"Мамі дали 10 років тюрми за колоски": очевидці про Голодомор в 1932-33 роках

Сталінський терор голодом мав на меті знищення української нації як такої
Ексклюзив
"Мамі дали 10 років тюрми за колоски": очевидці про Голодомор в 1932-33 роках
Перша картина про геноцид українців “Рік 1933” художника Віктора Цимбала Фото: УНІАН
24 Листопада 2023, 18:44
читать на русском

Щороку в останню суботу листопада відбувається День пам’яті жертв голодоморів. Українці в XX столітті пережили їх тричі. Наймасштабнішим за кількістю людських жертв став голодомор 1932-1933 років, тоді загинуло понад 10 млн українців. Багато країн світу, як і Україна, визнали ці події геноцидом.

Парламент.UA розповідає про сталінський геноцид голодом, та як очевидці згадують ті важкі часи.

Голодомор - геноцид українського народу

Голодомор 1932–1933 років – масовий злочин, який навмисно організувала радянська влада. Він призвів до багатомільйонних людських втрат. Спеціальні загони силовиків СРСР відбирали в українських селян усі запаси зерна, чим прирікали людей на жахливу смерть. В останню суботу листопада в Україні також вшановують памʼять жертв голодоморів 1921–1923 та 1946–1947 років.

Дівчинка тримає ікону під час хресної траурної ходи "Запалимо свічку" в пам'ять про жертви Голодомору Фото: УНІАН

Провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору, доктор історичних наук, професор Дмитро Білий вважає, диктаторський режим Сталіна зрозумів, що українці можуть протистояти русифікаторській політиці московської влади, що національний рух в УСРР набуде достатньої потуги, аби вийти з-під кремлівського контролю. Відтак, почалася неоголошена війна проти української нації, найжорстокіша в історії України.

Сталін, який небезпідставно боявся України і українців, поставив завдання знищити українську націю, перетворити українців на слухняних рабів радянської системи. Піком війни проти українців став Голодомор 1932–1933 років. Він був поєднаний із цілим комплексом репресивних заходів — знищенням найкращих представників української інтелігенції, української церкви, української культури та соціальної бази української нації — українського селянства. Власне, все це відповідає міжнародній Конвенції ООН про геноцид. Все, що відбувалося в 1932-1933 роках, було геноцидом, - зазначив Білий.

За його словами, українська нація зазнала величезних втрат. Наслідки геноциду, коли було вбито мільйони українців, будуть ще довго відгукуватися в розвитку України. Однак те, що Україна зараз вільна і незалежна держава, а СРСР вже не існує, свідчить про нашу перемогу в цій війні, вважає науковець.

Ми повинні шанувати померлих під час Голодомору, але не маємо права вважати себе жертвами і тягнути на собі комплекс вічної поразки. І це буде найкращою умовою для того, щоб такі події вже ніколи не повторилося. Ми перемогли і переможемо!, - наголосив професор.

Кандидат історичних наук, співробітник Музею Голодомору Іван Петренко переконаний, що сталінський терор голодом був спрямований не лише на вбивство самодостатніх і працьовитих українських селян, а й мав масштабнішу мету — знищення української нації як такої.

Церемонія вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-33 років

Церемонія вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-33 років Фото: УНІАН

Важливо, що низка країн світу визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Першою такою державою стала Естонія, яка ще у 1993 році засудила комуністичну політику геноциду в Україні.

При цьому сама Україна лише у 2006 році ухвалила відповідний закон. Крім того, США, Канада, Австралія, Литва, Польща, Латвія, Угорщина, Грузія, Португалія, Еквадор, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу та Ватикан визнали геноцидом Голодомор в Україні 1932–1933 років.

Не обійшлося без того, що окремі країни, як от Велика Британія, не визнають Голодомор в Україні геноцидом. За словами посла України Мелінди Сіммонс, британський парламент визнав Голодомор, але не визнав того, що це можна назвати геноцидом.

Як пояснює уряд країни, то Лондон використовує термін "геноцид" до злочинів, які визнані міжнародними військовими чи кримінальними трибуналами, наприклад, до злочинів у Сребрениці, в Руанді, щодо Голокосту єврейського народу та геноциду ромів. Тому цей термін вони не застосовують до подій в Україні в 1932-1933 роках.

Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-33 рр. у музеї Голодомору у Києві

Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-33 рр. у музеї Голодомору у Києві Фото: УНІАН

Своєю чергою міждержавні інституції також прямо не називають Голодомор в Україні 1932–1933 років геноцидом, вважають експерти. До прикладу, у спільній заяві держав-членів ООН від 2003 року, до 70-ї річниці Великого голоду, використовується формулювання "національна трагедія українського народу".

Так, Європейський Союз визнав Голодомор "жахливим злочином проти народу України та проти людяності", йдеться у резолюції 2008 року. А в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) називають події тих років "злочином радянського режиму проти власного народу".

На думку фахівців, потрібно враховувати й той факт, що Голокост визнали геноцидом лише через 60 років, тоді як Голодомор почали вивчати та досліджувати зі здобуттям Україною незалежності у 1991 році.

Штучний голод вбив понад 10 млн українців

Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Василь Марочко наголошує, що проти українців був вчинений акт геноциду шляхом штучно організованого голоду або, як згодом це стало в історіографії Голодомору, що символізує трагедію українців.

Ми не маємо права морального забувати, що від голоду загинуло понад 10 мільйонів людей. Понад 10 мільйонів українців як на теренах Української Соціалістичної Радянської Республіки, так і по тих районах, де українці як етнос становили більшість. І з моральної точки зору дуже важливо, щоб ми нікого не забули, бодай у такий спосіб, що ми порахували усіх кого можливо через наявні статистичні джерела, через спогади, щоб ніхто не був забутий справді, - пояснив науковець.

За словами історика, це важливо й тому, що злочини геноциду не мають термінів давності. Такі події важливі й для майбутніх поколінь, враховуючи гострі політичні події в Україні та довкола неї.

Щоб будь-якому агресору, що будь-якому злочинцю, чи доморощеному, чи чужинцю було непереливки, як кажуть у народі. Тому ми сьогодні в експертизі підтверджуємо той факт, що сумарна кількість жертв-українців в голодомор геноциду понад 10 млн, - наголосив Марочко.

Хліб і вінок з калини під час вшанування пам'яті жертв голодоморів в Україні Фото: УНІАН

Важливо, що 25 листопада в кінотеатрі “Жовтень” у Києві презентували документальний фільм про Голодомор “10.5”  журналістки Андріани Білої та режисера Станіслава Литвинова.

Зі слів авторів, у стрічці містяться нові факти щодо штучного голоду, який влаштувала радянська влада. Зокрема кількість жертв, яка була встановлена новою судовою історико-криміналістичною експертизою щодо Голодомору-геноциду. Так, комуністичний тоталітарний режим знищив понад 10 млн 500 тисяч українців. З них - 4 млн українських дітей.

Автори фільму “10.5” вважають, що визнання Голодомору геноцидом у світі дозволить Україні вимагати від Росії, як правонаступниці СРСР, відповідальності за дії радянської влади.

"Не виходь, бо з’їдять": спогади очевидці Голодомору

Микола Онищенко, який в роки Голодомору жив на хуторі Роза Запорізької області: "Дитиною у віці 6 років і десь 9 чи 10 місяців я бачив, як відбирали у людей, віднімали, витягували. В моїй хаті прийшли троє і забрали все, що в нас було. Я бачив, що стоять вози, на них мішки, з других хат тягнуть мішки, забирають.. І я чую, як люди голосять, кричать. В повітрі такий страх, така напруга. Люди налякані, бо це вирок - вмирати. 

А в Бердянську, в місті, не було голоду. Там всі працювали і там видавали пайки. Батько…  хліба не приносив. Він приносив ось цю кильку, хамсу. Вона була така вже як жмихи. Оці жмихи.. Мати робила оладики і клала прямо на плиті, пекла і ми ось це їли. Голод був тільки в селах. В селах всі роки на Україні жило десь більш як 80% населення. Тобто вмирала майже вся Україна, всі села.

Потім з’явились чутки, що десь когось, якась жінка з’їла своїх дітей. Таке страшне. Що десь там, ще когось вбили. Впіймали якогось, хто торгував пиріжками з м’ясом людським. А мені сказали, щоб я з двору не виходив, бо тебе з’їдять.

Голодомор це було катування, це саме звичайне катування. Людей зламали, зламали. Коли вони бачили, як вмирають діти, його діти. І той, хто залишився живий, він все пережив. Ті райони, де був Голодомор, люди дуже відрізняють від тих, де Голодомору не було. Вони інші, вони більш відкритіші".

Микола Онищенко наголосив, що вихід тільки один - пам’ятати про Голодомор, пам’ятати, хто в цьому винен. На його думку, всі біди наші, українців, приходили з півночі, від росіян.

Микола Онищенко, який роки Голодомору жив на хуторі Роза Запорізької області

Тамара Бедренко пережила Голодомор у Кожанці на Київщині та згадує ці події зі сльозами на очах. Вона впевнена, що це було спеціально зроблено, бо ж врожай у 1933 році був великий. Не так, як в 46-му, коли були засуха і неврожай, було видно - картопля не зійшла.

"Все позабирали. Корову забрали в колгосп, знайшли в коморі зерно, у бочечці було закопано, знайшли, забрали. Нема зерна - нема молока. Голод. Ми почали голодувати. Мати зробила по торбинці через плечі, ми пішли на поле збирати по колосочку. Ми там і зерна наїмося, колосочків принесемо додому, бо в нас було таке страшне дєство. Дуже було тяжєло і страшно, я ж кажу, згадувати. Ну шо їли? Їли калачики, їли пасльон, собирали кругом, виїдали. Ці черв’ячки, мати їх намиє, насушить, нажарить. Все було луче. Главне молока не було, корови не було. Ми дуже бідували, дуже голодували.

А була конячка, що мертвих завозила на кладбище. І ту конячку вкрали молоді хлопці. Вони зарізали і попались. Попались і суд судив їх, принесли вони те м’ясо коняки на пошту. І люди прибігли і розібрали те м’ясо. То ми набрали відро кишок. Принесли додому, мати їх помила, все зробила, наварила, нажарила. То нам був оце Великдень великий, ось це ми тих кишок наїлися.

Дуже мерли. Звозили їх в общу могилу, везли і мертвих, і живих. То я чула легенду від батьків, що попав туди живий у ту яму, то він повідав, що то мертві. Та й виліз з ями. Та й кажуть, що дуже ще довго жив. Спасься.

Ми ходили з батьком збирали жолуді, але далеко не ходили. Скраю в лісі, бо там далі лежали мертві. Чужі люди лежали прямо не закидані. Лежали трупи. То я зараз повню ті трупи.

А корову нам пригнали, то десь навесні вже город горали. То вже нам було легше. Тоді пішли вже на полі. Картопелька в городі… І вже бурячок. Вже мати буряка червоного, чи білого. Цього ж сахарного різала і варила нам компот. Вже компот ми з буряків пили, бо ж не було ні солодного, нічого. Вже пішли ми вєсєлєй. Нам було дуже радосно, що ми вже вилізли з того багна, з того великого горя.

Тоді Боже сохрани казати за Голодомор. Бо ж це забрали у Росію все, а нам роти затуляли… Я й зараз, як їм, то кришечку ту бережу. І оставляю кусочок хліба, бо це моєму наче братіку треба оставити чи матері той кусочок. Я не забула, а з тих пір в мене в душі воно й зараз, наче вчора була. Мені страшно даже його згадувати. Страшно і радосно на душі, що зараз є все. Їж що хоч, пий що хоч. Хвалить Бога, щоб не трапилось і не повторилось таке".

Тамара Бедренко пережила Голодомор у Кожанці на Київщині

Логвинюк Ксеня Максимівна з Черкащини теж пережила Голодомор в 1932-1933 роках: "Були такі, що їли люди в голод дітей. Їли, їли. Но я дітей жаліла. Хоч голод був, я сама не з’їм, а діткам дам.

У голод шо їли? Лобода, кропива. Оце кропива росте, нарву лободи оберемок, кропиви, насічу ножем. Мама на окріп кинула, закипіло та й їмо.Та яке ж воно той бур’ян той на смак? Отак і їли.

Піду на став, наловлю черепах, нацегокаю, везу на Жажків продавати. Нацегокала цих, вони такі, як живе таке ворушиться. Не помню, по чому продавала. Та и куплю там то буханочку хліба таку от маленьку. То крупи якоїсь, чи мукички якоїсь куплю. А так то лобода, кропива, оберемок нарвеш, насікла, на окріп кинула, закипіло та й їмо.

Я то пережила. Братик вижив єдин і я. А єдин маленький помер. "Мамочко, я хочу хлібчика. Мамочко, я їсточки хочу!". А де візьмеш, як нема? Та помер він, найменший.

А в 33-му тут такий голод був, що були такі люди, що своїх дітей поїли, різали, їли. Як? Голодні були, я знаю? Я б свеї дитину не зарізала б ніколи. Були такі випадки, що різали своїх діток і їли. Вони нишком, шоб ніхто ж не знав. Зарізали свою дитину і з’їли, та й всьо. Таке було. То люди знають, люди ж знали.

Там тако звозили, ями копали, і звозили, скидали людей без трун, без нічого, накидали повну яму, і закрили. І все. Це в 33-му році.

Мама каже: "Останься сьогодні вдома, підеш колосочків назбираєш". Вже жнива убрали. Я пішла назбирала колосочків, а тут прийшли оці шо граблять, забирають ці колосочки, а мама на роботі. Ой, забрали оці колосочки, і маму забирають з поля, і дають мамі 10 років тюрми. Маму аж заслали на Владивосток. А ми остаємося, то дідуся був коло нас старенький.

Логвинюк Ксеня Максимівна з Черкащини теж пережила Голодомор в 1932-1933 роках

Щороку в останню суботу листопада о 16:00 за київським часом кожен небайдужий українець може запалити свічку пам'яті та приєднатись до загальнонаціональної хвилини мовчання в пам'ять про загиблих під час голодоморів.

Читайте також

1