Угода "Білорусь в обмін на Україну" провалилася

Криза на польсько-білоруському кордоні не слабшає. Майже щодня повідомляється про нові спроби прориву мігрантів на територію ЄС. Днями глава британського МЗС Елізабет Трасс заявила про "чітку відповідальність" Росії за ситуацію, що виникла, і закликала чинити тиск на Мінськ для припинення кризи. При цьому експерти не можуть дійти однозначної думки про те, чи Росія чи Білорусь є справжнім ініціатором "гібридної атаки" на ЄС за допомогою біженців із Близького Сходу. Безперечно одне: Кремль отримує безумовну вигоду із ситуації.

Хвіст виляє собакою?

Насправді версія про те, що Лукашенко покірно виконує будь-які команди Москви, не тільки гранично спрощує, а й дещо спотворює ситуацію. В останні півтора року склалося відчуття, що білоруський диктатор досить вправно намагається маніпулювати Москвою, розуміючи, що Кремлю не залишається нічого іншого, як підтримати будь-яку його витівку. Водночас Росія явно намагається використати ці витівки на свою користь і одночасно посилювати тиск на західного сусіда, дедалі глибше втягуючи його у пастку "повзучої інтеграції".

Зі свого боку, Лукашенко досить вміло грає на основних кремлівських страхах, намагаючись переконати Путіна, що основною метою "організованої Заходом кольорової революції" є не Білорусь, а Росія, і саме Лукашенко нібито стоїть на варті російської безпеки. Цієї риторики він дотримується вже понад рік, не втомлюючися повторювати, що "дії Заходу – це спроба дотягнутися до Росії".

Паралельно з цим він досі не втрачає надії відновити стосунки із Заходом, намагаючись "продати" себе як антиросійського кандидата з можливих і запевняючи, що всі інші кандидати готові будуть погодитися на "глибоку інтеграцію" Білорусі з Росією – твердження, які були неодноразово спростовані відомими білоруськими опозиційними лідерами.

Цілком можливо, що бачачи, як шантаж Заходу загрозою "остаточно піти під Росію" більше не спрацьовує, Лукашенко вирішив підвищити ставки у своєму протистоянні з Євросоюзом. На користь цієї версії говорить і опублікована на сайті мінського Центру стратегічних та зовнішньополітичних досліджень ще у вересні стаття, яка описує тактику Мінська як примус Заходу до переговорів через ескалацію конфлікту.

Побічним ефектом даної стратегії є прагнення Мінська домогтися підтримки Кремля і залучити Росію до протистояння із Заходом, усунувши стурбованість Москви через можливий геополітичний розворот Білорусі на 180 градусів у західному напрямку, – наголошується у матеріалі.

При цьому показово, що автор цієї статті Арсеній Сивіцький раніше прагнув виправдати поведінку Лукашенка, доводячи, що найбільш одіозні вчинки білоруського лідера спричинені "змовою" з боку Росії. У серпні 2020 року він навіть дорікав Москві за відмову від безумовної підтримки Олександра Лукашенка, називаючи її втручанням у внутрішні справи Білорусі з метою повалення президента. Однак у цьому випадку навіть він вважає, що ініціатором міграційної кризи є Лукашенко.

Такої ж думки дотримується політтехнолог Віталій Шкляров, який вважає, що білоруський диктатор має намір загострити протистояння, щоб у разі чого мати можливість запросити військову допомогу у Росії та ОДКБ. На його думку, в нинішній ситуації "інтеграція" Білорусі з Росією в будь-якому разі неминуча, проте при реалізації "воєнного" сценарію Лукашенка "залишиться для Путіна дуже важливою персоною, фактично незамінною — адже легітимність знаходження російських військ на території РБ підтверджуватиметься саме тим, що з цим погоджується формальний глава держави".

Читайте також

14-річний хлопчик помер у таборі мігрантів у Білорусі

Білорусь хоче роз'єднати ЄС: Франція звинуватила Лукашенка в торгівлі мігрантами

Другий фронт гібридної війни

З іншого боку, очевидно, що попри всі прогнози про готовність Москви сприяти зміні режиму в Мінську, Кремль вкотре повністю став на бік свого союзника. Крім логістичної участі у доставленні мігрантів, російське МЗС регулярно робило заяви, якою могли позаздрити навіть його білоруські колеги.

Так, 10 листопада Марія Захарова на своєму офіційному брифінгу знову заявила:

Ми вважаємо односторонні санкції Заходу щодо суверенних держав неприйнятними, нелегітимними з погляду міжнародного права та підтверджуємо нашу рішучість надавати Білорусії та її народу всебічну підтримку.

При цьому причиною кризи Захарова передбачувано назвала "силові інтервенції Заходу в регіон Близького Сходу та Північної Африки, а також наслідки провальної операції в Афганістані".

Попри геополітичні ризики подібної солідарності, схоже, що Кремль є головним бенефіціаром дій Лукашенка. По-перше, на тлі поведінки Білорусі Росія знову спробувала "продати" себе Заходу як надійний посередник, що має важелі впливу на союзника. При цьому дії Лукашенка є чудовою ілюстрацією того, чого слід очікувати Європі у разі, якщо вона не вдасться до такого посередництва.

Не виключено також, що як ціна за "допомогу" у розв'язанні білорусько-польської кризи Москва могла вимагати від Заходу поступок щодо підтримки України або навіть зняття санкцій. Схожа ситуація вже складалася чотири роки тому, коли Кремль намагався маніпулювати Заходом, використовуючи свій вплив на Північну Корею, названу тоді відомим публіцистом Андрієм Піонтковським "ядерним офшором Кремля". На цьому тлі виникає підозра, що саме російські радники могли підказати Лукашенку стратегію використання проти Європи живого щита з мігрантів.

Так чи інакше, незалежно від того, кому на думку спала "світла думка" вдатися фактично до державного терору, видно, що Росія спробувала перетворити ситуацію на білорусько-польському кордоні на другий фронт своєї гібридної війни. На цьому наголосив і прессекретар Держдепартаменту США Нед Прайс, заявивши, що дії Лукашенка спрямовані на те, щоб відвернути увагу від дій Росії на кордоні з Україною. Додамо від себе, що вони, очевидно, були також спробою Росії виторгувати собі право діяти саме так в обмін на допомогу у вирішенні білоруської кризи.

Провал спецоперації

На щастя, в цьому випадку "колективний Захід" не піддався ні шантажу Лукашенка, ні послужливим спробам Москви дорожче продати свій вплив на дружнього диктатора. Щобільше, Євросоюз серйозно почав обговорювати можливе запровадження санкцій проти компанії "Аерофлот" у рамках чергового пакету обмежувальних заходів проти Білорусі. Тим самим Європа однозначно дала зрозуміти, що у разі, якщо Москва продовжить потурати деструктивній поведінці Лукашенка, на неї чекають не торги і не прохання про допомогу, а спільні на двох санкції.

Водночас Кремль отримав ще один чіткий сигнал, цього разу від Сполучених Штатів, який говорить про те, що жодної здачі інтересів України в обмін на "білоруське посередництво" не буде. Цим сигналом стало підписання Україною та США Хартії про стратегічне співробітництво. При цьому один із розділів документа був повністю присвячений безпеці та протидії російській агресії. Також у Хартії вкотре наголошується, що США ніколи не визнають анексії Криму.

Цікаво спостерігати, як на тлі цих подій змінилася поведінка російського лідера Володимира Путіна. Зокрема, 13 листопада він публічно прокоментував погрози Олександра Лукашенка перекрити російський газовий транзит до Європи, заявивши, що такий крок може завдати шкоди відносинам між Мінськом і його ключовим союзником Москвою. Риторика російської пропаганди, яка раніше повністю підтримувала Лукашенка, також почала змінюватися. Словом, можна зробити висновок, що спроба Кремля використати Лукашенка в угоді "вплив на Мінськ в обмін на Україну" з тріском провалилася, а Росія знову спричинила гнів світової спільноти, заступившись за "токсичного" диктатора.

Читайте також

Данілов пояснив, чи в Україні відкриють вогонь по мігрантах з Білорусі

Збільшення мігрантів на кордонах: сусідні країни намагаються влаштувати кризу в Україні