Литвин Володимир

Литвин Володимир

Політик і державний діяч, двічі голова Верховної Ради та екскерівник АП Леоніда Кучми

Всі новини

Литвин Володимир – політик з плеяди найвідоміших, дійсний член НАН України, колишній лідер Народної партії та блоку свого імені, керівник АП Леоніда Кучми, нардеп 3-х скликань і підозрюваний в причетності до справи Гонгадзе

Місце народження

Народився 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Житомирської області

Освіта

  • 1978 рік – закінчив Київський університет ім. Шевченка.
  • 1984 рік – захистив кандидатську дисертацію.
  • 1991 рік – Литвину надано вчене звання доцент.
  • 1995 рік – захистив дисертацію на ступінь доктора історичних наук.
  • 1997 рік – член-кореспондент Національної академії наук України.
  • 2003 рік – дійсний член НАН України.

Родина

Дружина – Тетяна Костянтинівна (1960 р.н.), економіст.

Дочка Олена (1982 р.н.), займається бізнесом, відома світська дама.

Син Іван (1989 р.н.), юрист, підприємець.

Брат Микола (1961 р.н.), екскерівник Державної прикордонної служби України.

Брат Петро (1967 р.н.), екскомандуючий військами Південного оперативного командування сухопутних військ ВСУ.

Коротка біографія

  • 1978—1986 роки — методист, помічник ректора, старший викладач історичного факультету у Київському університеті ім. Шевченка.
  • 1986-1989 роки – начальник управління Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР.
  • 1989 - 1991 роки – на роботі в апараті ЦК Компартії України.
  • 1991 - 1994 роки – працював доцентом, а з 1996 року - професор КНУ ім.Т.Г.Шевченка.
  • 1994 - 1996 роки – помічник президента України Леоніда Кучми (досьє Леоніда Кучми) з питань внутрішньої політики, заступник глави Адміністрації президента України.
  • 1996 - 1999 роки  – перший помічник президента України
  • 1999 - 2002 роки  – глава Адміністрації президента України.
  • 2002 – 2006 роки -  народний депутат 4-го скликання від блоку “За єдину Україну!” (№ 1 у списку), всю каденцію був головою Верховної Ради України.
  • 2004 рік – під час Помаранчевої революції зайняв нейтральну позицію, робив все, щоб залагодити конфлікт і не допустити кровопролиття.
  • 2006 рік - Блок Володимира Литвина брав участь у виборах, проте не потрапив до Верховної Ради.
  • 2007 рік - на дострокових виборах Блок Литвина здолав 3% бар’єр та пройшов до парламенту.
  • 2008 рік -  вдруге обраний головою Верховної Ради.
  • У цьому ж році виконував обов’язки  ректора Київського національного університету імені Т. Шевченка, не залишаючи роботу в парламенті.
  • 2010 рік - бере участь у президентських виборах та займає 7-ме місце.
  • 2012 – 2014 роки – народний депутат України 7-го скликання.
  • 2014 – 2019 роки – народний депутат України 8-го скликання.
  • 2019 рік – на позачергових виборах у парламент програв на мажоритарному округу кандидату від партії "Слуга народу".

Політична кар’єра

Першою спробою Володимира Литвина робити кар’єру в політиці можна вважати роботу в апараті ЦК КПУ. Проте партія вже була не та, та й часу, щоб піднятися по компартійних кар'єрних сходах, критично не вистачало.

Біографія Володимира Литвина констатує, що робота в Адміністрації президента з 1994 року була вдалим кроком для політика, його роль у вирішенні важливих справ в країні зростала з кожним роком. А з призначенням на посаду глави АП він взагалі стає одним із найвпливовіших діячів в Україні, навіть отримує прізвисько "сірого кардинала Кучми".

Литвин і Кучма (фото з відкритих джерел)

У 2002 році Литвину довіряють очолити виборчу кампанію провладного блоку "За єдину Україну". Результати його роботи досить суперечливі. Провладний партійний список набрав вдвічі менше голосів, ніж "Наша Україна", проте мажоритарники значно поповнили пропрезидентську фракцію, яка стала найчисельнішою в парламенті. І Литвин приймає пропозицію стати спікером парламенту, що незабаром і підтверджується голосуванням депутатів.

Досьє Володимира Литвина вказує, що завдяки його поміркованості та миротворчій позиції в кінці 2004 року вдалось втримати ситуацію в країні у фазі переговорного процесу, без проявів насилля з обох сторін. В 2015 році президент Польщі Квасневський заявив, що саме "принципова  позиція українського парламенту і особисто Володимира Литвина допомогла конфліктним сторонам конституційно вийти з кризи". Миролюбність та конструктивна позиція голови ВРУ була відзначена вищою нагородою країни – йому надали звання Героя України.

Влітку 2004 року Володимира Литвина обирають головою Аграрної партії України, яку з його ініціативи невдовзі перейменовують в Народну аграрну партію України. А в 2005 році партія знову змінює назву і стає Народною Партією. Перша спроба нової політичної сили пройти до парламенту в 2006 році виявилась невдалою – не було подолано прохідний бар’єр. Литвин змінює тактику, створює на базі своєї партії виборчий блок, який вже наступного року на позачергових виборах проходить до парламенту. Як найбільш вдалу компромісну фігуру його знову обирають головою ВРУ.

Литвин - спікер Верховної Ради (фото: Вікіпедія)

Після невдачі на президентських виборах 2010 року Володимир Литвин не переходить в опозицію. В 2010 році його фракція підтримує ратифікацію Харківських угод, а в 2012 році майже в повному складі голосує за так званий мовний закон Ківалова-Колесніченка.

У 2012 році стає народним депутатом по мажоритарному округу №65. В раді 7-го скликання його обирають головою Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони.

У досьє Володимира Литвина зафіксовано його голосування за "диктаторські закони" в січні 2014 року. Проте згодом він змінює позицію і відкликає свій голос, а пізніше підтримує Постанову ВРУ про самоусунення президента України від виконання конституційних повноважень.

В листопаді 2014 року Литвина обирають депутатом ВРУ 8-го скликання. В 2016 році, попри збройну агресію Росії, політик заявляє у ЗМІ, що Україна нічого не отримує від інтеграції в ЄС, а від розриву відносин з Росією втрачає чимало. Така заява викликала чималий скандал серед громадян та українського політикуму.

Скандали та компромат

Ще в 90-ті роки ЗМІ звинуватили Литвина в "інтелектуальній афері". Разом з Ігорем Бакаєм, який тоді був радником Кучми, вони привласнили вісімдесят вісім винахідницьких патентів ТОВ "Нові мікротехнології". Потім напарники продали ці патенти державним компаніям за 188 млн гривень. Прокурори та податківці ніяких порушень в таких діях не виявили.

У 2002 році нардеп Григорій Омельченко оприлюднив документи про виведення валюти ЗАО "ТНК-Україна Інвест" через офшори "Асміс-компані С.А.". Він навів факти участі в цьому керівника АП. Але генпрокуратура оголосила ці документи сфальсифікованими.

Неодноразово лунали звинувачення на адресу Володимира Литвина  у плагіаті. Зокрема, в статтях, написаних для видання "Політика і час" (1991 р.), у тритомнику "Історія України" та інших містяться уривки, авторство яких частково або повністю належить іншим людям. За деякі випадки політик навіть вибачався, звинувативши в цьому своїх помічників.

Перебуваючи на посаді голови Верховної Ради Литвин  підтримував законопроєкти, втілення яких погіршувало ситуацію в  певних сферах життєдіяльності країни та чинило шкоду окремим категоріям бізнесу. Зокрема, під час президентства В. Януковича (досьє Януковича Віктора) підписав закон, який передбачав збільшення норм оподаткування заради поповнення бюджету, також підписав і новий Податковий кодекс, що викликало тривалі акції протесту.

Спікер обіцяв не підписувати "закон Ківалова-Колесніченко", проте обіцянки не дотримав.

Але найбільший скандал навколо політика - "касетний". Литвин фігурував в ньому як один із замовників вбивства Георгія Гонгадзе. Один з голосів, який звучав на "плівці Мельниченка", був схожий на його голос. Литвин все спростовував, двічі подавав на Мельниченка в суд, який зобов’язував останнього спростовувати свої заяви. Але про його вину у цій справі говорив і колишній адвокат Пукача Олег Мусієнко, який стверджував, що докази цього є в свідченнях його підзахисного. Ні суд, ні прокуратура вини Литвина в справі Гонгадзе офіційно не виявили.

Один з останніх гучних скандалів навколо Литвина викликала його заява, що в часи Євромайдану політики стимулювали людей, які виходили на протести, щоб на їх крові вбігти у владу. Своє обурення такими висловами не приховували ні лідери Революції гідності, ні безпосередні учасники тих подій.

Дата публікації: 14.01.2021
Дата останньої зміни: 14.01.2021