важливість усвідомлюють і інші: і ті, хто здає кров, і ті, кому вона призначена.

Буває, хтось хоче віддячити. І Анжеліка Каланча, яка сама є головним "моторчиком" донорської пропаганди в області і робить все – аж до модерування сторінок служби крові у соцмережах – не втомлюється казати, що найбільша дяка – це реклама донорства. Тому від відомої чернівецької родини медиків, якій завдяки донорській крові врятували онучку, центр прийняв як спонсорську допомогу розроблені і надруковані інформаційні матеріали про важливість донорства.

Коли головна медсестра області просто захотіла перед Великоднем пригостити колектив набором святкових смаколиків і принесла повний кошик ковбасних, м’ясних і сирних виробів – кошик одразу ж долучили до розіграшу призів і того ж дня його отримав один із донорів, який колись відгукнувся у критичній ситуації і приїхав аж із райцентру за 90 км від Чернівці здати кров. Йому той кошик навіть додому доставили – бо добро мусить множитися і повертатися!

Один з кабінетів допомогла облаштувати також відома в місті лікарка-меценатка Наталя Бочарова – в кольорах і дизайні, який би якнайменше нагадував про лікарню. А якось, уже під час пандемії один із донорів доволі критично відгукнувся про крісла-кушетки, на яких донори здають кров. Йому пояснили, що насамперед закуповують обладнання, а ремонт у коридорах і меблі залишають наостанок, адже це не головне. То чоловік, який наполіг, аби його ім’я ніде публічно не згадувалося, придбав два крісла за власні кошти, а ще два – відреставрував. Ця людина точно не за 50-ма гривнями приходив до центру крові…

Анжеліці Каланчі доводиться з усім цим працювати: агітувати здавати кров тих, хто не вірить, що медицину людству дав таки Бог, пояснювати, що врятоване життя не вимірюється грошима, що віддати іноді важливіше, ніж отримати…

Зазвичай їй це вдається. Фахівчиня з медичної династії (батько і дядько – лікарі), людина, яка робила медичну кар’єру – тепер займається ще й будівництвом, ремонтами, закупівлями техніки, контролем якості виконаних робіт… і має розумітися на тому, на що, загалом-то, ніби й не вчилася.

"А в мене склад розуму – економічно-менеджерський, у мене це завжди було, - сміється керівниця служби крові. - Мій дідусь колись був головним бухгалтером лікарні, його з Києва направили працювати на Буковину, тут він зустрів мою бабусю, вони одружилися і з’явився мій тато… Мабуть, це в мене від нього".

Хвалиться двома відремонтованими залами, де зберігається 2,5 тонни запасів плазми, центрифугою, в яку завантажується кров на переробку – таких, мовляв, в Україні є дві: у нас і в Харкові, і наша навіть працює краще. Швидкозаморожувачем, від якого залежить якість плазми. Новим обладнанням на 5 млн грн, яке ще лише доставили і воно чекає розпакування. Музикою Джо Дассена, під яку в донорів беруть кров ("Російського шансону в нас тут нема!")

Згадує, як на цю керівну посаду зважилася, коли молодшому синові було лише 3 місяці. Розповідає про втілені мрії. Не про шуби чи діаманти, ні – про куплену колись товстелезну наукову книжку про кров, і про поїздку на з’їзд транфузіологів…

І шукає чарівного впливу на людей, щоб залучити їх до донорства. Каже, що якось один з керівників австрійського "Червоного хреста" порадив: треба знайти серед нашого різношерстого буковинського люду героя – авторитетну, впливову людину, яка стане донором і поведе за собою інших. Якій повірять безумовно.

Ось так і шукає героїв серед щоденних клопотів.