Кравчук Леонід

Кравчук Леонід – від ідеолога КПУ до президента незалежної України. Тернистий шлях досягнень, невдач, історичних рішень та фатальних помилок.

Місце народження та смерть

Народився 10 січня 1934 року в селі Великий Житин Рівненської області. Помер 10 травня 2022 року після тяжкої хвороби.

Освіта

• Після початкової школи в селі Великий Житин закінчив семирічку в селі Городище.
• 1949-1953 роки - навчання у Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі за спеціальністю "Бухгалтерський облік".
• 1953-1958 роки – навчання на економічному факультеті Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, спеціальність "Політекономія".
• 1967-1970 роки – навчання в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК КПРС, захистив дисертацію на тему: "Сутність прибутку при соціалізмі та його роль в колгоспному виробництві". Кандидат економічних наук.

Родина

Дружина – Антоніна Михайлівна (1935 р.н.), доцент КНУ ім. Т.Шевченка.

Син Олександр (1959 р.н.), займається бізнесом.

Внук Андрій (1981 р.н.), бізнесмен. Внучка Марія (1988 р.н.). Правнучка Олена (2005 р.н.).

Коротка біографія

Кравчук Леонід Макарович з 1958 року член КПРС. І саме партійній роботі він віддав понад 30 років свого життя.

• 1958-1960 роки – по закінченні університету викладає політекономію у Чернівецькому фінансовому технікумі.
• 1960-1961 роки – консультант-методист Будинку політосвіти Чернівецького обкому Компартії України.
• 1961-1964 роки – лектор Чернівецького обкому Компартії України.
• 1964-1965 роки – помічник секретаря Чернівецького обкому Компартії України.
• 1965-1967 роки – завідувач відділу пропаганди і агітації Чернівецького обкому Компартії України.
• 1967-1970 роки – навчання в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК КПРС.
• 1970-1971 роки – завідувач сектору відділу організаційно-партійної роботи ЦК Компартії України.
• 1971-1972 роки – інспектор ЦК Компартії України.
• 1972-1976 роки – помічник секретаря ЦК Компартії України.
• 1976-1980 роки – перший заступник завідувача відділу пропаганди й агітації ЦК Компартії України.
• 1980-1988 роки – завідувач відділу пропаганди й агітації ЦК Компартії України.
• 1980 рік – обраний депутатом Верховної Ради УРСР.
• 1988-1989 роки – завідувач ідеологічного відділу ЦК Компартії України.
• 1989-1990 роки – кандидат у члени Політбюро ЦК КПУ, секретар ЦК Компартії України.
• 1990-1991 роки – член Політбюро ЦК Компартії України.
• 1990 рік – другий секретар ЦК Компартії України.
• 1990-1991 роки – Голова Верховної Ради УРСР, з 1991 року – Верховної Ради України.
• Серпень 1991 року – активно виступає проти спроби державного перевороту ДКНС (рос. - ГКЧП)
• 24 серпня 1991 року - під головуванням Леоніда Кравчука Верховна Рада України приймає історичний документ – Акт про проголошення незалежності України.
• 1 грудня 1991 року – загальнонаціональний референдум підтримав Акт про проголошення незалежності України. А на перших всенародних виборах президента України в першому турі переміг Леонід Кравчук.
• 8 грудня 1991 року – разом з Єльциним і Шушкевичем підписує угоду про припинення існування СРСР.
• В липні 1994 року – погоджується на дострокові президентські вибори для виходу з кризи й в другому турі програє Леоніду Кучмі.
• 1994 рік – на довиборах у ВРУ по округу в Тернопільській області здобуває перемогу і стає народним депутатом II скликання.
• 1998 рік – знову обирається до Верховної ради, тепер як лідер списку СДПУ(о). Вступає в партію та обирається членом Політбюро СДПУ(о).
• 2002 рік – знову обирається в парламент по списку СДПУ(о).
• 2004 рік – підтримав Віктора Януковича (досьє Януковича Віктора), не прийняв Помаранчеву революцію.
• 2006 рік – очолив список опозиційного блоку "Не так", не здолав прохідний бар’єр.
• 2010 рік – на президентських виборах підтримав Юлію Тимошенко (досьє Тимошенко Юлії).
• 2015 рік - став Головою громадської організації "Рух за Україну в НАТО".
• 30 липня 2020 року – Леонід Кравчук очолив українську делегацію у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі (ТКГ).
• 10 травня 2022 року, о 17:00 за київським часом, після тривалої хвороби пішов з життя.

На посаді президента – успіхи, невдачі, скандали

З усіх президентів України Леоніду Кравчуку було найважче, адже не було ніякого попереднього досвіду, тим більше державотворення, все починалось фактично з нуля. На початку каденції, його підтримала більша частина суспільства, але економічні проблеми перших років незалежності швидко скоротили лави його прихильників. Та й різні його кроки політичні дослідники часто оцінюють з протилежних позицій.

Безумовним позитивом його діяльності стало визнання України світовою спільнотою (понад 130 країн в перший рік), початок співпраці з Міжнародним валютним фондом та Міжнародним банком реконструкції й розвитку.
Лютий 1992 року – Леонід Кравчук підписує Гельсінський заключний акт, яким започатковує інтеграцію України в Європу.

Формуються державні структури незалежної України – збройні сили, міністерства, приймається Земельний кодекс і перші 400 законів. Тризуб стає малим гербом України.

Водночас загострюється політична боротьба і не вдається прийняти нову Конституцію України та затвердити гімн на заборонені в СРСР слова. Скандал в суспільстві викликали погляди Леоніда Кравчука щодо ядерної зброї в Україні. Його позиція щодо відмови від ядерної зброї в обмін на міжнародні гарантії вважається однією частиною експертів єдино вірною в той період, а інші вважають це ледь не національною зрадою. Величезним скандалом і осудом патріотичної частини суспільства та збройних сил супроводжувалось підписання президентом Кравчуком Масандрівських угод у вересні 1993 року та "Тристоронньої заяви" президентів України, Росії та США у січні 1994 року. Згідно з цими документами Росія отримувала Чорноморський флот з інфраструктурою за газові борги та нові поставки енергоносіїв та всю ядерну зброю з України без будь-яких гарантій безпеки (Будапештський меморандум підписали вже при наступному президентові).

Негативний резонанс і осуд в суспільстві викликало рішення Леоніда Кравчука про реорганізацію Чорноморського морського пароплавства в акціонерний концерн "Бласко" для того, щоб отримувати кредити від заставу пароплавів. Так за 2 роки торговий флот було втрачено. В інтерв’ю виданню "2000" перший президент заявив, що державі торговий флот не потрібен, цими функціями повинні займатись приватні структури. Схожі скандальні заяви Леонід Кравчук робив і відносно військового виробництва, якого в Україні зосереджувалась третина від об’єму СРСР. Мовляв, ми воювати не збираємось і ці заводи лише тягар для бюджету.

Кравчук не погоджується на радикальні економічні реформи по прикладу країн Східної Європи та Прибалтики, і як результат – гіперінфляція, спад виробництва, величезний дефіцит державного бюджету, зменшення купівельної спроможності населення в 5 разів. Шахтарі починають масові страйки, Верховна Рада виходить з-під контролю президента, і Леонід Кравчук погоджується на позачергові вибори в липні 1994 року. Програш Леоніду Кучмі  переводить його в стан політиків другого ешелону, але колишній президент швидко повертається у Верховну Раду, де шукає свою політичну нішу.

Діяльність після 1994 року

Те, що після втрати посади президента Леонід Кравчук одразу ж перемагає на довиборах в парламент у західній Україні, свідчить про вдячність патріотично налаштованого електорату за його державницьку позицію з 1991 року. Проте експрезидент не збирався приєднуватись до націонал-патріотів. Своєї політичної сили на посаді президента Кравчук не створив і тому погодився на пропозицію одіозного Медведчука (досьє Медведчука Віктора) очолити список СДПУ(о). Майже десять років тривав їх альянс, Леонід Кравчук двічі обирався в парламент по списках цієї партії, але політичних дивідендів не отримав. Навпаки, його рейтинг падав дедалі швидше і тому політик приймає рішення змінити статус.

У 2006 році Леонід Кравчук очолює виборчий блок "Не так" - відверто консервативну структуру з чіткою проросійською позицією. Опозиційне спрямування блоку щодо "помаранчевих" партій закінчується нищівною поразкою на позачергових виборах – лише 1,1% голосів виборців. Тому експрезидент приймає рішення відійти від партійної роботи й працювати у "вільному режимі".

В досьє Леоніда Кравчука вказано, що як незалежний політик він протримався до 2009 року, коли з’явився в таборі прихильників Юлії Тимошенко. Леонід Кравчук піддав різкій критиці президента Ющенка, закликав його негайно подати у відставку. Біографія Кравчука констатує, що на цей час припадає і відомий скандал з Інною Богословською (досьє Богословської Інни), якій у телеефірі експрезидент показав руку, перетиснуту іншою рукою в районі ліктя. Скандал з Литвином теж не залишився непоміченим, коли Кравчук назвав його перебіжчиком, а Литвин у відповідь обізвав колишнього гаранта "політичною проституткою". У 2010 році Кравчук працював довіреною особою Тимошенко на одному з виборчих округів, що не завадило йому в наступному році очолити Конституційну асамблею – дорадчий орган при президентові Януковичу.

У 2015-2018 роках Леонід Кравчук працює в складі Конституційної комісії, що згідно з указом Петра Порошенка (досьє Порошенка Петра) готувала зміни до Конституції України. Виходить з її складу через те, що президент абсолютно не враховує позицію комісії у своїх документах.

Після перемоги Володимира Зеленського (досьє Зеленського Володимира) Кравчук в липні 2020 року очолив українську делегацію у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі (ТКГ). Його вислови, що особливого статусу Донбасу не треба боятись, викликали скандал у суспільстві й різку критику з боку ветеранів АТО.

Але не лише цей вислів збурив суспільство. Кравчук притягнув за собою в ТКГ Вітольда Фокіна, ідейного "ватника", який ніколи не приховував своїх проросійських позицій і навіть виправдав Путіна за окупацію Криму. Фокін одразу заявив про необхідність особливого статусу не лише для ОРДЛО, але й для всього Донбасу і висловився за повну загальну амністію бойовиків. Кравчук одразу ж відмежувався від слів свого товариша, мовляв, це його особиста позиція. Але пізніше і сам наговорив багато такого, що ВРУ планує викликати його "на килим". Зокрема Леонід Кравчук в інтерв’ю виклав цілий план завершення конфлікту, згідно з яким спочатку проводиться демілітаризація ОРДЛО, збройні формування або виводяться за кордон, або складають зброю, Україна відновлює контроль за кордоном і 31 березня 2021 року проводяться місцеві вибори. Потім приймається закон про амністію, створюються відповідні комісії на місцях. Убивці й насильники під амністію не потрапляють. А для реалізації особливого статусу Кравчук пропонував створити на території ОРДЛО вільну економічну зону.

Ці плани викликали шквал критики з боку депутатів, журналістів, економістів, військових експертів. Політолог Ігар Тишкевич заявив, що створення в ОРДЛО вільної економічної зони є найгіршим варіантом. В умовах Донбасу це буде сіра зона для викачування бюджетних ресурсів, відмивання незаконних коштів та ухилення від податків. Але на перебування Кравчука в ТКГ слід подивитись ще з одного боку. Його погляди давно всім відомі, але Зеленський саме його направив в Мінськ.