Ексклюзив
Кінокритикиня: 2020 рік провокує передивлятись не "Сам удома", а "Поганого Санту"
Ексклюзив

Кінокритикиня: 2020 рік провокує передивлятись не "Сам удома", а "Поганого Санту"

24 Грудня, 18:00
Фото: Ігор Сукманов
2020 рік для всієї світової індустрії став одним із найгірших, але для українського кіно додались свої специфічні проблеми

Днями експерти ЮНЕСКО оцінили наслідки пандемії коронавірусу для працівників культури та виявили, що найбільше постраждала кіноіндустрія. Про ситуацію в українській кінематографічній галузі Парламент.UA поговорив з кінокритикинею, членкинею FIPRESCI, членкинею Українського оскарівського комітету, Української кіноакадемії, Спілки кінокритиків України Катериною Сліпченко.

Яким став 2020 рік для українського кіно?

2020 рік для всієї світової індустрії став одним із найгірших. Багато зйомок відкладені, прем'єри перенесені на кращі часи, які невідомо коли настануть, кінофестивалі скасовані або перенесені в онлайн. Не стало в цьому винятком і українське кіно. Прокати короткі, заповненість залів на 50 відсотків не дає зібрати навіть ті невеликі кошти, які українські фільми збирали в прокаті. Але ці проблеми є спільними для всього світу.

Для українського кіно додались свої, рідні, специфічні проблеми. Насамперед вони пов'язані зі зміною керівництва Держкіно, зменшенням фінансування, явним перенесенням акцентів з фільмів на телесеріали. Пітчинги, замість того, щоб дати можливість активно працювати, великою мірою розкололи спільноту. Змінюється керівництво найбільшого в країні Одеського міжнародного кінофестивалю. Наразі маємо ще представництво на Оскарі та великих фестивалях, але то все - старі дріжджі. Звичайно, зміни в українському кіно ще не далися взнаки. Але вони скоріше змушують тривожитись, а не почуватися оптимістично.

Катерина Сліпченко

Фото: Діляра Тасбулатова

У чому саме проблема з новим керівництвом Держкіно?

Проблеми почалися ще на етапі конкурсу. Навіть до нього, коли в один день без попередження були звільнені заступники попереднього голови Держкіно (сам Пилип Іллєнко подав у відставку). Оголосили конкурс і з кількох претендентів на цю посаду залишилась одна Юлія Сінькевич. Проте її не затвердили на посаду через "брак лідерських якостей" чи якось так. Це звучить смішно стосовно людини, яка 10 років була генеральною продюсеркою ОМКФ. За якийсь час оголосили новий конкурс і перемогла Марина Кудерчук, яка практично ніяк не пов'язана з кіно, крім того, що вона близько року очолювала комунальний кінотеатр у Запоріжжі. Символічно, що там досі висять фото радянських (російських) акторів. Вона вимагала судити її по справах. Рік минув, а судити важко.

Тобто за рік роботи вона не показала жодного результату?

Було багато конфліктів, з кінематографістами, з керівництвом "Довженко-центру" тощо. Звичайно, рік нестандартний, але, боюсь, проблема не у цьому.

В червні, Національна спілка кінематографістів України звернулась з відкритим листом до президента та прем'єр-міністра з вимогою звільнити Кудерчук, бо вона фактично відмовилась від будь-якого діалогу із кінематографістами.

Від самого її призначення, вона скоріше протистоїть кіноспільноті, ніж співпрацює із нею. Разом із фактичною відсутністю фінансування та зупинкою майже всіх зйомок, можна вважати, що українське кіно, щойно почавши спинатись на ноги, знову переживає кризу.

У розпал вимог від професіоналів зберегти фінансування галузі та численних пояснень чому це важливо, Кудерчук заявила, що під час пандемії пріоритетним є фінансування медичної, а не культурної сфери.

Цього року прийняли рішення зменшити фінансування "Довженко-центру" втричі. Крім того, у центрі пройшли обшуки. Директор Іван Козленко, який обіймав посаду з листопада 2014 року, подав у відставку і пояснив відсутністю фінансування.

Голова Держкіно оприлюднила рішення, щодо передання авторських прав на нові українські фільми Національній кінематеці України. Проблема полягає у тому, що державне підприємство "Кінематека" вже понад 5 років перебуває в стані банкрутства. Рішення Держкіно про передачу майнових прав на профінансовані ним українські фільми могло призвести не лише до втрати архівів, а й до проблем із новим кіно. Права на фільми, передані "Кінематеці", стають державним майном, тож можуть бути передані судом кредиторам в рахунок погашення боргу.

Марина Кудерчук

Голова Держкіно Марина Кудерчук. Фото: УНІАН

Як на ці скандали реагували у Міністерстві культури?

На скандал з кінематографістами ніяк. Можливо я помиляюсь, але мені здається, що жоден лист кінематографічної спільноти не отримав взагалі жодної відповіді. Так, ніби їх не було. Це стосується не тільки Мінкульту, адже були листи від спільноти до президента, Кабміну тощо. Щодо ситуації з "Довженко-центром", то там Мінкульт втрутився і кошти знайшли.

Цьогоріч призначили нового міністра культури. Як вплинуло це призначення на галузь?

Ще коли міністром культури призначили Володимира Бородянського, а нинішній міністр Олександр Ткаченко (досьє) був головою профільного комітету ВР, вони обоє дуже негативно поставились до результатів 11-го пітчингу, проведеного ще Іллєнком. Тоді результати переглянули, багато проєктів не отримали фінансування. Я вважаю, що саме звідти пішла системна помилка, яка може ще нам відгукнутись. Адже, згідно із законом, Рада з підтримки кінематографії є абсолютно незалежним органом. Вона прийняла рішення, вона його аргументувала. Не можна було його міняти. Жодне рішення будь-якої ради ніколи не є ідеальним, завжди є невдоволені, але міняти його під тиском влади - було найгіршим з усіх можливих варіантів.

Також дуже небезпечною виглядала пропозиція ввести рейтинг продюсерів. По суті це може призвести до того, що в Україні втрачають шанс знімати кіно молоді люди, що не мають бекграунду, по-перше, а по друге якщо головним критерієм ставити комерційну чи глядацьку успішність, то в нас все кіно буде повним "скаженим весіллям". Звичайно, таке кіно теж має право на існування, але по суті в цьому випадку держава фінансує чиїсь комерційні проєкти, Якщо ж ми подивимось на світову практику (а кіно фінансують, попри хибну громадську думку, навіть у країнах розвинених кінематографій), то держава підтримує переважно авторське, так зване фестивальне кіно та дебюти.

Крім того, Бородянський і Ткаченко є телевізійними людьми. Тож в нас відбувається зараз перерозподіл коштів на користь серіалів, які, за певним винятком, також є комерційним продуктом. Я говорю про свої страхи від спостереження за процесом.

Олександр Ткаченко (Фото: Facebook-сторінка Олександра Ткаченка)

Що цьогоріч було розчаруванням в українському кіно?

Головним розчаруванням стала менша кількість українських фільмів у прокаті. Насамперед це пов'язано з пандемією, звісно. Загалом цей рік для кіно жахливий і його наслідки ми ще довго будемо відчувати. Проте було багато хорошого кіно.

А що позитивне відбулось?

Ми все ще беремо участь та отримуємо нагороди на великих фестивалях, нам є кого відправляти на Оскар та навіть можна в кіно подивитись українські фільми. Різної якості, що нормально. Через пандемію насамперед розвинулись онлайн кінотеатри. Зокрема Такфлікс, який спеціалізується на українському кіно. Їх поява, а головне стабільне функціонування, говорять про те, що більшає людей, які хочуть дивитись кіно легально.

Як ніяк, а пітчинг провели. Запустились у виробництво кілька фільмів, які мають крутий потенціал. Також Україна приєдналась до фонду Єврімаж. Це чудова новина і вже кілька картин отримали фінансування. Зокрема, Олег Сенцов (досьє). Те, що він знімає кіно - позитив року, без сумніву. Нарешті ратифікована угода з Канадою про спільне виробництво. І хоча підвалини того та основна робота була пророблена раніше, старим керівництвом, це позитиви 2020 року.

Якщо говорити про легальний перегляд, то як змінилась ситуація в Україні за час пандемії?

Я не маю цифр, щоб говорити про це конкретно. Але статистика легальних переглядів вселяє дуже обережний оптимізм. Хоча те, що багато заходів проводяться онлайн, викидає на торенти велику кількість фільмів відразу у хорошій якості. Так що говорити про кардинальні зміни не доводиться. Також, якщо говорити про онлайн загалом, часто звучать думки, що стрімінгові платформи можуть замінити кінотеатри. Однак, ніколи кіно на ноутбуці чи навіть на великому телевізорі не буде сприйматись так само повноцінно, як у кінотеатрі. Тож я розумію, тих авторів, які відкладають прем’єри до кращих часів, хоч це і сильно б’є по кінопрокату.

Що з цьогорічного українського кіно варто подивитись?

Атлантида

Кадр з фільму "Атлантида"

Насамперед Атлантиду. Хоч це фільм 2019 року, в рідний прокат фільм потрапив у 2020, тож можна про нього говорити. Як на мене, це один із найважливіших фільмів доби Незалежності.

Документалісти були традиційно добрими. Насамперед це стосується фільмів Корнія Грицюка "Поїзд Київ-війна" та Ірини Цілик "Земля блакитна, ніби апельсин". На жаль непомітно пройшов фільм Дарії Онищенко "Забуті". Варто на нього звернути увагу.

Як раз вийшов у прокат несподіваний для нашого кіно фільм "Безславні кріпаки". Це псевдоісторичне кіно про Тараса Шевченка. Не скажу, що там все вдалося, але уже те, що є спроба зробити Шевченка молодим, вродливим та ще й з катаною уже вартує уваги.

Читайте інтерв'ю з виконавицею головної жіночої ролі у фільмі "Атлантида" Людмила Білека

Є ще кілька фільмів 2020 року, на які я дуже очікую, але їх прокат заплановано на наступний рік, так що тоді й поговоримо.

А які б фільми, не тільки українські, варто подивитись у період свят?

Здається, ще є у прокаті "Ще по одній" Томаса Вінтенберга. Прекрасне кіно. "Безславних кріпаків" я вже згадувала. Для шанувальників кіно для усієї родини - дві анімаційні радості продовження "Сімейки Крудсів" та "Душа". Ну і під завісу року - новий Вуді Аллен зі своїм "Фестивалем Ріфкіна".

Мій досвід ходіння в кіно під час карантину говорить про те, що це чи не найбезпечніші громадські місця. Ну і це саме той бізнес, який потребує підтримки зараз. В нас і так замало залів для нормальних касових зборів. Якщо їх буде ще менше, то ситуація може стати критичною.

Якщо ж говорити про старі фільми, то цей рік провокує передивлятись не так "Сам удома", як "Поганого Санту". Зрештою, його завжди не погано переглянути. Думаю, тут вибір неймовірно великий. Попри складний рік, опубліковано безліч топів фільмів року, цьогоріч протягом року не було аж так багато можливостей їх подивитись. Особисто я планую закривати фестивальні пробіли.

1