Любов-ненависть: політика Росії цілком залежить від США

Вивченням російських "активних заходів" займаються безліч західних аналітичних центрів, і більшість дослідників змушені визнати: поряд з брутальними (і найчастіше провальними) діями російських спецслужб, на кшталт спроб диверсій і вбивств на замовлення, окремі тактичні операції вдаються Москві на досить високому рівні. Однак основні проблеми Кремля криються в цілях його політики, що суперечать інтересам власної країни.

У чому полягає слабкість Росії

У Росії дійсно часом успішно виходять операції впливу, в тому числі через лояльних Москві політиків, технології, що сприяють приходу подібних політиків до влади або окремі технічні операції, як, наприклад, злам системи SolarWinds, імовірно дав Москві доступ до як мінімум 40 державних структур США. Стратегічні цілі Росії теж вельми зрозумілі, і вже неодноразово озвучувалися на різних рівнях: це новий переділ світу з чітким визначенням сфер впливу, а також визнання західними країнами Росії як рівного партнера при розв'язанні міжнародних питань.

При цьому і без того невеликі шанси на здійснення таких амбітних цілей тануть з кожним днем, оскільки економічний потенціал Росії слабшає, інвестиційний клімат на тлі посилення репресій всередині країни та санкцій ззовні стає все більш несприятливим, а значить, Росія стає все менш привабливим партнером для інших країн.

Володимир Путін (Фото: РБК)

Розуміючи це, Кремль все більше використовує "жорсткий" підхід на кшталт замахів на недружніх осіб або вибухів складів з боєприпасами, приклади яких були яскраво продемонстровані нещодавніми підсумками розслідувань в Чехії та Болгарії. Подібна політика, своєю чергою, лише веде до більшої ізоляції Москви, і робить відносини з Росією настільки токсичними для західних політиків, що навіть у вірних "друзів Кремля", на кшталт президента Чехії Мілоша Земана, немає можливостей заступитися за Росію без ризику серйозних наслідків, аж до звинувачень в зраді.

Однак ще однією важливою слабкістю кремлівської тактики можна виділити повну залежність російської зовнішньої та навіть внутрішньої політики від Сполучених Штатів. Мова йде не тільки про використання США в якості зручного "зовнішнього ворога" для патріотичної мобілізації росіян, але саме про психологічну, ірраціональну залежність. Фактично все, що робить Кремль, він робить, відштовхуючись від Сполучених Штатів: наслідуючи їх, здійснюючи щось на зло "ненависному Вашингтону" або сподіваючись щось отримати від США. Подібна політика не тільки не враховує справжніх національних інтересів Росії, а й дає адміністрації Білого дому зручний важіль для маніпуляції Путіним, мистецтво якої, схоже, непогано освоїв Джо Байден.

Кремль часто наслідує дії США

Можна виділити три типи поведінки Володимира Путіна і його оточення, які безпосередньо випливають з цієї залежності. По-перше, мова йде про копіювання Росією реальних чи вигаданих дій Сполучених Штатів. Будь-які негативні дії, які на думку Путіна здійснює Америка щодо інших країн чи власного народу, сприймаються Кремлем як індульгенція для скоєння точно таких же дій всередині країни та зовні. Зокрема, цю закономірність описував автор видання The Washington Post Джексон Діл у 2016 році в статті під заголовком "Путін сподівається розпалити в США протести в євразійському стилі". На думку автора, "Путіна переслідує нав'язлива ідея" кольорових революцій", які ... організовуються США".

Читайте також

Що відбувається в США і як це може вплинути на Україну

Російські шпигуни в США: історії ветеранів ЦРУ і перебіжчиків з КДБ

"Саме в такому контексті варто розглядати спроби Росії втрутитися в хід президентських виборів в США в 2016 році. Путін намагається нагодувати американську еліту тим, що він вважає її власним ліками", - зазначає Діл.

Впевненість в американському втручанні в російські вибори та спробах організувати кольорову революцію в Росії не тільки стала в очах російського лідера підставою для "помсти", але і своєрідним "мандатом" для того, щоб самим проводити таку ж політику в інших країнах. Однак, навіть не торкаючись того, наскільки російська та американська м'яка сила різні за своїми цілями та методами, очевидно, що Росія просто не має достатнього потенціалу, щоб бути одним зі світових лідерів.

Успіх Сполучених Штатів у світі базується не тільки й не стільки на використанні сили, скільки на пропозиції привабливої моделі розвитку та чіткої ідеї, тоді як Росія не пропонує ніякої моделі бажаного майбутнього або успішного сьогодення. В результаті спроби Москви наслідувати Вашингтон скочуються до серії агресивних актів, які через тривалу деградацію російських спецслужб стають все більш помітними.

Російські військові Фото: Міноборони РФ у Фейсбук

Ще однією "індульгенцією" в очах Кремля став штурм Капітолію 6 січня. Підхопивши затвердження Трампа про "масову фальсифікацію виборів", російські центральні канали навперебій почали міркувати про те, який приклад "беззаконня і репресії" явили світу Сполучені Штати. Тепер, на думку пропагандистів, Вашингтон не має ніякого морального права засуджувати те, що відбувається в Росії, а значить, російська влада може дозволяти собі будь-яка поведінка як на виборах, так і стосовно опозиційних активістів.

Однак цілком логічно, що, незалежно від того, що відбувається в США, агресивна поведінка влади викликає ворожість як з боку інших країн, так і з боку власного населення. Ситуація ускладнюється тим, що Путін, як виходець зі спецслужб, в принципі не розуміє об'єктивних процесів, пов'язаних з настроями людей і природними реакціями на зовнішні події. Постійно озираючись на Сполучені Штати, він абсолютно не замислюється про те, як на його дії відреагують ті, хто безпосередньо страждає від них, і які наслідки це принесе Росії.

Путіну лестить постійний діалог зі Штатами

Ще однією формою поведінки російського керівництва, психологічно прив'язаною до Сполучених Штатів, є постійний стан боротьби з "головним противником". Сюди входить не тільки "дзеркальна" помста, але і бажання робити все наперекір Америці. Саме це бажання, а зовсім не національні інтереси країни, часто визначають зовнішньополітичні кроки Москви. Наприклад, в Росії популярна точка зору, що США прагнуть втягнути Москву в конфронтацію з Китаєм, а тому необхідно, навпаки, якомога тісніше зближуватися з південно-східним сусідом.

Сам теза про те, що співпрацювати з кимось краще, ніж втягуватися в непотрібну конфронтацію, важко поставити під сумнів. Однак в нормальних умовах така співпраця повинна вестися на взаємовигідній основі в інтересах власної країни, а не комусь на зло. Однак все більше російських експертів відзначають, що Кремль фактично "здає" країну Китаю, потрапляючи в небезпечну залежність від Пекіна як в економічній сфері, так і в області технологій. Крім цього, Кремль все частіше заступається за Китай на міжнародному рівні в обмін на символічну підтримку, і, повіривши в цю підтримку, йде на подальше загострення відносин із Заходом.

Тим часом відомий російський публіцист і політичний аналітик Андрій Піонтковський вважає, що Китай навмисно підштовхує Москву до ескалації ситуації з Україною, бажаючи посилити конфлікт Москви та Вашингтона. При цьому, на думку аналітика, Пекін влаштують всі варіанти розвитку подій. Занадто м'яка реакція США на нову російську агресію продемонструє слабкість Заходу і буде означати захід Сполучених Штатів як світової держави. Жорстка відповідь Заходу, навпаки, буде означати неминучий кінець путінського режиму, після чого в Росії запанує атмосфера хаосу і безвладдя, якої, на думку експерта, не забуде скористатися Китай - аж до анексії територій Сибіру і Далекого Сходу. Однак Кремль, схоже, ігнорує ці загрози, діючи у своїх відносинах з США за принципом "на зло бабусі відморожу вуха".

З іншого боку, очевидно, що Володимир Путін відчуває потребу в постійному діалозі зі Сполученими Штатами, оскільки його самолюбству лестить бачення себе як рівноправного партнера США. Саме цій його вразливістю намагається скористатися Джо Байден, з одного боку, вводячи жорсткі санкції, а з іншого відзначаючи своє бажання спілкуватися з російським лідером і прагнення до деескалації відносин з Москвою. При цьому будь-які спроби Кремля використовувати подібну розмову для шантажу або "підняття ставок" жорстко блокується демонстрацією сили з боку адміністрації США.

Словом, ставлення Володимира Путіна до Сполучених Штатів нагадує класичний феномен "любові-ненависті", коли основні вчинки суб'єкта відбуваються в наслідування, на противагу або заради об'єкта цієї специфічної "любові". Однак страждати від такого болісної поведінки доводиться в першу чергу громадянам самої Росії і суміжних з нею держав.