Для старих і малих: одеські активісти взялися за освітлення та утеплення бомбосховищ (фоторепортаж)

Цивільним людям призвичаїтись до війни вкрай важко. Коли обстрілюють міста й села з “градів”, артилерії чи крилатими ракетами хочеться опинитись в надійному сховищі. Але далеко не всі житлові будинки мають обладнані укриття чи бомбосховища. 

Мітя Ковбасюк з довоєнного громадського проєкту "Виживуть тільки сусіди ", разом з випускниками 3-х років Школи культури сусідства, які проводив в партнерстві з Фондом розвитку міста Одеси, почали оздоблювати сховища в різних мікрорайонах міста. Завдання проєкту “Об'єднались та перемагаємо”, який  активісти самі написали  та гроші на реалізацію залучили: зробити бомбосховища більш прийнятними для перебування малечі та бабусь. Це й утеплення підлоги, освітлення, запас питної води, дитяча ігрова зона, санітарні умови та перша психологічна допомога для подолання паніки і страху.

Засновники проєкту М.Долженко та Д.Ковбасюк (Фото: А. Садовніков)

Поки його власна чотирирічна донька з дружиною знайшли прихисток у Німеччині, він працює для дітей та родин своїх колег з ОСББ різних дворів Молдаванки, Таїрова та ПосКота. Власну квартиру Мітя запропонував родині ВПО, журналіста з осадженого та обезвоженого Миколаєва.

А в самому місті на півострові по берегах Буга та Інгулу інший громадський журналіст та активіст Борис Кудар розвозить 3-м десяткам лежачим хворим після інсульту воду. Його власний батько в перший місяць війни не оговтався від тієї підступної хвороби, тому чоловік добре знає як важко для близьких та рідних відбувається реабілітація “інсультних”. А робити це, коли у водопроводі геть немає води - майже неможливо. Тому щодня він набирає з джерела воду, у партнерів в одному з гуманітарних штабів бере каністри з питною водою й на власному старенькому легковому авто розвозить  воду по всьому місту. Іноді під “прильоти” касетних снарядів “смерчей”потрапляє. Коли закінчились гроші та подорожчав бензин, звернувся до своїх партнерів по журналістських розслідуваннях з Західної Європи. Надіслали декілька сотень євро. 

Павло щодня розвозив на власному бусі по позиціях та блокпостах навколо Миколаєва питну воду в пляшках. Побачив що дуже часто у військових псується їжа, бо на “передку” холодильників немає. З колегами, з якими давно розробляли й впроваджували системи охолодження та розливу прохолодних напоїв, покреслили в гаражі, подивились в мережі й побудували дослідний зразок польової охолоджувальної камери.

Розумієш, ми забезпечуємо в ній умови, які навіть придатні для збереження півтони донорської крові! А бійці зможуть весь день пити прохолодний лимонад. У степу їм буде легше орків їбаш…и.

А  ще запрацювала волонтерська пральня в Миколаєві, яку місцеві зібрали й запустили для військових. Кур'єрське майже сталкерське доставлення ліків в окупованому Херсоні й сотні інших менш чи більш відомих доброчинних ініціатив, яки не просто допомагають спротиву ворогу, а його “цементують”. Це й закупівля засобів індивідуального захисту для воїнів, транспорт, зброя та “очі” солдат, різноманітна їжа, соуси, варення та хлібобулочні вироби, зв'язок.  Чим тільки волонтер не допомагає війську!

Українська суспільна допомога  ЗСУ - це той фактор, який вже визнав ворог, та який він ніяк не міг передбачити.

Навіть коли херсонців залишили всі спеціальні та військові органи, молода сімейна пара: Орися та Остап (імена змінені) вчили своїх колег з громадського сектору як налагоджувати та підтримувати інтернат-зв'язок з “великою” Україною, щоб банківські платежі відбувались й люди отримували кошти. Їх ніхто не надолужував, вони це робили на свій ризик й наражали власну дитину, але…

Якщо спитати всіх хто тепер в Україні та еміграції активно працює без оплати: нащо?

Більшість відповість: для перемоги!

Навіть, як вчора знайома екскурсію біженцям з Луганщини робила по Одесі. Розповідаючи навіть про українське місто на Чорному морі людям, які формувались в “радянській” матриці цінностей, стається їх звільнення з полону стереотипів та ілюзій.

А сотні журналістів прифронтового Миколаєва, серед яких багато й літніх, пенсіонерів, отримали напередодні Дня журналіста України вже вдруге гуманітарну допомогу від колег з Прикарпаття, це теж не забудуть.

Солідарність, якою завжди українці вирізнялись навіть у тюрмі народів - СРСР, за ці 100 днів війни вже перемогла "хату з краю". Проактивність громадян у спротиву агресору феномен нашого суспільства, запобіжник від зазіхань ворога. Люди працюють не для себе, а для суспільства, навіть рятують не дуже ефективних менеджерів місцевого самоврядування та державної служби. Бо хочуть, щоб вікова боротьба  українського народу за незалежність нарешті завершилась перемогою. Навіть, якщо донька Міті з Одеси не буде спускатись в бомбосховище, яке облаштував для дітей ігровими майданчиками й мінімальними санітарними умовами її батько, в укриттях будуть під час повітряної тривоги в безпеці й відносному комфорті ті, з ким їм відбудовувати Україну після перемоги.