Остальцев: завдання України - готуватись до війни, але Зеленський веде неправильну політику

В Україні з початком російсько-української війни на Донбасі з'явилась нове явище - ветеранський бізнес. Про те, як ветерани створюють власну справу, про українську мову для бізнесу та ставлення до Росії Парламент.UA поговорив з українським військовим та підприємцем, засновником піцерії та бренду Veterano Леонідом Остальцевим.

Ви організували успішний ветеранський бізнес. Чи мріяли саме про піцерію чи інший бізнес до того як опинились на фронті?

На фронт я пішов з кухні, а перед цим декілька років працював в різних піцеріях. Багато людей думають що я відкрив піцерію, бо я люблю жерти піцу, але це не так - я відкрив її через те, що мені дуже подобається ця робота.

Всіх перших працівників навчав я, бо вони ж приходили без досвіду. Тепер ми вже доросли до того, що всі, кого навчив я, навчили інших, а ті, своєю чергою, навчили наступних.

Фото з Fаcebook Леоніда Остальцева

Чи ставите ви перед тими хто купив франшизу, умову набирати ветеранів на роботу?

По-перше, використання бренду Veterano відбувається не зовсім по франшизі, це скоріше договір комерційної концесії. Тобто ми даємо в оренду наш торговий знак, наші рецептури, наші технології, наші рекомендації по стандартах і обов’язок їх дотримуватися. Ми даємо таку можливість на дуже цікавих умовах, скажімо так.

А щодо наймання на роботу лише ветеранів, у нас позиція така - якщо матимемо на певну посаду претендента-ветерана і цивільного, то у 90-99% випадків ми надамо роботу саме ветерану.

Однак ми розуміємо, що якщо набирати на роботу тільки ветеранів, бізнес так не працюватиме. У разі, коли співробітник потрібен терміново, чекати поки ми знайдемо та вивчимо ветерана просто немає часу. Ідеальна пропорція це 50\50 якщо це можливо, якщо ні - то не страшно. Обов’язкова умова - власниками мають бути ветерани.

Щоб досягати певних результатів нам необхідно працювати із цивільними, це дуже важливо. Я не хотів робити закриту касту, де тільки ветерани, бо, як на мене, це неправильно. 

Ми намагаємося бути максимально відкритими до суспільства, щоб демонструвати хто ж ми є, як ми працюємо, як ми відповідально ставимося до того що ми робимо, щоб люди просто могли знайомитися з нами.

Veterano pizza у Львові. Фото з Fаcebook Леоніда Остальцева

Працевлаштування ветеранів це специфічна практика для України, які є плюси? Я так розумію з таких очевидних це братерство у команді, але можливо є і якісь проблеми спільні?

Насправді тут немає чогось особливого, оскільки ветерани по суті це абсолютно такі самі люди як і інші, які просто мають трошки інший досвід життя, а саме війни. По суті, ветерани це зріз суспільства. Серед учасників бойових дій є як супер відповідальні та круті люди з якими хочеться не тільки працювати, а і в розвідку ходити. Та що завгодно. А є такі, з якими разом й срати на одному гектарі не сядеш принципово. Тому тут особливо нема про що говорити.

Люди з бойовим досвідом, чому ми саме звертаємо увагу на власників бізнесу, мають набутий досвід по плануванню, по виважених ризиках, по підбору команди. Це все можна і треба використовувати в бізнесі, тому я усіляко підтримую будь-які ветеранські бізнес-ініціативи, не залежно від того, який це бренд, це дуже важливо.

Що змусило окрім бізнесу взятися до просвітницької діяльності? Програма на телебаченні, зустрічі для журналістів?

Це все бажання знайомити суспільство з ветеранами та проводити мінімальну просвітницьку діяльність для того, щоб розбивати стереотипи про те хто ж такі ветерани. На жаль, в нашій країні поки інформаційна гігієна практично відсутня.

На жаль, часом у цьому беруть участь також журналісти, які можуть видавати матеріали, які не просто не відповідають дійсності, а напряму псують ту мінімальну репутацію, яка зараз є у ветеранів і вони це роблять не навмисно, а просто не маючи інформації, або не виконавши свою роботу на сто відсотків.

Також я відкрив цей проєкт, щоб бути відкритим та знайомити людей, щоб вони приходили, дивилися, запитували. Це вже власна історія щодо роботи зі стереотипами. Коли в мене з’явилась можливість і мені запропонували вести блог, то я сказав, що спробуймо, бо треба щось робити в цьому напрямку.

Фото з Fаcebook Леоніда Остальцева

Що для вас на загал соціально-відповідальний бізнес?

Я не дуже люблю цю позицію, цей вислів. Останнім часом чим більше я працюю, тим більше я розумію, що будь-який бізнес має мати хоч трошки історії про людяність. Я не маю на увазі, щоб людина із бізнесом асоціювалась, а щоб бізнес робив щось корисне, допомагав тим, кому у цьому житті не так сильно пощастило. Це абсолютно нормальна історія. Спілкуючись зі друзями із Канади, Європи все більше чую, там бізнес весь такий.

От, тому мені дуже хочеться, щоб в нашій країні це було апріорі. Якщо є бізнес, то сто відсотків він робить щось корисне і мені здається, що в принципі, воно так і є. Коли мене запрошують на всілякі семінари, щоб я розповів про соціально-відповідальний бізнес, я спілкуюся з людьми, які хочуть відкрити соціально-відповідальний бізнес і чомусь спочатку ставлять на позицію соціально-відповідальний, типу там, благочинність, але вони забувають про те, що ти не зможеш займатися благочинністю, якщо ти не заробиш грошей і йти від зворотного не можна. Робіть бізнес, заробляйте гроші, а потім будьте соціально-відповідальними в будь-якому напрямку.

Поширена ситуація коли учасники війни мають проблеми з працевлаштуванням чи знаходженням житла, чи можливо стикались з цим хтось із ваших знайомих?

На початку так, це було дуже часто особливо у 2015 році. У 2015 році коли я повернувся з війни і коли ми відкрили союз ветеранів деснянського району займатися соціальною роботою безкоштовно, допомагати тим хлопцям і дівчатам, які будуть повертатися, то одна з причин чому я там став так р’яно намагатися відкрити свою піцерію, тому що дуже багато чув історій, що хлопці які приходили на співбесіду і казали, що вони мали бойовий досвід їм казали окей, ми зателефонуємо і не телефонували.

І в цьому насправді нема вини роботодавця, тому що держава не попрацювала в питанні інформації з приводу того хто ж такі ветерани, знову ж таки це породжує певні стереотипи і люди просто боялися.

На сьогодні ця історія думаю, на 90% менша, ніж була. Всі вже з усіма знайомі. Є міністерство у справах ветеранів, яке там трохи працює, але працює, це вже величезний плюс. Є потужні громадські організації, які займаються цим питанням. Тобто, можливостей зараз з’явилося стільки, що якщо якийсь ветеран скаже, що його не взяли на роботу, то я напевно скоріше повірю, що його не взяли на роботу тому що він там не підходить.

Нещодавно у соцмережах виник конфлікт щодо вашого "антифашистського" коктейлю. Ви тоді зробили офлайн зустріч з обуреними представниками спільноти. Які враження, до чого домовились під час обговорення?

До мене приїхали голови окремих правих організацій, дуже інтелігентні хлопці, мені сподобались. Їх дуже обурило слово "антифашизм" і коли я почав розбиратися у значенні цього слова я сам побачив, що воно дуже політизовано і на жаль, воно більше сприймається як плюс-мінус комуніст. Це була така противага нацистській партії, комуністична партія - антифашистська. Ми поговорили, я погодився, бо комуняки теж мені не подобаються.

Ми просто прибрали слово "анифашизм" із опису і залишили коктейль. Нещодавно якраз записував блог щодо того, як потрібно вирішувати такі ситуації. Під час живої зустрічі всі одразу стають дуже інтелігентними, висловлюють конструктивну позицію, яку аргументують та підкріплюють інформацією. Це переходить в дискусію, де є сторони та аргументи. Я радий, що така історія виникла, бо побачив голів наших правих.

Про правих теж чимало стереотипів, а вони ж усі різні. Певні їхні позиції та принципи мені не близькі, я абсолютно проти цього, але це не заважає вирішувати з ними такі питання спілкуючись. На сьогодні ми з ними по один бік, для нас важлива Україна, все решта можна вирішити.

Коментуючи набуття чинності закону про мову ви дуже жорстко висловились щодо людей, які не здатні розмовляти українською. Звідки взагалі в Україні виник такий спротив стосовно мови?

Росія не спить, проросійськи налаштоване населення нікуди не ділось. Для мене це люди, які не вбачають в Україні своєї домівки. Хочеться їх спитати "чого не їдете в Росію і там говорите своєю мовою". Я, наприклад, вільно розмовляю українською, російською і англійською. Українську я вивчив десь за рік. Я писав у фейсбуці українською. Це було принципове питання у 15 році. Та й обслуговування виключно українською у нас в проєкті з перших днів роботи. Я не уявляю, що можна зайти десь в Австрії у кав’ярню і почати говорити з ними, наприклад іспанською. Мінімум це англійська, міжнародна мова.

Мені сподобалась аргументація, прописана у передмові до самого закону. Там чітко прописано про те, що через постійні колонізаторські історії, постійну окупацію нашу мову, як ідентичність, просто зминали. Русифікація 30-х років, Голодомор... Якщо люди цього не розуміють, то мені їх просто шкода.

Плюс ми не маємо забувати, що закон про мову стосується виключно бізнесу. Ми в Україні - бізнес має бути виключно українською. У мене більше немає толерантності, оскільки вже йде 8 рік війни. Якщо ви досі не визначились, не можете ухвалити для себе рішення, то значить ви "обєз’яна". Моя родина з Волгоградської області. Мій батько вивчив українську самостійно, мама моя завжди говорила російською, та зараз оскільки активно користується Facebook, а українського контенту стало більше, от і вона вивчила українську. Було б бажання. Он у мами навіть бажання такого не було, а вона говорить.

Читайте також

Люди хочуть чути українську, навіть у пивній: сфера послуг про мовний закон

Щодо цього розгорівся цілий скандал з викладачкою педінституту. Як ви вважаєте мала б діяти держава у таких ситуаціях?

Якщо виш державний, то звільняти. Людина, яка займається навчанням і яка має таку антиукраїнську позицію, а це виключно антиукраїнська позиція, антидержавна, немає права викладати будь-що на території нашої держави. Вона, як людина, має право висловлювати що хоче, у нас вільна країна, в рамках закону. Якщо закон говорить, що викладення інформації має бути виключно українською мовою, то вибачте, до побачення.

Але насправді такі історії мене тішать. Розгорівся скандал, а це означає, що людям не байдуже. Я читав, що деякі студенти хочуть писати заяви на відрахування за власним бажанням через цю ситуацію. А це будуть реальні матеріальні та репутаційні збитки для університету. Тож якщо це стало публічним - це добре. Було б набагато гірше, якби про це ніхто не знав.

Наскільки Україна зараз близька чи далека до перемоги?

Найголовніше, що ми рухаємося у певному напрямку. Я не маю ілюзій, що ми завтра переможемо у цій війні, але до тих пір, поки у країні буде хоча б одна людина готова словом і ділом битися за свою ідентичність, за те, щоб бути українцем у нас все буде добре. Незалежно від того, коли ми переможемо, в якому форматі буде ця перемога. Я вважаю, що ми вже перемогли, бо на сьогодні є той самий закон про мову, в нас є мінімальне розуміння того, що Україна це наша країна, це наша домівка за яку ми готові битися.

Я думаю, воно йде від зворотного, чим більше ми будемо себе афішувати як українці, як ідентичність, як нація, тим більше у нас шансів. В принципі, тихше їдеш - далі будеш, є такий вислів, але перемогти Росію ми зобов’язані. Тому що у нас це питання про виживання.

Фото з Fаcebook Леоніда Остальцева

А як щодо влади, наскільки вона адекватно діє у цьому питанні?

Неадекватно. Мені не подобається, як до війни ставиться наш президент, певні державні особи. Міністр оборони наче нещодавно сказав, що нам все одно доведеться потім з Росією дружити. Мені дуже сподобався вираз Маргарет Тетчер "немає вічних союзників у Англії, немає вічних ворогів у Англії, вічними є тільки інтереси Англії". У такому контексті я можливо його б підтримав. Але говорити, що так чи інакше ми будемо дружити з Росією… Він не на своєму місці, якщо так думає. На жаль, це ще ті люди у яких в голові "совок", у яких ще живе пропаганда про братські народи. Про яке братерство можна говорити, якщо Росія на території Радянського союзу займалась винищенням українського народу.

Читайте також

Ганебна зрада військових і країни: голова Генштабу звинуватив бійця у його ж смерті

Ваші коментарі щодо Навального цитували російські медіа. Ви досить жорстко відповіли. Чи не боїтесь ви розлякати ліберальних росіян такими відповідями?

Ні. Де вони були у 2014 році. Росія і її громадяни мовчали коли вбили прапорщика Сергія Какуріна в Криму, інших українських офіцерів, а після цього анексували Крим. Де вони були з протестами? Де вони були, коли був Іловайськ? Коли російські батальйони та тактичні групи, солдати регулярної російської армії без розпізнавальних знаків порушили територіальну цілісність України, зайшли через кордон в тил нашим Збройним силам? Після цього я маю повірити, що якийсь Навальний чимось цікавий Україні? Політика держави визначається її народом - якщо вони мовчать, то вони згодні.

Як ви вважаєте, що чекатиме Росію та як це може відбитися ця ситуація на нас?

Стежити за тим, що відбувається в Росії - це завдання служби зовнішньої розвідки України. Вони повинні стежити та відповідно планувати та доповідати вищому керівництву держави. Завдання України - готуватися до війни. Я вірю в краще, але готуюся до гіршого. Треба, щоб Україна готувалася точно так же. Я не розумію чому ми зараз заморозили конфлікт на сході.

Політика президента мені зрозуміла. Мінімум загиблих солдатів для нього це, мабуть, добре. Однак я не бачу, що ми розробляємо нові системи озброєння, божевільного бюджету на оборону в цьому році. Якщо він думає, що в цьому році загинуло 55 солдатів і він молодець, бо не загинули 255, то через два роки може загинути п’ять з половиною тисяч за пару днів і тільки тому що він нічого не зробив, щоб цього уникнути.

За останні кілька років регулярно трапляються гучні справи з військовими. Чи не вважаєте ви це тенденцією?

Читайте також

Затримання ветеранки через зовнішність: обшук у квартирі з малюками та напад у матері-волонтерки

"Білоруські плівки" у справі Шеремета: як нова інформація вплине на розслідування

Немає ніякої тенденції. Якщо взяти статистику Міністерства внутрішніх справ і подивитись скільки ветеранів було залучено за які кримінальні справи та порівняти з сантехніками, думаю, що буде те ж саме. Просто Ріф (Андрій Riffmaster Антоненко - ред.) дуже відомий. Не забуваймо, що він виконавець та дуже відомий у ветеранській спільноті. Не будемо забувати, що ветеранський рух, як соціальна група, має певне політичне значення. Тому коли щось відбувається з представником цієї соціальної групи, основна частина може розбурхати і в медіа виникне якийсь вибух, скандал. Але по суті немає тенденції.

Увага до цього велика, але не більше. Я не бачу тенденції, що ветеранів притісняють. Просто я знову нагадаю, що серед нас є порядні і непорядні люди, тому кожну історію потрібно розбирати.