Предиткевич Олександр: «Наші друзі та рідні гинуть на війні - і ми не можемо залишатися осторонь»
Інтерв’ю з адвокатом, громадським діячем та засновником Глобального економічного Україно-Іспанського форуму
Кравчук Леонід – від ідеолога КПУ до президента незалежної України. Тернистий шлях досягнень, невдач, історичних рішень та фатальних помилок.
Народився 10 січня 1934 року в селі Великий Житин Рівненської області. Помер 10 травня 2022 року після тяжкої хвороби.
Дружина – Антоніна Михайлівна (1935 р.н.), доцент КНУ ім. Т.Шевченка.
Син Олександр (1959 р.н.), займається бізнесом.
Внук Андрій (1981 р.н.), бізнесмен. Внучка Марія (1988 р.н.). Правнучка Олена (2005 р.н.).
Кравчук Леонід Макарович з 1958 року член КПРС. І саме партійній роботі він віддав понад 30 років свого життя.
З усіх президентів України Леоніду Кравчуку було найважче, адже не було ніякого попереднього досвіду, тим більше державотворення, все починалось фактично з нуля. На початку каденції, його підтримала більша частина суспільства, але економічні проблеми перших років незалежності швидко скоротили лави його прихильників. Та й різні його кроки політичні дослідники часто оцінюють з протилежних позицій.
Безумовним позитивом його діяльності стало визнання України світовою спільнотою (понад 130 країн в перший рік), початок співпраці з Міжнародним валютним фондом та Міжнародним банком реконструкції й розвитку.
Лютий 1992 року – Леонід Кравчук підписує Гельсінський заключний акт, яким започатковує інтеграцію України в Європу.
Формуються державні структури незалежної України – збройні сили, міністерства, приймається Земельний кодекс і перші 400 законів. Тризуб стає малим гербом України.
Водночас загострюється політична боротьба і не вдається прийняти нову Конституцію України та затвердити гімн на заборонені в СРСР слова. Скандал в суспільстві викликали погляди Леоніда Кравчука щодо ядерної зброї в Україні. Його позиція щодо відмови від ядерної зброї в обмін на міжнародні гарантії вважається однією частиною експертів єдино вірною в той період, а інші вважають це ледь не національною зрадою. Величезним скандалом і осудом патріотичної частини суспільства та збройних сил супроводжувалось підписання президентом Кравчуком Масандрівських угод у вересні 1993 року та "Тристоронньої заяви" президентів України, Росії та США у січні 1994 року. Згідно з цими документами Росія отримувала Чорноморський флот з інфраструктурою за газові борги та нові поставки енергоносіїв та всю ядерну зброю з України без будь-яких гарантій безпеки (Будапештський меморандум підписали вже при наступному президентові).
Негативний резонанс і осуд в суспільстві викликало рішення Леоніда Кравчука про реорганізацію Чорноморського морського пароплавства в акціонерний концерн "Бласко" для того, щоб отримувати кредити від заставу пароплавів. Так за 2 роки торговий флот було втрачено. В інтерв’ю виданню "2000" перший президент заявив, що державі торговий флот не потрібен, цими функціями повинні займатись приватні структури. Схожі скандальні заяви Леонід Кравчук робив і відносно військового виробництва, якого в Україні зосереджувалась третина від об’єму СРСР. Мовляв, ми воювати не збираємось і ці заводи лише тягар для бюджету.
Кравчук не погоджується на радикальні економічні реформи по прикладу країн Східної Європи та Прибалтики, і як результат – гіперінфляція, спад виробництва, величезний дефіцит державного бюджету, зменшення купівельної спроможності населення в 5 разів. Шахтарі починають масові страйки, Верховна Рада виходить з-під контролю президента, і Леонід Кравчук погоджується на позачергові вибори в липні 1994 року. Програш Леоніду Кучмі переводить його в стан політиків другого ешелону, але колишній президент швидко повертається у Верховну Раду, де шукає свою політичну нішу.
Те, що після втрати посади президента Леонід Кравчук одразу ж перемагає на довиборах в парламент у західній Україні, свідчить про вдячність патріотично налаштованого електорату за його державницьку позицію з 1991 року. Проте експрезидент не збирався приєднуватись до націонал-патріотів. Своєї політичної сили на посаді президента Кравчук не створив і тому погодився на пропозицію одіозного Медведчука (досьє Медведчука Віктора) очолити список СДПУ(о). Майже десять років тривав їх альянс, Леонід Кравчук двічі обирався в парламент по списках цієї партії, але політичних дивідендів не отримав. Навпаки, його рейтинг падав дедалі швидше і тому політик приймає рішення змінити статус.
У 2006 році Леонід Кравчук очолює виборчий блок "Не так" - відверто консервативну структуру з чіткою проросійською позицією. Опозиційне спрямування блоку щодо "помаранчевих" партій закінчується нищівною поразкою на позачергових виборах – лише 1,1% голосів виборців. Тому експрезидент приймає рішення відійти від партійної роботи й працювати у "вільному режимі".
В досьє Леоніда Кравчука вказано, що як незалежний політик він протримався до 2009 року, коли з’явився в таборі прихильників Юлії Тимошенко. Леонід Кравчук піддав різкій критиці президента Ющенка, закликав його негайно подати у відставку. Біографія Кравчука констатує, що на цей час припадає і відомий скандал з Інною Богословською (досьє Богословської Інни), якій у телеефірі експрезидент показав руку, перетиснуту іншою рукою в районі ліктя. Скандал з Литвином теж не залишився непоміченим, коли Кравчук назвав його перебіжчиком, а Литвин у відповідь обізвав колишнього гаранта "політичною проституткою". У 2010 році Кравчук працював довіреною особою Тимошенко на одному з виборчих округів, що не завадило йому в наступному році очолити Конституційну асамблею – дорадчий орган при президентові Януковичу.
У 2015-2018 роках Леонід Кравчук працює в складі Конституційної комісії, що згідно з указом Петра Порошенка (досьє Порошенка Петра) готувала зміни до Конституції України. Виходить з її складу через те, що президент абсолютно не враховує позицію комісії у своїх документах.
Після перемоги Володимира Зеленського (досьє Зеленського Володимира) Кравчук в липні 2020 року очолив українську делегацію у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі (ТКГ). Його вислови, що особливого статусу Донбасу не треба боятись, викликали скандал у суспільстві й різку критику з боку ветеранів АТО.
Але не лише цей вислів збурив суспільство. Кравчук притягнув за собою в ТКГ Вітольда Фокіна, ідейного "ватника", який ніколи не приховував своїх проросійських позицій і навіть виправдав Путіна за окупацію Криму. Фокін одразу заявив про необхідність особливого статусу не лише для ОРДЛО, але й для всього Донбасу і висловився за повну загальну амністію бойовиків. Кравчук одразу ж відмежувався від слів свого товариша, мовляв, це його особиста позиція. Але пізніше і сам наговорив багато такого, що ВРУ планує викликати його "на килим". Зокрема Леонід Кравчук в інтерв’ю виклав цілий план завершення конфлікту, згідно з яким спочатку проводиться демілітаризація ОРДЛО, збройні формування або виводяться за кордон, або складають зброю, Україна відновлює контроль за кордоном і 31 березня 2021 року проводяться місцеві вибори. Потім приймається закон про амністію, створюються відповідні комісії на місцях. Убивці й насильники під амністію не потрапляють. А для реалізації особливого статусу Кравчук пропонував створити на території ОРДЛО вільну економічну зону.
Ці плани викликали шквал критики з боку депутатів, журналістів, економістів, військових експертів. Політолог Ігар Тишкевич заявив, що створення в ОРДЛО вільної економічної зони є найгіршим варіантом. В умовах Донбасу це буде сіра зона для викачування бюджетних ресурсів, відмивання незаконних коштів та ухилення від податків. Але на перебування Кравчука в ТКГ слід подивитись ще з одного боку. Його погляди давно всім відомі, але Зеленський саме його направив в Мінськ.