Обіцяли "золоті гори", але насправді все інакше: заробітчанин про досвід роботи у Польщі

В інтернеті можна знайти безліч вакансій роботи за кордоном - пакування чаю, косметики, робота на заводах, виробництво автомобільних дротів тощо. При цьому оплату пропонують доволі непогано, до 20 злотих за годину. Ще й обіцяють подальше працевлаштування в інших європейських країнах з вищою зарплатою. Парламент.UA поспілкувався з 27-річним Олександром, який під час пандемії COVID-19 працював на меблевому заводі у Польщі.

Пообіцяли високу зарплату та переїзд до іншої країни

Чому вирішив поїхати працювати до Польщі і як знайшов там роботу?

Все почалось з того, що вирішив шукати кращої долі за кордоном. Ще й вакансії, які проглядав раніше, пропонували хорошу зарплату. Підтримали мене двоє друзів, тому їхати втрьох було простіше.

У пошуковику вбили “Робота за кордоном”. Але Польщу не розглядали як основний варіант. Знайшли непогану пропозицію з зарплатнею від 40 тисяч гривень на місяць, ще й була можливість переїзду в іншу європейську країну на роботу. Це була робота на фабрику з курчатами. 

Компанія, через яку виїхав в Польщу на роботу

Чому робота саме на заводі, а вузькопрофільними заняттями не цікавились?

За освітою я історик, вчитель історії, тому й шукав звичайні варіанти на завод. Чув, що тим, хто майстер в якісь справі (м’ясник, електрик чи ремонтуєш щось) можна знайти високооплачуваніші варіанти. Але людині з гуманітарною освітою - дорога на завод або фабрику.

Як працював посередник? Чи надовго затягнулось оформлення?

Ми зателефонували на номер, який був вказаний в оголошенні про роботу. Нам запропонували прийти на співбесіду. Офіс розташовувався біля метро “Палац Україна” в Києві. Прийшовши туди, стало зрозуміло, що це посередник, оформлений на ФОПа. Вони запропонували роботу в Польщі, але обіцяли, що через місяць можна буде поїхати в Нідерланди, де вища зарплатня. Там вже нам мали б дати PESEL та лист відрядження (PESEL - це ідентифікаційний номер у державній системі Польщі, де зберігаються основні дані. Видається один раз на все життя. - Ред.). 

Основною причиною, чому вирішили поїхати на заробітки, став напрям Нідерланди. При цьому пропонували ледь не “золоті гори”. Якщо вже їхати на заробітки, то й хочеться заробити. Хіба не так?

У Польщі мало б виходити десь 800-900 доларів. В Нідерландах - 1600-1800 євро, але при цьому житло коштувати мало близько 200 євро. Обіцяли також дати навіть автівку, щоб їздити на роботу. 

В будь-якому випадку гроші були заманливі. За нашими підрахунками ми мали б отримувати чистими десь 1100-1200 євро.

Якщо посередник цим займався, відповідно, ви мали йому заплатити. Скільки коштувала вакансія?

Так, вакансія була платна і коштувала з кожного по 250 євро. Страшно було залишати гроші, бо немало випадків є, що людей “кидали” та з’їжджали. Але ми вже вирішили точно їхати і не шукати іншого посередника. Відповідно - заплатили і залишили документи на власний страх і ризик.

Посередник займався оформленням десь півтора місяця, а про те, що маємо їхати - сказав лише за два дні. І в цей момент увімкнулось моє шосте чуття, яке почуло щось недобре.

Інструкція, як вижити в Польщі, від посередника

Перші дні в Польщі були схожі на фільми Тарантіно

Ви дізнались, що вам через два дні треба було бути в Польщі. Який маршрут обрали?

Чим більше часу проходило, тим більше посередник почав здавати задню. Нам не казали ні коли ми поїдемо, ні коли це може бути. І за два дні до виїзду нам зателефонували і повідомили, що треба бути в Познані. Ми ж купуємо квитки, збираємо речі і в прискореному режимі вирушаємо. Все, зрозуміла річ, за свої гроші.

Добирались автобусом з Києва до Познані. Квиток коштував близько 50 доларів. Кордон проїжджали десь шість годин.

Шлях до кордону з Польщею Фото з особистого архіву Олександра

У Познані нас ніхто не зустрів. І, з власного досвіду, скажу, що треба, аби була готівка. В нас не було і довелось бігати, шукати обмінник валют. Ми в Польщі перший раз, у нас немає зв’язку, не знаємо, кому дзвонити, куди йти. Але все, на щастя, вирішилось: поповнили рахунок на телефоні і подзвонили посереднику. Вона дала мені контакт іншої людини, яка є представником фірми. Зателефонувавши вже туди, нам сказали зробити ПЛР-тест та дали три адреси.

Сказали їхати у сусіднє місто Кощин (20 хвилин від Познані), де нас зустріне інша людина. Квиток коштував 19,90 злотих. Там нас чекав українець, який вже довгий час жив у Польщі. Поселили нас на базі пекарні, там мали проходити самоізоляцію. Умови були хороші, навіть сподобалось.

Місце, де відбували самоізоляцію. Фото з особистого архіву Олександра

Наступного ранку, у четвер, ми з Кощина їдемо назад в Познань, щоб зробити ПЛР-тест. Але з тими адресами, які нам дали на фірмі, було не все так просто. Пішли на першу - закрито, на другій взагалі сказали: “Хто ви такі, і чого сюди прийшли”. Знайшли поляка, який говорив англійською. Він нам підказав, де краще здати ПЛР-тест. Коштував він 120 злотих, а результати мали прийти на пошту. Після ми повернулись в місце самоізоляції. 

Квиток з Познані до Кощина. Фото з особистого архіву

У п’ятницю ми отримали негативний результат ПЛР-тесту і повернулись знову в офіс в Познані, щоб укласти договір.

Яку роботу вам запропонували?

Ось тут розпочалось саме цікаве. Бо вже почали нам говорити не те, що раніше. В Польщі потрібно було сидіти не місяць, а два. Лише тоді нам змогли б дати лист відрядження. За їхніми словами, в Нідерланди потрапити було не так просто, а причин не називали. 

Шляху назад вже не було і ми погодились на умови, які нам запропонували. Треба було йти далі - ми й пішли. Зробили польські карточки і дали адресу, куди їхати. Навіть не знали, на який завод потрапимо.

Ми взагалі думали, що будемо працювати десь біля Познані, але очікування-реальність трохи відрізняється. Знову ж, нам дали адреси і сказали їхати в місто Піла, за 2,5 години їзди поїздом від Познані. Звідти ще автобусом до села Висока хвилин 20-30. Там нас зустрів водій Саша. Вечір, він два метри зростом. Було відчуття, що не на роботу нас везуть, а у рабство. 

 Якими були умови проживання і харчування?

Від автостанції забрав водій, який повіз нас поселятися. Ми домовлялися, що будемо всі разом, троє в одній кімнаті. А тут нам кажуть, що вільних місць - дефіцит, а в кожній хаті по одному вільному місцю. 

Ми ж фактично навіть не знали, куди ми їдемо і на який завод ми попадаємо. Просто нас везли у ліс. 

Вже згодом стало зрозуміло, що це меблева фабрика від данської компанії. Знайшли будинок нам за 20 хвилин їзди автівкою від Високої. Там типу був кемпінг, особливо цивілізації і не було. Найближчий магазин - 20 хвилин пішки. 

Всього у кімнаті було шестеро людей. Які умови? Заходиш в маленьку кімнату і бачиш мотузку, на якій сушаться речі. Ліжка старенькі, матраци брудні. Води гарячої не було, хоч це і квітень, але було доволі холодно. 

Там ми прожили десь тиждень, а потім дізнались, що троє українців виїжджають з кімнати вище поверхом. Домовились з ними, що після заїдемо. Умови там були набагато кращі, а цікаво, що оплата залишалась така ж - близько 100 доларів на місяць. В цьому теж такий дисонанс, тому що всі платять однаково, хтось живе, як пан, а хто як челядь. Живеш в кращих умовах - платиш те ж саме, що живеш у бруді. Переїзд в іншу кімнату був безкоштовним. Тут ніхто нікому нічого не пропонує. Ти сам вже в когось питаєш, дізнаєшся. 

До речі, історія з Нідерландами була не лише у нас. Іншим, хто знайшов роботу через цього ж посередника, пропонували такі ж умови. У нас з'явилось багато знайомих, як розповіли, що в Нідерланди потрапляє близько 10% тих, кому обіцяли. При цьому це просто везіння.Казали, що там вже не так і прекрасано. Житло набагато дорожче, не 200 євро як обіцяли, а 400-500. Машину тобі там ніхто не дає, а на роботі є ліміт по годинах. Умови праці відрізнялись, а дозволялось робити лише по 8 годин. Якщо порахувати, то це виходить 160 годин в місяць. І фактично, як в Польщі. І в Нідерланди відправляють лише до 45 років.

Робота на меблевій фабриці

Які умови праці та оплату вам запропонували на меблевій фабриці? 

Робота була у дві зміни - з 6:00 до 14:00, з 14:00 до 22:00. Це якщо брати восьмигодинний робочий день. Але перший місяць дозволяли працювати по 12 годин, потім по 10 годин і дійшло до того, що більш як 240 годин на місяць не можна було працювати. 

Меблева фабрика у Польщі. Фото з особистого архіву Олександра

Оплата була погодинна - 13,80 злотих/год. Перепрацьовувати на фабриці заборонялось, був ліміт 240 годин і все. Але на окремих процесах була система бонусів. На моєму не було. То ж у місяць зарплата була десь 800 доларів, але мінус житло, харчі ті інші витрати, чистими виходило десь 500-600 доларів. Уявлення про заробітки в мене було іншим. 

На завод возили автівкою - хвилин 15 часу виходило. Але, так як я поїхав влітку, то часто ходив пішки через поле і ліс (приблизно 40 хвилин).

Шлях до роботи. Фото з особистого архіву Олександра

На який процес потрапив? В чому полягала робота?

В цілому, робота на заводі була нормальна. Спочатку я потрапив на сортування фотелів, це крісла. Мені дали сканер, привезли на склад і виставили в ряд фотелі. Я їх сканував, сортував і в кожного була окрема накладна з напрямком, куди це крісло поїде (Франція, Нідерланди, Данія, Німеччина тощо). Коли вже посортував і наклеїв штрихкоди, потім вантажили в машину та відправляли по точкам. 

Меблева фабрика у Польщі. Фото з особистого архіву Олександра

Потім мене перевели на розвезення соф (диванів). Я брав “вузика” і йшов на пакування, де дивани обмотували поліетиленовою стрічкою. Там забирав ці софи та ставив рядами за напрямом відправлення. За зміну вивозив десь до 200 соф і потім це все вантажили у машини. Я теж вантажив, на “вузиках” підвозили до рампи, а потім з рампи завозили в машину, а далі вже руками підкидали, закидали. Одна софа важила десь 200 кг.

Товариш, з яким разом поїхали, скручував меблі. Тобто вже безпосередньо складав ці софи. Інший друг - був на пакуванні.

Мені пощастило, що я попав на таку роботу, де дійсно було не так складно і не так шкідливо. Були клеїльники, фарбувальники. Постійно цим дихати клеєм чи фарбою, а потім це все у ніздрях, на тілі, на одягу. Виходиш зі зміни - весь у клею, а помитися міг лише вдома. На заводі не можна було.

Польської мови ви не знали, коли їхали за кордон. Чи вплинуло це якось на роботу чи ставлення?

Знання польської мови ніяк не впливає на роботу. Звикаєш, бо коли по 12 годин збоку так говорять, то хочеш - не хочеш, сам починаєш розуміти. Керівництво на заводі ставилось нормально. Головне було виконувати добре свою роботу. Поляки не люблять халтурників.

На нашій фабриці знання польської мови не вплинуло б на кращу роботу. Там були українці, які її добре знали, але робили, як ми.

Самі поляки працювали з вами? Чи лише заробітчани?

Працювали. У поляків офіційна оплата праці була менша, але в них були бонуси. У нас деякі категорії теж отримували їх, як от вантажники, пакувальники. Бонуси були від виробітку. В мене не було бонусів і я працював чисто на ставку.

Молоді й талановиті українці виїжджають за кордон

Дивно було те, що молоді хлопці з України, яким по 18-20 років, які навіть не навчались, зразу їдуть на роботу в Польщу. І це дуже сумно, бо скільки перспективної молоді просто покидає країну.

Все ж, поки є можливість краще пробувати реалізовувати себе вдома. Бо на заробітки можна поїхати і в 35, і в 40 чи 50 років. Не треба нікуди їхати, бо там не так добре, як кажуть.

З нами працювали дуже різні люди. До прикладу, Польща - це таке місце, де може дружити людина, яка ховається від правоохоронців в Україні, та колишній “мєнт”. І вони найкращі друзі у Польщі.

При цьому багато талановитих людей теж приїхали на завод, бо треба гроші. Працював зі мною танцюрист Міша, який до пандемії їздив на заробітки в Туреччину, працював там. Коронавірус прийшов - роботу забрав. Він розповів, що вдома в нього вагітна дружина, а роботи в Україні немає, того й поїхав в Польщу на завод. Такі талановиті люди просто вбивають свій талант на заводі.

Були люди, які були в боргах, шалених просто. При цьому їм потрібно десь років 10 безвилазно працювати в Польщі, аби все виплатити. Тому й сидять.

Були люди, яких все влаштовує. Живуть недалеко від кордону, Львівська чи Волинська області, отримують свої 600 доларів і задоволені. 

Були ще колишні “зеки”. Були люди, які займалися крадіжками машин в Україні, і яким правоохоронні органи сіли на хвіст. Вони вирішили пересидіти в Польщі, а потім знову в Україні цим займатись. 

Чи готовий поїхати ще раз на заробітки?

Ніколи не зарікаюсь, тому що життя – штука мінлива. Але якщо їхати, то точно не через посередників і точно не в Польщу. Якщо їхати, то на хорошу "котлету". Але зараз я зосереджений на самореалізації в Україні. Польща з цього боку дала багато ідей та натхнення для нових звершень.

Читайте також

Щороку з України їде 2-3 мільйони заробітчан – експерти

Заробітчани можуть започаткувати власну справу за кордоном - Кабмін