Перемога "Талібану" допомагає Росії нарощувати сили в Центральній Азії - експерт

В останні роки намітилася тенденція консолідації центрально-азіатських держав і їх орієнтація на більш "багатовекторну" політику. Це виражалося як в залученні західних інвестицій, так і в прагненні зменшити залежність колишніх радянських республік від Росії. Однак виведення американських військ з Афганістану і перемога "Талібану" може повністю змінити ці тенденції, що, своєю чергою, створить додаткові загрози і для України. Таку думку в інтерв'ю Парламент.UA висловив американський експерт з Центральної Азії, доктор політичних наук і колишній представник Freedom House в Киргизстані Аскат Дукенбаев.

Чому Росія більше не потрібна країнам Центральної Азії

За словами експерта, в останні роки країни Центральної Азії почали налагоджувати співпрацю між собою, що стало важливим кроком на шляху до набуття самостійності.

Це почалося після приходу до влади в Узбекистані президента Шавката Мірзійоєва восени 2016 року. Він поступово почав "відкривати" Узбекистан зовнішньому світу, приймати більш ліберальні закони і створювати умови для залучення іноземних інвестицій, паралельно вибудовуючи співпрацю з усіма країнами регіону. Тоді ж запрацював американський проєкт С5 + 1, сформований за рік до цього і спрямований на взаємодію Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану з США. Одночасно почалося активне економічне співробітництво з Китаєм. Словом, почалася інтеграція регіону і, можливо, вперше після розпаду Радянського Союзу були зроблені реальні кроки для відновлення його суб'єктності, - пояснює Аскат Дукенбаев.

На цьому тлі можна було помітити певне зниження впливу Росії в Центральній Азії. Досить показово, що після гострого прикордонного конфлікту Киргизстану з Таджикистаном у травні 2020 року, обидві країни різко відкинули ініціативу Росії виступити посередником у протистоянні. Внутрішня політика Киргизької Республіки також перестала влаштовувати Кремль.

Спочатку Москва досить стримано сприйняла Киргизьку революцію 2020 року і прихід до влади президента Садира Жапарова. Очевидно, Кремль розраховував діяти за "вірменським сценарієм" і використовувати зовнішні важелі впливу на "революційного" президента. Однак в деяких аспектах політика Жапарова явно не влаштовувала Москву. Наприклад, раніше Державний комітет національної безпеки (ДКНБ) республіки фактично сприймався, як філія російських спецслужб. Однак Жапаров зробив його главою свого ставленика Камчибека Ташиєва - незалежну людину, що не входив у "КДБшні" лави і не орієнтованого на Кремль. До того ж Жапаров, прийшовши до влади, активно почав налагоджувати відносини з Україною, Туреччиною і країнами Заходу, - перераховує експерт.

На думку Аската Дукенбаева, агресивна риторика російської пропаганди і привернення уваги до міжнаціональних і мовних конфліктів у Киргизстані та Казахстані стало відповіддю Москви на перераховані тенденції.

Я ні в якому разі не підтримую цькування і насильство через мову або національность. Більше того, я вважаю, що, якщо б місцева влада вчасно відреагувала на подібні ексцеси, у Росії не з'явилося б приводу тиснути на Киргизстан і Казахстан під приводом "захисту російськомовних від цькування націоналістів". Однак наші правоохоронці не вжили жодних дій проти радикалів, немов спеціально даючи Москві привід для чергової "гібридної атаки" на свою країну. В результаті Кремль розпочав безпрецедентну за масштабами інформаційно-політичну атаку на Казахстан і Киргизстан по напрацьованим лекалами сюжетів з "розп'ятим хлопчиком" в Україні, - пояснює політолог.

Як уникнути сценарію Афганістану

Методи, якими Москва почала "захищати російськомовних" у Центральній Азії, дійсно до болю нагадують події в Україні семирічної давності. Зокрема, організація "Офіцери Росії" звернулися до президента Казахстану Касим-Жомарт Токаєва з проханням притягнути до відповідальності винних у нападах на російськомовних громадян республіки. У своєму зверненні вони заявили, що готові "прибути до Казахстану ... з офіційним візитом для проведення заходів в рамках громадської дипломатії та надати будь-яке інше сприяння в цілях стабілізації ситуації", що до болю нагадує горезвісних "зелених чоловічків".

Невідомо, до якої стадії б дійшли наміри Кремля в частині "приборкання непокірних", проте останні події в Афганістані, схоже, дали Росії можливість наростити свій вплив у Центральній Азії і без використання "брутальних" методів.

Справа в тому, що інформаційний простір наших країн тісно пов'язаний з російським, і висвітлення подій в Афганістані російськими ЗМІ серйозно вплинуло не тільки на громадян, але і на еліти наших країн. Зокрема, кадри з поспішним відходом американських військ і хаотичною евакуацією з Кабула, і установка, що "американці так само кинуть кожного, хто з ними співпрацював", серйозно підірвали престиж Сполучених Штатів у Центральній Азії. На жаль, американці програють Росії в інформаційній війні в двохсотмільйонному російськомовному просторі - приміром, не поширюють в належній мірі інформацію про те, як насправді проводиться евакуація, і скільки людей вже вдалося вивезти з Афганістану, - нарікає Дукенбаев.

В результаті, за словами експерта, Росія почала нарощувати свій вплив не тільки в Афганістані, але і в Центральній Азії, використовуючи свої улюблені методи у вигляді "торгівлі страхом" і обіцянок безпеки на тлі загрози від "Талібану".

Змушений зазначити, що ця загроза виявилася дієвою, і роль Росії, яка позиціонує себе як захисниці Центральної Азії, істотно зросла. Зокрема, активізувалася ОДКБ, і в останньому її засіданні вперше взяв участь Узбекистан, який формально не входить до складу цього створеного Росією військового союзу. Одночасно з цим проводяться військові навчання в Таджикистані та Киргизстані за участю багатотисячного російського контингенту - і в них теж бере участь Узбекистан. Паралельно Росія посилено накачує зброєю Таджикистан, а в суспільно-політичному порядку Киргизстану знову постало питання про відкриття другої російської військової бази і участі Росії в регулюванні киргизько-таджицьких прикордонних суперечок, - розповідає Аскат Дукенбаев.

При цьому експерт відзначає, що Росія прагне представити себе в якості єдиного "донора безпеки" в регіоні, навмисно не дозволяючи зробити цього західним країнам.

Кремль виступив проти перебазування американських військових частин на територію однієї з країн Центральної Азії, які йдуть з Афганістану, причому це було зроблено настільки категорично, що не залишається сумнівів - уряди пострадянських країн не посміють ослухатися Кремль, бо все ще діють з оглядкою на Москву. На тлі всіх цих подій з'явилися заяви російських, казахстанських і киргизьких політиків і урядовців про активізацію співпраці в рамках Євразійського економічного союзу із залученням до нього Узбекистану, Таджикистану та Туркменістану, - зазначає політолог.

Чому Росія знову може згадати про Україну

Тим часом прогнози експерта вельми тривожні. Аскат Дукенбаев вважає, що у Росії не вистачить ресурсів і можливостей впливу на талібів, щоб забезпечити справжню безпеку Центральної Азії. По-перше, в Афганістані присутні і інші, сильніші гравці, наприклад Іран, Пакистан і Китай, який має намір активізувати розробку афганських корисних копалин, загальна вартість яких оцінюється в трильйон доларів. По-друге, на думку експерта, Росії самій вигідно буде зберігати конфліктну динаміку в Центральній Азії як мінімум на перших порах, щоб підкреслювати свою "незамінність". Однак Москва, без сумніву, скористається ситуацією, щоб максимально закріпитися в Азії і повернути колишній вплив на розташовані в регіоні пострадянські республіки.

Після цього, зміцнившись у Центральній Азії, а потім в Білорусі, кремлівський режим відчує, що у нього розв'язані руки, щоб знову взятися за Україну - це тільки питання часу. Я вважаю, агресивний зовнішньополітичний порядок буде знову актуалізований Путіним напередодні його переобрання на посаду президента в 2024 році. Я не думаю, що це буде спроба нового повномасштабного збройного вторгнення - скоріше, чергова провокація, супроводжувана новою агресивної хвилею інформаційної війни. Однак не можна виключати, що у випадку з "непокірною" Україною для Москви можливі будь-які варіанти. Проблема ще й у тому, що подібні інформаційні атаки можуть серйозно закріпитися в суспільно-політичному просторі наших країн, що буде потім мати наслідки в довгостроковій перспективі, - попереджає експерт.