Піскун Святослав

Піскун Святослав

Колишній генпрокурор та депутат ВРУ V і VI скликань

Піскун Святослав – політик-регіонал, тричі ексгенпрокурор, чужий серед чужих

Місце народження

Народився 8 березня 1959 року в місті Бердичів Житомирської області

Освіта

1983 рік – закінчив юридичний факультет Львівського університету ім. Франка

Родина

Дружина – Світлана (1962 р.н.), юрист, підприємець.

Дочка – Тетяна (1983 р.н.), син – Святослав (2000 р.н.),

Коротка біографія

  • Піскун Святослав Михайлович по закінченні університету отримав призначення на Київщину.
  • 1984-1988 роки — старший слідчий прокуратури Ірпеня Київської області.
  • 1988-1990 роки – інструктор Ірпінського міському КПУ.
  • 1990-1997 роки – працює на прокурорських посадах в Київській області.
  • 1997-2002 роки – працює керівником слідчого управління податкової міліції, а потім податкової адміністрації України.
  • 2002-2003 роки – призначений генеральним прокурором України.
  • Лютий-грудень 2004 року – працює заступником секретаря РНБО.
  • Грудень 2004 - жовтень 2005 року – поновлюється на посаді генерального прокурора України.
  • Березень 2006 року – обраний народним депутатом України 5-го скликання.
  • Квітень-травень 2007 року – втретє поновлюється на посаді генерального прокурора.
  • 2007-2012 роки – народний депутат України 6-го скликання.
  • 2009 рік – знову намагався відновитись на посаді генерального прокурора, але суд у позові відмовив.
  • 2014 рік – обирався до ВРУ по списку партії Тігіпка "Сильна Україна". Не пройшов.
  • 2016 рік – обраний головою Спілки юристів України.
  • Липень-серпень 2020 – на громадських засадах працював один місяць радником Генерального прокурора Ірини Венедіктової (досьє Венедіктової Ірини).

Боротьба за посаду генерального прокурора

Коли у 2002 році Святослава Піскуна вперше призначили генеральним прокурором, що цілком відповідало його амбіціям, потрібно було швидко переконати суспільство у своїй адекватності цій посаді. Він розробив своєрідний фірмовий стиль – робляться гучні заяви, імітується бурхлива робота, проте ніхто з реально впливових осіб не притягується до відповідальності, а потім хтось інший звинувачується в цих невдачах. Так, у 2002 році Святослав Піскун обіцяє за пів року знайти вбивців Гонгадзе. Слідство заарештовує Таращанського прокурора Сергія Обозова, затримують, але згодом відпускають Пукача. Оскільки судити нікого, Піскун в усьому звинувачує свого попередника Михайла Потебенька.

Також з ентузіазмом Піскун береться за "касетний скандал" (плівки Мельниченка). Робить гучні заяви, імітує бурхливу роботу, демонстративно запрошує Мельниченка в Україну, гарантуючи безпеку і недоторканість. Але реальних зрушень не було.

Біографія Святослава Піскуна констатує, що указ Кучми (досьє Кучми Леоніда)від 29 жовтня 2003 року про звільнення став для нього справжнім шоком. Генерального прокурора звинуватили в використанні бюджетних коштів для особистих потреб, у бездіяльності проти корупції. Він зумів тричі з’їздити на відпочинок — в Крим, Альпи та Емірати, навіть не оформляючи відпустки.

Ініціатором відставки Піскуна вважають Юлію Тимошенко (досьє Тимошенко Юлії), яка зуміла через своїх людей донести до Кучми ці й інші непідтверджені звинувачення. Адже саме в цей час, як свідчить досьє Святослава Піскуна, він ініціював новий розгляд справ ЄЕСУ, притягнули знову Тимошенко, її чоловіка, її свекра, ряд співробітників підприємства. От їй і прийшлось робити все, щоб прибрати ретивого прокурора.

Святослав Піскун вирішив оскаржити рішення про свою відставку відразу у двох судах — Печерському і Шевченківському, де ще з часів роботи у податковій міліції він завів надійних знайомих. І Печерський суд не підвів – в грудні 2004 року його поновили на посаді генпрокурора. Подейкують, що Піскуну допомагав зять Кучми Віктор Пінчук, який хотів в майбутньому мати гарантії недоторканості для Кучми і його сім’ї.

Біографія Святослава Піскуна інформує, що в цей період він стає на сторону Юлії Тимошенко, закриває всі її справи й починає карне переслідування соратника Ющенка Петра Порошенка (досьє Порошенка Петра). Розлючений президент Ющенко (досьє Ющенка Віктора) 14 жовтня 2005 року відправляє Піскуна у відставку. Піскун одразу ж оскаржив указ президента в суді, але невдало. Тому на кілька місяців вирішує втекти за кордон.

У 2006 році він обирається народним депутатом України 5-го скликання по списку Партії регіонів і згодом знову добивається рішення суду (тепер Шевченківського) про поновлення на посаді генерального прокурора. 26 квітня 2007 року президент Ющенко виконує рішення суду, розраховуючи що Піскун допоможе у протистоянні з "регіоналами". Проте новий-старий генеральний прокурор не виправдав надій. Тому Ющенко використав факт, що Святослав Піскун не склав депутатський мандат, і 24 травня 2007 року знову відправляє його у відставку на законних підставах. Але й на цей раз Піскун не здався. Він з бійцями "Беркуту" взяв штурмом свій кабінет, вигнав в.о. генпрокурора Віктора Шемчука, знову через суд отримав рішення про незаконність свого звільнення і до середини червня вважав себе легітимним генпрокурором. Після призначення на його місце Олександра Медведько Піскун остаточно втрачає посаду.

Досьє Святослава Піскуна повідомляє про ще одну спробу поновитись в генеральній прокуратурі у 2009 році, але суд йому відмовив. Тоді він дочекався президентських виборів, розраховуючи, що після перемоги Янукович обере його кандидатуру. Проте генпрокурором призначили Віктора Пшонку, і Піскун покидає країну до 2014 року.

Політична та громадська діяльність, здобутки та скандали

Політичним дебютом Святослава Піскуна можна вважати два роки роботи в міськкомі КПУ. Проте робота партійного функціонера Піскуна не захопила і він знову вдягає прокурорський мундир.

Навіть дослужившись до посади генерального прокурора, Святослав Піскун намагався демонструвати рівновіддаленість від основних політичних сил. Проте це тривало доти, доки була можливість робити кар’єру позапартійним призначенцем. Коли ця можливість вичерпалась, Піскун без вагань вступає в Партію регіонів. Він розраховує, що таким чином прибере зайві сумніви щодо своєї кандидатури у лідера "регіоналів". Але цього не трапилось, і Піскун без жалю покинув лави Партії регіонів. Але бажання залишатись у великій політиці не пропадало, і очевидно таке рішення пов’язане з необхідністю захищати сімейний бізнес.

У 2012 році Піскун балотується самовисуванцем на Житомирщині, однак програє Анжеліці Лабунській.

У 2014 році повертається в Україну. Його аж розпирає від патріотизму. Колишній "регіонал" закликає танками давити сепаратизм. На позачергових виборах висувається в депутати ВРУ по списку партії Тігіпка "Сильна Україна", але без успіху.

У міру можливостей займається громадською роботою. У 2016 році Піскун обирається головою Спілки юристів України.

Щодо скандальної інформації, то після 2014 року журналісти накопали чимало. Зокрема суспільство збурив факт наявності значного бізнесу і нерухомості в дружини-домогосподарки. Це доля в хлібному бізнесі, продаж конфіскату, маєтки в Криму, Одесі, Буковелі, у Франції на Лазурному березі.

Та найбільше громадськість здивував факт, що генпрокурор за своє життя мав три різних прізвища. При народженні Піскун був Фурманом Святославом Рафаїловичем. Коли його мати Фурман Тайба Лейбівна розлучилась з батьком Святослава, вона повернула дівоче прізвище Святець. Святослав теж отримав дівоче прізвище матері. Після нового одруження матері з Піскуном Михайлом Семеновичем, майбутній прокурор був усиновлений і став Піскуном Святославом Михайловичем. А на початку кар’єри сина його мати стає Тетяною Леонідівною. І вже справжній козарлюга Святослав Піскун не забував міцним словом затаврувати сіоністську олігархічну змову проти України, попередити про підступи єврейських банківських кланів. Проте журналісти виявили, що свої рахунки в закордонних банках Святослав Михайлович оформив на прізвище Фурман. І тут хочеться процитувати відомого російського телеведучого: "Совпадение? Не думаю".

Дата публікації: 16.11.2020
Дата останньої зміни: 17.11.2020