НАТО, ЄС, мова та Крим: чи відповідає сучасним реаліям Конституція України та як її змінити

Шлях створення Конституції Незалежної України не був ні простим, ні послідовним. Серед її історичних попередників – Конституція Пилипа Орлика, яка вважається вершиною українського державотворення козацької доби, і Конституція УНР, яка юридично оформила відродження суверенітету і державності України. Водночас, не варто забувати, що Конституція Пилипа Орлика не вступила в дію, а Конституція УНР була прийнята Центральною радою… в останній день існування Центральної ради.

Перипетії тривали і в новітню добу нашої історії. Адже чинна Конституція була прийнята аж через п’ять років після проголошення Української Незалежності! І на здивоване питання "А хіба так було можна?!" - історія показала, що – можна!

Оцінюючи чинну Конституцію, співрозмовники Парламент.ua одностайні в думці, що переважно зміни, які в неї вносилися, були спробою політиків "підім’яти" під себе Основний Закон, і однозначно змін потребують статті про мову та Автономну Республіку Крим. Хоча й розходяться у прихильності до певної форми правління.

Як прихильник унітарної держави, віддаю перевагу президентсько-парламентській республіці

Директор Буковинського центру виборчих технологій, політолог Ігор БАБЮК добре пам’ятає історичний для України день 28 червня 1996-го: саме цього дня він отримав свій український паспорт. До того часу користувався ще радянським паспортом, але коли чоловікові виповнилося 25 років, потрібно було або вклеїти нову фотокартку, або замінити сам документ. Тож новий український паспорт пан Ігор отримав саме після історичної ночі прийняття Конституції України.

Ігор Бабюк (фото: Фейсбук)

"Цю ніч я також добре пам’ятаю – фактично тоді вимучили тих депутатів… Було безліч поправок до тексту Конституції, вони вносилися цілу ніч. Лише до 10-ї статті (про мову) було близько 50 поправок… Одні наполягали, щоб ішлося лише про "українську й інші мови", але зрештою, як компроміс, було виокремлено російську...

Це був знаковий для України рік, тоді була введена і Конституція, і гривня. Доти упродовж 5 років ми мали Конституційний договір, і це правильно. Але певний період ми керувалися ще частково старими радянськими законами, а частково новими, які суперечили старим… На законодавчому рівні це був, чесно кажучи, жах. І він міг тривати й далі. Попри те, що домовилися політичні противники президент Кучма і голова Верховної Ради Мороз – в Україні діяли цілих три політичні сили лівого толку, які мали свої групи впливу: комуністи, соціалісти і прогресивні соціалісти (якщо пам’ятаєте – Вітренко). І їх було непросто переконати в необхідності підтримати Конституцію.

Та були й сили, які були дуже зацікавлені в Конституції. Та й сам президент Кучма був зацікавлений – адже насувалися вибори - 1998 року парламентські і 1999 року президентські. І йому, звичайно, було потрібно завершити державне оформлення.

У принципі Конституція досить ліберальна і виглядає доволі демократично. Як Титульна грамота від держави, яка говорить про те, що держава відбулася. (Хоча, є багато держав, які взагалі без Конституції існують – та ж сама Велика Британія, де є лише конституційні пакти, конституційні закони – але самої Конституції вони не мають).

Найбільший дисонанс, як на мене, в нашому Основному Законі в тому, що в унітарній державі Україна існує Автономна Республіка Крим. Так не може бути. Унітарна держава не дозволяє федеративних утворень. Думаю, що коли ми повернемо Крим, Донецьк та інші окуповані області, то вже не будемо більше говорити про автономію.

Федеративні утворення – це має бути такий добровільний процес, історичний. Більшість федеративних держав – та ж сама ФРН, наприклад – стали такими, тому що федерації утворилися на основі окремих земель, окремих держав:  Саксонії, Тюрінгії… Це були князівства, окремі державні утворення – хіба що свого часу Українська Народна Республіка (УНР) і Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). В іншому форматі не було,  і в жодному разі це не можна вносити в Конституцію, особливо зважаючи на нинішні події і на те, якого маємо сусіда, який при першій же нагоді на цьому "зіграє".

Правки, які вносилися до Конституції в 2004, були політичними. Це пов’язано з тим, що в нас немає і не було історичних традицій управління. Парламент зазвичай завжди був доволі строкатий, а не структурований, і тому кожний президент хотів підім’яти під себе парламент. Чому Кучма хотів парламентсько-президентської республіки? Тому що розумів, що не матиме третього терміну правління, але хотів і надалі впливати і намагатися робити це через парламент. У нас узагалі парламент – як акціонерне товариство, де декілька впливових людей, олігархів "підгодовували" кілька своїх фракцій. І я вважаю, що в країні, де така потужна сила олігархату, надавати великі преференції олігархату – небезпечно.

Тому я прихильник президентської вертикалі - при контролі парламенту, зрозуміло. Як прихильник унітарного устрою – то і схиляюся до сильної президентської влади, під контролем, звісно, того ж самого законодавчого органу. Президент країни несе персональну відповідальність упродовж 5 років. А коли ця відповідальність розпорошується між 450 депутатами – це вже перетворюється на безвідповідальність. Тому й маємо багато ситуацій, коли більша частина підприємств, установ, організацій опинялися не просто в руках приватних, а в руках ворогів – особливо в енергетичній сфері тощо. А це критична для України сфера.

Тому я в таких умовах прихильник президентсько-парламентської структури. І Конституція – від слова "константа", що означає "стабільний, постійний". Тобто з цією Конституцією нам слід прожити хоча би сто років. Подивитися, як вона буде працювати. У нас ще маса елементів, статей не працюють. Не тому, що вони недієві, а тому, що немає доброї волі влади – ні законодавчої, ні виконавчої.

Зараз взагалі у зв’язку з війною і введеним воєнним станом дуже багато статей Конституції є недіючими. Особливо громадські права є обмеженими. Масові заходи, акції, збори громадян не можна проводити зараз під час війни. Крім того, у нас фактично відмовилися від усіх святкових днів. Цього року День Конституції буде святковим, але не вихідним…

В СРСР Конституцію ніхто не читав, так є в Росії, так було на початках і в Україні і частково ще залишається...

У Преамбулі до чинної Конституції України, зокрема, зазначається, що "Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей… керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію - Основний Закон України".

Співавтор (разом з Левком Лук’яненком) Акта проголошення незалежності України, перший демократично обраний від Чернівців народний депутат СРСР і перший Надзвичайний і Повноважний посол України в Румунії, вчений, доктор медичних наук, професор Леонтій САНДУЛЯК також має пропозиції до вдосконалення чинної Конституції. Адже попри те, що в Акті проголошується, що "віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України", насправді п’ять років тут діяла Конституція УРСР 1978 року…

Леонтій Сандуляк (Фото: Фейсбук)

У першому парламенті, коли приймали Акт про державну незалежність України, було 238 комуністів. Більшість! – пригадує Леонтій Сандуляк. - Вони не могли не погодитися на Незалежність. Памятаю, що зайшов до них якраз коли вони обговорювали це питання. Я порадив їм визирнути у вікно: "Якщо ви не приймете – вас звідси просто не випустять". І вони це зрозуміли. Ще я додав, що це питання можна винести на референдум – можливо, я перший це тоді озвучив. І це дуже добре, що саме референдум визнав незалежність України – більше 90% населення висловилися "за".

Важко сказати, чому після цього так довго не приймали Конституцію. Мабуть, тому, що там і далі дійсно були комуністи. І лише потім, коли президент сказав, що так само це питання винесе на референдум – депутати сиділи цілу ніч і нарешті таки прийняли цей важливий документ.

Не сказав би, що ця Конституція дуже досконала, адже вже за цей короткий час в неї вносили багато змін. А от, до прикладу, Конституція США за весь час свого існування мала лише близько десятка змін і доповнень. Та ще й у нас кожен президент хотів під себе її переробити. В СРСР Конституція не виконувалася, та і в нас багато в чому не виконується. Традиція така залишилася… Вона від Росії йде – що пишемо одне, а робимо друге.

Звісно, правки про вступ до НАТО, в ЄС – це кардинальні зміни, які вносилися, і вони потрібні і нормальні. Але я хотів ще поговорити про те, що в Конституції було і є, на мою думку, недосконалим.

Ось стаття 10 говорить, що державною мовою в Україні є українська. "В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України".  По-перше, бачите – автори Конституції виділили окремо російську. Так не повинно бути. Всі мови національних меншин мають бути в однакових умовах і вживатися (наприклад, у школах) – у місцях компактного проживання цих громад. Так в Україні переважно і є. В Чернівецькій області, наприклад, близько 9 десятків шкіл з румунською і молдовською мовою викладання. Україна була чи не єдиною республікою в Радянському Союзі, де окрім української мовами викладання в школах були мови багатьох нацменшин: польська, угорська, румунська тощо. Натомість, у сусідній Молдовській республіці в українських селах не було жодної української школи. Знаю, в селі Медвеже, кілометрів за 9 від мого рідного села, була російська школа. Та й у столиці Кишиневі школи були тільки молдовські і російські. В Україні Союз робив це навмисно – щоби зменшити кількість української в будь-який спосіб.

Щодо російської мови. Україна гарантує розвиток усіх мов національних меншин. Це значить, що має бути школа, видання, години на телебаченні, радіо… Але - в місцях компактного проживання національних меншин. Так і є, зокрема, в Чернівецькій області в місцях проживання росіян-старообрядців  - вони мають російські школи. Для румунів і молдован є румунські і молдовські школи. Але росіяни не проживають компактно в Україні ніде, окрім цих місцевостей зі старообрядцями! Тож чому російські школи – повсюди?

Зараз ніби вже є позитивні зміни до нашого мовного законодавства, викладання української розширене – і це нормально, бо ж я пам’ятаю, як до Чернівецького національного університету вступали діти з нацменшин, які не могли здавати іспити через незнання мови… А в Конституції це виокремлення російської так і залишилося.

Ще хотів звернути увагу на ст. 13 Конституції: "Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу". Розумієте? Тобто всі надра, і газ, і повітря, і все, що є на землі і в землі – є власністю нашого українського народу – і моєю і вашою. То питається: то чому ми платимо за газ, за воду? Чому, і головне – кому? Адже ми мали би платити тільки за доставку і видобуток – тому, хто це робить. З моєї точки зору, це порушення Конституції, на яке ніхто вже не звертає уваги. Привласнили власність, яка належить народу.

Ще одне. В Конституції зазначена Автономна республіка Крим. Питається: на якій підставі? Чому Крим мав би бути автономною республікою, якщо він у складі держави Україна? Корінний народ Криму – кримські татари, які не мають ніде більше в світі своєї землі, а лише тут. То відповідно до законодавства там могла би бути утворена Кримськотатарська область. Взагалі трохи дивно – в унітарній державі автономна республіка. Це також вплив радянщини, Росії і комуністів, що Крим зробити автономною республікою. Сьогодні Крим – це власність України, і це визнає весь світ. Тож саме зараз, зважаючи й на те, що триває війна з Росією, було б доречно оголосити цю територію Кримськотатарською областю. Уявляєте, як би ще більше зросла підтримка кримських татар?

А устрій нам потрібен – парламентсько-президентський. Щоб не було узурпації. Наприклад, у Німеччині є президент, і він має суто свої повноваження. А у нас президент втручається у все. Хоча має виконувати лише свої конституційні обов’язки. Президент має мати функції верховного головнокомандувача, представництва на міжнародній арені. Широкі повноваження, але не замінювати собою все і всіх. Чи є ще десь у світі такі країни, щоби президент заміняв собою все і всіх? Хіба що в Росії.

В СРСР Конституцію ніхто не читав. Лук’яненка приговорили до смертної кари – а він не порушував Конституції, тому що в ній було записано, що кожна республіка має право вийти з СРСР. А коли він це питання порушив – йому присудили смертну кару. Щоправда, потім замінили на 15 років…

Леонтій Сандуляк та Левко Лук`яненко (архівне фото)

Так було в СРСР, так є в Росії, так було на початках і в Україні і частково ще залишається.

Тож коли війна закінчиться – Україна має свою Конституцію міняти. Я до того не доживу, але не сумніваюся, що років через 15-20 чи 30 після війни Україна буде найбагатшою і найвпливовішою в Європі. У нас це в традиції. Україна завжди була демократичною. Кажуть, що "де два українці – там три партії". Це не є погано! Кожен має свою думку і є вільний!

На той момент Конституція України відповідала вимогам часу та ситуації у нашій державі

Кандидатка історичних наук, доцентка кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Наталія НЕЧАЄВА-ЮРІЙЧУК не має окремих досліджень з питань нашої Конституції. Та, досліджуючи питання міжетнічної взаємодії та комунікації, захисту прав національних меншин, російсько-української війни та протистояння гібридним загрозам з боку РФ тощо, неодноразово зверталася до положень Конституції, яка є визначальним документом для всіх нас. І добре пам’ятає день прийняття Основного Закону України.

Прийняття Конституції незалежної України для мене стало особистою подією, хоча ніхто з моєї родини не мав безпосереднього стосунку до цього процесу. У моїй родині немає ані депутатів, ані держслужбовців. – пригадує пані Наталя. - Та все ж я вважаю, що всі ті, хто брав участь у референдумі 1 грудня 1991 року й підтримав незалежність України, причетні до процесу прийняття Конституції України. Я пам’ятаю тривалі дискусії упродовж кількох років щодо необхідності прийняття нового Основного Закону. Пам’ятаю публічні обговорення проєкту Конституції – тоді я навчалася на історичному факультеті ЧНУ імені Юрія Федьковича. І пам’ятаю полегшення й радість від того, що вранці 28 червня 1996 року нарешті почула звістку про те, що парламент проголосував за прийняття Конституції незалежної України.

Але все ж хотілося би також згадати і той факт, що та, дозволю собі сказати, "дивовижна" ніч для мене стала своєрідним символом суперечливості наших прагнень й устремлінь. Всі усвідомлювали необхідність правового оформлення Української державності, та прийняти Основний Закон вдалося лише у 1996 році, у тому числі, під тиском зовнішніх обставин – позиції тодішнього Президента України Леоніда Кучми та зобов’язань перед Радою Європи, членом якої Україна стала у 1995 році.

Наталія Нечаєва-Юрійчук

До прийняття Конституції 1996 року Україна спиралася на Основний Закон УРСР, який не був скасований і до нього вносилися необхідні правки та доповнення. А щодо досконалості… На той момент Конституція України відповідала вимогам часу та ситуації у нашій державі. Вона законодавчо закріпила принципові, на мій погляд, положення: демократичний, соціальний й правовий характер Української держави; відповідальність держави перед людиною за свою діяльність (про що сьогодні мало хто згадує); єдине громадянство та державний статус української мови. Звісно, уваги заслуговує кожна стаття Конституції, адже всі вони нормативно закріплюють систему суспільних відносин та визначають основні напрями розвитку українського суспільства і держави. Це – стратегічний документ і, власне, оце стратегічне бачення майбутнього і є правовим фундаментом нашої державності.

Основою чинної Конституції стала Декларація про державний суверенітет України 1990 року. Дискусії та обговорення тривали не один рік і Україна стала фактично останньою колишньою республікою СРСР, що ухвалила власний Основний Закон. Можемо собі уявити: 1990 – 1996 рік. Зміни, які відбулися за цей час, стосувалися низки суспільно-політичних і соціально-економічних процесів, а також перебували під впливом постатей, які очолювали нашу державу. Утвердження демократичних цінностей та світогляду не відбувається вмить. І Леонід Кучма, за президентства якого і була прийнята Конституція, став одним із перших, хто спробував у 2000 р. внести зміни до неї, зокрема запропонувавши перетворити Верховну Раду на двопалатний парламент (при тому, що Україна, згідно з Конституцією, була і залишається унітарною державою). Наступні кроки щодо перетворення України на парламентсько-президентську, а згодом її повернення до президентсько-парламентської республіки, засвідчують прагнення українського політикуму "підім’яти" Основний Закон під себе, нехтуючи при цьому національними інтересами. Тому повернення балансу владних важелів та встановлення системи противаг на користь парламентсько-президентської республіки після Революції Гідності, на мою думку, було виправдане і не потребує ревізії. Відхід від авторитарного минулого вимагає часу, і Конституція, як на мене, повинна створювати такі умови, за яких повернення авторитаризму буде неможливим.

Окрім цього, Конституція, як я вже відзначила вище, є тим правовим документом, який визначає напрямки стратегічного розвитку держави. І у цьому контексті внесення змін до нашої Конституції 22 листопада 2018 року щодо стратегічного курсу держави на здобуття повноправного членства у Європейському Союзі та в НАТО є необхідними для забезпечення самого існування України як повноправного суб’єкта міжнародних відносин.

Я не юрист, тому мені непросто відповісти, яких саме змін потребує наша Конституція зараз. Як на мене, з огляду на реформу децентралізації влади та створення територіальних громад як самостійних адміністративно-територіальних одиниць, ревізії потребує розділ ІХ Конституції – "Територіальний устрій України", та розділ ХІ "Місцеве самоврядування". Також вважаю, що потребує певного правового узгодження положення про унітарний устрій нашої держави та статус Автономної Республіки Крим. Я глибоко переконана, що АР Крим буде реінтегровано в Україну і тому вважаю, що розділ Х наразі не може бути змінений, а процес реінтеграції Криму повинен бути врегульований окремим законом.

Ще одним болючим питанням є мовне. Для мене особисто стаття 10, в якій чітко вказано, що "державною мовою в Україні є українська мова", не потребує ані ревізій, ані змін. Однак вважаю, що не варто виділяти одну мову перед усіма іншими, як це зроблено у наступному положенні щодо гарантій вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України. Як на мене, означення мов національних меншин є достатнім для нормативно-правового визначення ситуації.

Після підписання Угоди про асоціацію у 2014 році, а тепер ще й отримання статусу країни-кандидата на членство у ЄС, Україна взяла на себе низку зобов’язань щодо проведення реформ, у т.ч., у судовій сфері. З огляду на назрілу необхідність приведення у відповідність національного законодавства до європейських стандартів, гадаю, що вітчизняні правники дадуть ґрунтовнішу відповідь на це питання.