Навіщо Росія полює на естонських та українських "шпигунів"

Між Росією та Естонією розгорівся шпигунський скандал. 6 липня кремлівські ЗМІ повідомили, що консул Естонії Март Лятте затриманий в Санкт-Петербурзі на місці злочину при отриманні від громадянина РФ інформації закритого характеру.

Наступного дня, 7 липня, МЗС РФ офіційно заявило протест "у зв'язку з діяльністю по збору розвідданих, несумісною з дипломатичним статусом" і повідомило про висилку консула протягом 48 годин. МЗС Естонії, своєю чергою, назвав затримання дипломата ще одним прикладом того, що Росія вибрала шлях конфронтації з Євросоюзом, схарактеризувавши сам арешт як "незаконний і провокаційний".

ФСБ одноманітно викриває вигаданих шпигунів

Рівно за місяць до цього, 7 червня, ФСБ повідомила про "викриття українського шпигуна". За інформацією російських спецслужб, громадянин України Олексій Семеняка "довго надавав консультативну допомогу СБУ для заподіяння шкоди безпеці РФ". При цьому, як водиться, жодних доказів обвинувачення надано не було, а самого "агента СБУ" навіть не заарештували, а просто вислали з країни.

Ще раніше, 17 квітня, в Санкт-Петербурзі провели операцію, аналогічну затриманню естонського консула. Тоді ФСБ затримала консула Генерального консульства України Олександра Сосонюка - і теж "за отримання закритої інформації". Сюжет, викладений чекістами, також був цілком скопійований надалі у "естонському кейсі": українського дипломата заарештували "в ході зустрічі з російським громадянином при отриманні інформації закритого характеру, що міститься в базах даних правоохоронних органів і ФСБ Росії".

Росія та ЄС (Фото: Shutterstock)

Перераховані сценарії до болю нагадують арешт американця Пола Вілана 28 грудня 2018 року в Москві. Російські спецслужби стверджують, що Вілан був затриманий на місці злочину після отримання флеш-карти зі списком співробітників одного з секретних відомств, що становлять державну таємницю. При цьому його брат Девід Уїлан повідомив пресі, що Пол прибув до Москви на весілля свого колишнього товариша по службі по морській піхоті.

Американцеві Полу Вілану дали 16 років російської колонії

Зараз Вілана вже визнали винним, і він відбуває свій 16-річний термін ув'язнення в російській колонії. Ще до винесення вироку, в жовтні 2019 року Девід Вілан повідомив у зверненні до ЗМІ: його брат багато років дружив зі співробітником ФСБ Іллею Яценко. На думку Девіда, саме Ілля міг підставити американця. Пол був знайомий з ФСБівцем близько 10 років, з 2009 року, і регулярно відвідував його в Сергієвому Посаді. Зокрема, він їздив до Яценко додому в січні 2018 року, на доказ чого Девід наводить куплений Полом квиток на поїзд.

Більш того, як повідомив Девід Вілан, Пол разом з Іллею і ще одним неназваним другом разом вечеряли в ресторані "Гудмен" в Москві на католицьке різдво 2018 року, тобто за три дні до арешту Вілана. У той же день американець виклав в мережу фотографію Яценко з підписом: "Вечеря з товаришами", а в коментарі до неї підписав: "Я знаю Іллю вже 10 років".

У тому, що тут мала місце типова провокація, сходяться і ветерани ЦРУ. На їхню думку, Вілан не міг бути шпигуном просто в силу своєї біографії: звільнення з армії за неналежну поведінку у зв'язку з декількома звинуваченнями в розкраданнях, підтвердженими рішенням військового суду.

ЦРУ не використовує для такої роботи американців, що не володіють дипломатичним імунітетом. Ми не займаємося збором інформації на низовому рівні, і вже тим більше не використовуємо для її збору туристів. Російські спецслужби, наприклад, можуть використовувати подвійних агентів або інші шпигунські ігри, що ведуть до арешту американців. Крім того, ЦРУ ніколи не стане наймати людину, звільнену з армії за злочинну поведінку, - повідомив колишній старший співробітник ЦРУ з майже 30-річним досвідом роботи в розвідці Джон Сайфер.

Такої ж думки дотримується й інший ветеран ЦРУ, Майкл Селлерс.

Той факт, що Уїлан був звільнений з армії за неналежну поведінку, означає, що він в жодному разі не може бути співробітником ЦРУ. Вибачте, це б його дискваліфікувало, - упевнений він.

ФСБ намагається дискредитувати дипломатів

Нинішні звинувачення на адресу естонського та українського консулів лише підтверджують висновки брата Пола Вілана про типову провокацію ФСБ. У кожному з цих випадків громадяни недружніх Росії країн раптом яро забажали мати інформацію з баз даних російських спецслужб, не придумавши нічого кращого, як звернутися до чекістів безпосередньо з проханням поділитися секретами. У всіх перерахованих справах фігурує загадковий "громадянин Росії", що передавав закриті відомості, якого ніхто в результаті не заарештував, і ім'я якого так і не з'являється в пресі, тобто очевидно підставна фігура.

При цьому немає жодних доказів, що іноземці дійсно просили провокатора надати їм хоч якісь відомості. Російський агент цілком міг передавати компрометувальні матеріали під абсолютно нешкідливим приводом. Наприклад, Девід Вілан стверджує, що Ілля Яценко вручив його брату флешку з даними, запевняючи, що на ній знаходяться звичайні фотографії.

Прапори Росії та США (фото: picabu)

До того ж саме припущення, що людина в ранзі консула виконує шпигунські функції, абсурдне. У всіх спецслужбах світу представники легальної розвідки зазвичай працюють під прикриттям секретарів посольств різного рівня, в крайньому разі - віцеконсулів. При цьому консульські посади займають тільки "чисті" дипломати, яким суворо заборонено вчиняти будь-які дії, здатні дискредитувати імідж своєї країни. Це неписане правило застосовувалося і в радянській, і в західних спецслужбах, і важко уявити, щоб Україна чи Естонія раптом зважилися порушити його.

Пропагандистська машина підтримує шпигунські ігри

Втім, зрозуміло, що для російської внутрішньої аудиторії немає різниці в тому, звинувачений в шпигунстві звичайний громадянин, посол або навіть президент іншої країни. Згадаймо, як активно російська пропаганда цькувала колишнього посла США Майкла Макфола або колишнього генконсула Америки в Єкатеринбурзі Отто Ханс Ван Маерссена. Головне, щоб був досягнутий головний ефект: підтримувати ілюзію обложеної фортеці та хоч якось відігратися в громадській думці за численні реальні провали російських спецслужб за кордоном.

До слова, ці провали набули вже характеру епідемії. Арешти російських шпигунів у Болгарії відбуваються із певною регулярністю, а останні шпигунські скандали з Чехією ледь не призвели до розриву дипломатичних відносин і закінчилися внесенням Чехії в список "недружніх країн". Російських шпигунів періодично ловлять і в Західній Європі, наприклад, в Італії чи Німеччині, а виявлення російських агентів в країнах Балтії або Польщі вже стає буденністю. На цьому тлі російські спецслужби намагаються показати, що іноземці так само вдень і вночі підривають безпеку "високодуховної" батьківщини, періодично ловлячись на гарячому в найбезглуздіших ситуаціях.

Втім, не можна виключати, що на тлі нинішньої панівної в Росії шпигуноманії спецслужби щиро підозрюють в шпигунстві кожного іноземця, значною мірою судячи по собі. Специфіка Росії полягає в тому, що і великий бізнес, і медіа, і мафія дуже тісно пов'язані зі спецслужбами. Крім цього, російська розвідка широко використовує у своїй діяльності звичайних людей як агентуру, або інструмент "м'якої сили" за кордоном.

Пульт до телевізора (фото: Pexels)

Наприклад, колишній підполковник КДБ Акиф Гасанов, що прослужив близько 15 років в радянській розвідці, коментуючи справу Марії Бутини, припустив, що вона, швидше за все, не була не тільки співробітником, але навіть агентом розвідки, однак мала контакти з контррозвідкою, і так чи інакше діяла в інтересах російських чиновників. На його думку, вона була далеко не єдиною людиною, відправленою у США, що називається, "на удачу".

До слова, на початку листопада 2018 року в найбільших британських ЗМІ пройшла інформація про те, що половина російської діаспори у Великобританії - це інформатори спецслужб (СЗР, ГРУ і навіть ФСБ). Ця "сенсація" була заснована на невірній інтерпретації доповіді британського аналітичного центру Henry Jackson Society про масштаби російського шпигунства. Насправді доповідь з посиланням на джерела в Розвідтовариство призводить скромніші цифри: близько 500 агентів, якими керують 200 кураторів. Однак самі російські емігранти, які розмовляли з автором доповіді професором Ендрю Фоксоллом, підозрюють, що кожен другий їхній земляк потенційно може виявитися "сексотом".

Таким чином, залученість в шпигунські ігри звичайних людей, з одного боку, дає російській розвідці додаткові переваги, оскільки обчислити та довести опосередкований зв'язок дилетантів зі спецслужбами буває дуже складно. З іншого боку, це надзвичайно ускладнює життя російськомовної діаспори за кордоном, оскільки західні спецслужби, знаючи, наскільки в Росії розмиті межі приватного і державного, готові підозрювати в гіршому кожного росіянина, який має хоч якісь зв'язки з батьківщиною. І вже тим більше російській владі важко уявити, що західні країни набагато дбайливіше за них відносяться до власних громадян і звичайних дипломатів, та намагаються не вплутувати їх у незаконну діяльність.