Лавринович Олександр

Лавринович Олександр

Ексголова Вищої ради юстиції, тричі призначався міністром юстиції України

Всі новини

Лавринович Олександр – державний службовець 1-го рангу, кандидат фізичних наук і кандидат юридичних наук, депутат ВРУ II, III, VI, VII скликань, перший заступник голови Верховної Ради у 2008 – 2010 роках.

Місце народження

Народився 28 червня 1956 року в місті Овруч Житомирської області

Освіта

  • 1978 рік - закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, фізичний факультет за спеціальністю "оптичні прилади і спектроскопія".
  • 1987 рік - закінчив аспірантуру Київського політехнічного інституту за спеціальністю "лазерна техніка та технологія".
  • 1988 рік - захистив дисертацію "Інтенсифікація обробки надтвердої кераміки лазерним випромінюванням", і став кандидатом фізичних наук.
  • 1998 рік -  закінчив Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю "правознавство".
  • 2001 рік - захистив кандидатську дисертацію "Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення" на спеціалізованій Раді Інституту держави і права ім. В. Корецького Національної академії наук України.

Родина

Дружина – Світлана Григорівна, 1956 року народження, математик-програміст Головного обчислювального центру Міносвіти, згодом працювала в сімейному бізнесі.

Сини – Максим, 1978 року народження і Віталій, 1983 року народження. Максим – керівний партнер юридичної фірми "Лавринович і партнери".

Сходи кар’єри - від інженера до міністра

  • Трудовий шлях Лавринович розпочав по закінченню університету в 1978 році.
  • 1978 – 1991 роки – в Інституті надтвердих матеріалів АН УРСР обіймав посади від інженера до старшого наукового співробітника.
  • 1981 – 1984 роки – проходив службу в Радянській Армії.
  • 1990 – 1992 роки – працював за сумісництвом старшим викладачем факультету хімічного машинобудування Київського політехнічного інституту.
  • 1991 – 1993 роки – був заступником голови Центральної виборчої комісії.
  • 1993 – 1994 роки – виконував обов’язки голови Центрвиборчкому.
  • 2001 – 2002 роки – працював державним секретарем Міністерства юстиції України.
  • 2002 – 2005 роки – обіймав посаду міністра юстиції України.
  • 2005 – 2006 роки – був заступником голови правління ВАТ "Укрнафта".
  • Квітень 2005 року – отримав свідоцтво адвоката.
  • Серпень – листопад 2006 року – працював першим заступником міністра Кабінету Міністрів — начальником Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України.
  • 2006 – 2007 роки – вдруге обіймав посаду міністра юстиції України.
  • 2010 – 2013 роки – втретє призначений міністром юстиції України.
  • 2013 рік – Рада обрала Лавриновича членом Вищої ради юстиції від ВРУ (до цього був членом ВРЮ за посадою, як міністр юстиції).
  • 2013 – 2014 роки – був обраний головою Вищої ради юстиції, працював до зміни влади після перемоги Революції Гідності.
  • 2015 рік – поновив адвокатську діяльність, яка була зупинена у 2012 році, згідно з вимогами законодавства.

Політична та громадська діяльність

  • В 1989 році було засновано Народний рух України, і Олександр Лавринович був у числі перших його членів.
  • 1990 – 1998 роки – обирався заступником і першим заступником голови Народного руху України.

Олександр Лавринович та В'ячеслав Чорновіл

  • 1994 – 1998 роки – був народним депутатом України 2-го скликання, обраний по 274 виборчому округу на Львівщині. Очолював парламентську фракцію НРУ.
  • 1996 рік – представниками 10 фракцій Лавринович був обраний керівником міжфракційної депутатської групи з розробки Конституції.
  • 1998 – 2001 рік – вдруге був обраний народним депутатом. Знову висувався на Львівщині, у 121 виборчому окрузі.
  • У 1998 році, на 8-х зборах Народного руху України, через конфлікт з В’ячеславом Чорноволом вийшов зі складу усіх керівних органів Руху.
  • Жовтень 2001 року – достроково склав депутатські повноваження і перейшов на державну службу у Мін'юст.
  • 2002 рік – за виборчим списком блоку "Наша Україна" знову пройшов до парламенту, проте відмовився реєструватись народним депутатом і надав перевагу роботі у Міністерстві юстиції. У цей період він починає співпрацю з Партією регіонів і залишається на посаді міністра в уряді Віктора Януковича.
  • 2007 рік – обраний депутатом ВРУ 6-го скликання по списку Партії регіонів. Отримав посаду заступника голови фракції ПР.
  • 2008 – 2010 роки – був обраний першим заступником голови Верховної Ради України.

Олександр Лавринович і голова Верховної Рали Володимир Литвин (фото: ukrinform.ua)

  • Березень 2010 року – склав повноваження депутата і першого заступника голови ВРУ у зв’язку з призначенням на посаду міністра юстиції.
  • Грудень 2012 року – на чергових виборах до парламенту знову був обраний по списку Партії регіонів, проте написав заяву про припинення повноважень народного депутата, щоб продовжувати роботу у Мін'юсті.
  • Після зміни влади у 2014 році зосередився на підприємницькій діяльності та громадській роботі. Був одним із засновників громадської організації "Інститут правового суспільства". Згодом очолив ГО "Інститут теоретико-правових досліджень у сфері юстиції та інноваційних проєктів".

Тодішні президент України Віктор Янукович і міністр юстиції України Олександр Лавринович (фото: ukrinform.ua)

Відзнаки та нагороди

  • За активну роботу на ниві юстиції в 2003 році Лавринович отримав почесне звання "Заслужений юрист України". Крім того, був нагороджений відзнакою Верховного Суду України "За служіння закону" і почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
  • В 2001 році отримав орден "За заслуги" ІІІ ступеня.
  • В 2004 році Лавриновича нагородили Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.
  • В 2011 році його нагороджено орденом "За заслуги" ІІ ступеня.
  • В 2013 році Лавринович отримав орден "За заслуги" І ступеня.

Критика та скандали

Перші скандали навколо Лавриновича почались ще в першій половині 90-х, коли він очолював Центрвиборчком, не маючи юридичної освіти, і на це звернули увагу критично налаштовані до Руху ЗМІ.

В 1996 році нардеп Лавринович написав заяву про виділення йому житла, хоча його родина проживала у трикімнатній квартирі на Мостицькому масиві. Своє прохання він аргументував тим, що наявне житло далеко від роботи і дуже незручно добиратись до Верховної Ради. Управління справами ВРУ пішло назустріч з нечуваною щедрістю і в тому ж році видало нардепу ордери на дві квартири в центрі міста. В одну квартиру вселився Лавринович з дружиною і молодшим сином, а іншу швидко приватизував старший син, що не мав до парламенту жодного відношення. В 1998 році Київська прокуратура підготувала справу про це зловживання до суду, але Печерський суд так і не прийняв її до розгляду.

Згодом ЗМІ зацікавились стрімким зростанням добробуту Лавриновичів на початку 2000-х. Ніхто з членів сім’ї не мав значних прибутків, Лавринович декларував менш як 5 тисяч гривень щомісячно, а в селі Плюти, що недалеко від Києва, з’явився маєток з будинком площею понад 600 квадратних метрів. За які кошти все це придбано, Лавринович не пояснював.

Один з резонансних скандалів був пов'язаний з непрозорою системою реалізації конфіскату, чим займався виключно Мін'юст. Митники неодноразово говорили про необхідність забрати у Мін'юсту ексклюзивне право на реалізацію митного конфіскату. Вони стверджували, що коли конфіскатом розпоряджалися митники, то в бюджет надходило понад 60% вартості конфіскованого майна, а за період роботи Лавриновича міністром, нібито, державі поверталося не більше 10%. Журналісти-розслідувачі вказували на оборудки з конфіскатом, як на важливе джерело особистого збагачення Лавриновича.

Перебуваючи на посаді першого заступника голови ВРУ, Лавринович у 2009 році порушив регламент Ради, поставивши проєкт закону на голосування в цілому, проігнорувавши вимогу депутатів провести друге читання. Фракція БЮТ зібрала понад 150 підписів за його відставку, проте парламент не підтримав цю ініціативу.

Після перемоги Революції Гідності, проти Лавриновича було порушено ряд кримінальних справ. Його звинуватили у розтраті 8,5 млн гривень і сприянні в узурпації влади Януковичем. Справи Лавриновича кілька разів передавались в суди, проте сліпа Феміда до нього була прихильною. Правда у вересні 2017 року він провів два тижні під арештом, але апеляційний суд Києва скасував це рішення судді Батрин, вказавши на перевищення нею повноважень і протиправні дії при прийнятті ухвали.

Дата публікації: 08.06.2021
Дата останньої зміни: 23.09.2021
1