Шуфрич Нестор

Шуфрич Нестор

Народний депутат III, IV, VI, VII, VIII, IX скликань, двічі очолював МНС України

Шуфрич Нестор – бізнесмен та один із найскандальніших українських політиків, головний забіяка у ВРУ, колишній «есдек» та «регіонал», послідовний соратник Віктора Медведчука

Місце народження

Народився 29 грудня 1966 року в місті Ужгород.

Освіта

1992 рік – закінчив історичний факультет Ужгородського університету.

2004 рік – захистив в Інституті аграрної економіки УААН кандидатську дисертацію на тему «Розвиток та трансформація аграрного виробництва в Угорщині».

Родина

Походить із відомої та шанованої на Закарпатті родини.

Дід політика був успішним банкіром в чехословацький та угорський період. В 1945 році не покинув рідну землю і був одним з організаторів банківської справи на Закарпатті.

Батько Нестора Шуфрича був відомим спортсменом, чемпіоном України по великому тенісу, керівником обласної організації товариства «Динамо».

Його мати Марія Петрівна в радянські часи працювала в обласному відділені «Спортлото», а пізніше Нестор переоформив на неї значну частину свого бізнесу. Батько політика теж отримав деякі підприємства свого сина.

Перша дружина – Ярошовець Ірина, теж історик за фахом, донька секретаря Закарпатського обкому КПРС. Цей шлюб не був тривалим.

Дуга дружина – Ворона-Шуфрич Наталія, переможниця кількох конкурсів краси, міс Ужгород. Їх шлюб тривав сім років.

Від перших двох шлюбів у Нестора Шуфрича двоє дорослих синів:

Олександр (1988 року народження), колишній спортсмен, футбольний функціонер. Закінчив Київську академію адвокатури. З 2012 року – віцепрезидент ФК «Закарпаття».

Нестор (1995 року народження), пише пісні, вірші, читає реп, займається живописом. У 2016 році у його родині народився син Михайло і політик став дідом.

Третя дружина – Катерина Майкова, виграла бронзовий кубок світу та золоті медалі на двох чемпіонатах України з бальних танців. Працювала в Харкові тележурналістом. У Києві займається лише вихованням дітей, яких у подружжя троє – дві доньки Марія та Анна та син Іван.

Правда журналісти стверджують, що захоплення Нестора Шуфрича не обмежуються черговою дружиною. Проте до офіційного визнання позашлюбних стосунків справа поки не дійшла.

Кар’єра бізнесмена та політика

  • У 1984 році Нестор вступив на історичний факультет Ужгородського університету. Після закінчення першого курсу його призвали до лав Радянської Армії.
  • 1987 рік – після військової служби Шуфрич перевівся на заочне відділення і розпочав трудову діяльність.
  • 1987 – 1988 роки – працював перекладачем на одному з підприємств системи військторгу МО СРСР (по іншим даним – на торговельно-побутовому підприємстві Ужгорода).
  • У цей же період він переганяє автомобілі з Угорщини, пізніше організовує власну бригаду, а сам лише керує справами.
  • 1989 – 1990 роки – Шуфрич недовго працював інженером наукового центру «Хунгарологія» і згодом став радником у будівельному кооперативі «Ретро».
  • 1990-1991 роки – батько влаштував Нестора комерційним директором до спільного з австрійцями підприємства «Текоп».
  • 1991 – 1995 роки – працював заступником директора, а згодом і директором спільного підприємства «Вест-Контрейд».
  • 1995 – 1998 роки – був обраний президентом СП «Вест-Контрейд». В цей період він починає займатись політикою, згодом перестає займати будь-які офіційні посади у бізнесі. Зате у власності його сім’ї з’являються десятки підприємств, великі земельні ділянки у Київській області та на Закарпатті.
  • Перший етап політичної кар’єри Шуфрича тісно пов’язаний з партією Віктора Медведчука СДПУ(о). В 1996 році він стає членом цієї партії.
  • 1997 рік – Шуфрич виконував функції заступника секретаря Закарпатського обкому СДПУ(о). Вже в наступному році його обрали членом Політради партії.
  • 1998 - 2002 роки — народний депутат ВРУ III скликання. Член фракції СДПУ (о). Обраний по округу №70 в Закарпатській області. Був членом Комітету ВР з питань бюджету.

Перший день Нестора Шуфрича у Верховній Раді. Медведчук вдягає йому депутатський значок (фото: Facebook)

  • У березні 2002 року Шуфрич намагався балотуватися на виборах у ВРУ IV скликання по "своєму" 70-му округу в Закарпатті, але посів лише третє місце, отримавши 9,2 відсотка голосів.  Шуфрич двічі намагався оскаржити результати, а потім вирішив не втрачати час і взяв участь у виборах по округу № 201 у Черкаській області, по якому були призначені повторні вибори. У липні 2002 року був обраний народним депутатом, набравши 29,8% голосів, випередивши навіть лідера ПСПУ Наталію Вітренко, яка зайняла друге місце. Попри чисельні скандали, результати голосування не були скасовані у судовому порядку.
  • 3 вересня 2002 року Шуфрич вдруге прийняв присягу народного депутата і влився у лави фракції СДПУ(о). У Раді IV скликання він був членом Комітету ВР з питань бюджету, керівником групи з міжпарламентських зв'язків зі Словаччиною, членом групи з міжпарламентських зв'язків з Італією.
  • 2003 рік – депутата обрали заступником голови СДПУ(о).
  • 2004 рік – на президентських виборах Шуфрич активно підтримував Віктора Януковича, був його представником у ЦВК.
  • В січні 2005 року, під час «народної інавгурації» Віктора Ющенка на майдані Незалежності його побили прихильники нового президента і він лежав у лікарні зі струсом мозку.
  • Квітень 2005 року – Шуфрича обрали першим заступником голови СДПУ(о) Віктора Медведчука.
  • 2006 рік — Нестор Шуфрич балотувався до парламенту за списком "Опозиційного блоку  "Не так! "(СДПУ (о), Республіканська партія, партія" Центр "і" Жінки за майбутнє "), очолюваного однопартійцем, експрезидентом України Леонідом Кравчуком. До прохідного бар'єра до ВР блок не дотягнув.
  • Однак на місцевих виборах в тому ж 2006 році блок "Не ТАК!" отримав 4 депутатських місця в Верховній Раді Криму. Першим номером кримського списку об'єднання значився Нестор Шуфрич, який і отримав відповідний мандат.

Шуфрич на трибуні Верховної Ради (фото: Facebook)

13 грудня 2006 року Шуфрич отримав пост Міністра з питань надзвичайних ситуацій в другому уряді Віктора Януковича. Як пояснив однопартійцям глава фракції ПР Євген Кушнарьов, кадрова квота ПР була віддана позапарламентської партії СДПУ (о) на прохання прем'єра Януковича, для людини, близької по позиції до ПР.

У серпні 2007 року президент Ющенко зажадав відставки Шуфрича, а потім, у вересні, навіть підписав указ про відставку міністра НС. Проте Шуфрич і Янукович йому не підкорилися, пославшись на те, що це питання знаходиться в компетенції Ради, а не президента.

У зв'язку з виходом Шуфрича з партії СДПУ (о) 21 листопада 2007 року було достроково припинено його повноваження як депутата Верховної Ради АРК.

У грудні 2007 року ВР затвердила новим прем'єр-міністром України Юлію Тимошенко, і 18 грудня Шуфрич залишив чільну посаду в МНС.

Листопад 2007 - березень 2010 року — народний депутат ВР VI скликання. Член фракції "Партії регіонів" (№5 у виборчому списку партії). Був членом Комітету ВР з питань бюджету, членом груп з міжпарламентських зв'язків зі Словаччиною, Австрією, Таїландом, РФ, Швейцарією, США, Угорщиною, Німеччиною, Францією, Великобританією і Китаєм.

З 19 травня по 15 грудня 2009 року був головою ТСК ВР з питань розслідування інциденту за участю Міністра внутрішніх справ Луценка Ю.В., який стався 4 травня 2009 року, та інших повідомлень про можливі зловживання з його боку.

У березні 2010 року Шуфрич повернувся на пост глави МНС в уряді Миколи Азарова. Однак уже в липні того ж року був зміщений і призначений заступником Секретаря РНБО Раїси Богатирьової. Причиною відставки Шуфрич називав конфлікт з главою президентської адміністрації Сергієм Льовочкіним. В РНБО він перебував до кінця 2012 року. Роботою майже не цікавився, знаходився то у відпустці, то на лікарняному.

Листопад 2012 - листопад 2014 року — народний депутат ВР VII скликання. Член фракції "Партії регіонів" (№27 у виборчому списку партії). Був членом Комітету ВР з питань бюджету, член Постійної делегації в міжпарламентській організації "Постійна делегація у Міжпарламентській Асамблеї держав — учасниць СНД".

16 січня 2014 року – голосував за так звані «диктаторські закони».

Після втечі Януковича, розпаду ПР і перемоги Майдану Шуфрич приєднується до «Опозиційного блоку» (у партію не вступає) і відкрито агітує проти нової влади.

За результатами позачергових виборів Верховної Ради, що відбулися 26 жовтня 2014 року, став народним депутатом України VIII скликання від партії Опозиційний блок (№7 в списку).

У листопаді 2017 року Шуфрич вступив у партію «За життя», засновану колишнім членом «Опозиційного блоку» Вадимом Рабиновичем.

Фото: Facebook

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.

На позачергових парламентських виборах влітку 2019 обраний народним депутатом Верховної Ради IX скликання від партії «Опозиційна платформа — За життя», №7 в списку. Голова комітету з питань свободи слова у Верховній Раді IX скликання. В цьому ж році профінансував партію "ОПЗЖ" на 1,6 млн грн.

2 жовтня 2019 року  Нестор Шуфрич з'явився у Верховній Раді із заклеєним чорною стрічкою ротом. Таким чином депутат висловив протест проти рішення Нацради про відмову у продовженні ліцензій п'яти регіональним компаніям, які ретранслювали канал Віктора Медведчука "112 Україна".

Січень 2020 - разом з нардепами від ОПЗЖ займався поправковим спамом до законопроєкту про ринок землі. Шуфрич подав 522 правки.

За даними «Forbes», Нестор Шуфрич один з найбагатших українських парламентарів. Його реальні статки оцінені на початку 20-х років у понад 200 млн доларів.

Шуфрич у Криму. Травень 2020 року

Бійки, скандали, критика

За довгу політичну кар’єру Нестора Шуфрича постійно супроводжували бійки, скандали, критичні матеріали у ЗМІ. Особливо прославився він численними бійками. Після 2004 року резонансні сутички з його участю відбувались чи не щороку.

Більшість ЗМІ в грудні 2004 року опублікували фото з ЦВК, на якому Шуфрич, оголивши торс, вступає у бійку з представниками Віктора Ющенка.

Нестор Шуфрич. Бійка в ЦВК

У 2005 році він затіяв бійку з «Беркутом», намагаючись захистити від арешту свого однопартійця Івана Різака. Тут йому не пощастило і Шуфрич потрапив у лікарню.

У 2008 році він знову «нарвався» на спецпідрозділ, намагаючись не допустити транспортування Миколи Рудьковського в СІЗО. У результаті забіяка знову потрапив у лікарню.

А у тому ж році Шуфрич сам побив Миколу Рудьковського прямо у кабінеті, чим здивував журналістів.

У 2009 році він вдарив Сергія Льовочкіна одразу ж після засідання фракції ПР. А в кінці року Шуфрич накинувся з кулаками на Юрія Луценка прямо у студії "Шустер Live".

Після Революції гідності, у 2014 році побиття Нестора Шуфрича стало ледь не правилом гарного тону. В лютому він отримав по обличчю від нардепа Миколи Паламарчука. У вересні Шуфрич спробував втекти від одеських активістів Євромайдану, але його догнали й добряче відлупцювали. Охорона врятувала його від сміттєвого баку. А в кінці року він побився з Олегом Ляшком, який звинуватив Шуфрича у спробі дати хабаря.

У грудні 2018 року Шуфрич спровокував масову бійку біля трибуни у сесійній залі, коли зірвав плакат із закликом запроторити Медведчука до в’язниці.

Проте усі ці бійки за участю Шуфрича і відомих персон далеко не дебют у його кар’єрі забіяки. В 1998 році він поламав щелепу своїй тодішній дружині Наталії Вороні, й та написала заяву у міліцію. Проте свідків не було, тож інцидент зам’яли. Про цей випадок суспільству нагадав спочатку Геннадій Москаль, а згодом і Юрій Луценко, через що і трапилась бійка у студії "Шустер Live".

Серед інших «подвигів» Нестора Шуфрича варто розповісти й про наступне.

Він сам у 2005 році заявив, що проти нього було порушено біля 18 карних справ. Проте жодна так і не отримала свого продовження.

Так підприємство Шуфрича «Вест-Контрейд» було звинувачене у підробці документів на нібито виконані роботи. Державі завдали збитків на суму 14,4 млн гривень. Проте до суду справа не дійшла.

У 2002 році Шуфрича звинуватили у підкупі виборців на Черкащині. Ніби за кожен голос у його підтримку заплатили по 20 гривень. Правда офіційного підтвердження ця інформація не отримала.

Юрій Луценко у 2005 році заявив, що підприємство сім’ї Нестора Шуфрича незаконно добуває конденсат у Полтавській області, де нелегально було захоплено земельну ділянку. «Лівого» газу було добуто на 27 мільйонів гривень.

Прокуратура Закарпатської області в тому ж 2005 році порушила карну справу по факту незаконної приватизації об’єктів державного лісового господарства. Родина Шуфрича незаконно отримала будинки та інші об’єкти на території рекреаційних комплексів «Дубки» та «Великодобронська дача».

У 2009 році Нестор Шуфрич незаконно отримав у Козині 8 га землі. Розпорядження про це видала Обухівська РДА, хоча земля знаходиться у межах села, у підпорядкуванні селищної ради. Спочатку це рішення було скасоване судом, але Шуфрич через суд вищої інстанції відновив свої права на цю землю.

У червні 2013 року Шуфрич поміж 148-ми народних депутатів України підписав Звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів». Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.

Коли Віктор Янукович призначив Нестора Шуфрича керівником МНС, це викликало осуд навіть його близького оточення. «Він сам – надзвичайна ситуація», - сказав про нього один із соратників прем’єра. Шуфрича також називали міністром повного циклу – сам створює надзвичайні ситуації й сам з ними бореться. Хоча політичних дивідендів робота в МНС Шуфричу не принесла, зате міністерська посада допомогла значно зміцнити його позиції у вітчизняному нафтогазовому видобуванні. Прибутки Шуфрича викликали заздрість близького оточення Януковича та у 2013 році Едуард Ставицький навіть спробував відібрати у Шуфрича частину нафтогазового бізнесу.

Проте навіть не міністерська посада Шуфрича викликала у суспільстві найбільший резонанс. Темою №1 для обговорення і різних пліток стали інтимні відносини Нестора Шуфрича і Юлії Тимошенко. Про їх стосунки багато розповідав Михайло Бродський. Він стверджував, що все розпочалось у бюджетному комітеті парламенту, і продовжувалось потім не один рік. Вони відпочивали разом то у Єгипті, та на Сицилії, то на яхті Шуфрича, удвох приходили до Бродського на вечерю. Про їх відносини він навіть обіцяв написати книжку. Луценко у близькому колі теж критикував Тимошенко за довготривалі відносини із Шуфричем.

Журналісти прозвали Шуфрича «українським Жириновським». Хоча політику це подобається, таке порівняння він не вважає правильним, каже, що «не бачить прямих паралелей».

Нестор Шуфрич, народный депутат, в программі "Гордон"

Дата публікації: 15.04.2021
Дата останньої зміни: 17.08.2021
1