Я гідний мати паспорт із тризубом, – волонтер Максим Гошовський про російське громадянство, переїзд до України й участь у Майдані  та війні

Максим Гошовський – волонтер із Дніпра. Ще 15 років тому чоловік переїхав із Росії в Україну, на батьківщину своїх рідних, бо не зміг миритися із російським режимом. В Україні він як волонтер брав участь у Революції Гідності та війні на сході. Всі ці роки він безрезультатно намагався отримати український паспорт. 

Міграційна служба 16 січня 2022 року припинила громадянство Гошовського через те, що той не припинив своє іноземне громадянство. Це зробити волонтер не може, оскільки хвилюється, що в Росії його затримають. В інтерв’ю "Парламент.UA" він розповів, чому переїхав до України, що стоїть на заваді отримання паспорта та що робитиме далі.

Звідки ви родом та коли переїхали до України?

Я народився в Нижньовартовську – це російське місто у складі Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області. Моя мама родом з України і бабуся тут жила. Тобто, я кровний українець. Ми не вибираємо, де народжуємось, зате обираємо, де нам жити. Тому, коли мені виповнилося 18, я переїхав до України і живу тут вже 15 років.

Коли вам вперше спало на думку переїхати до України?

Насправді думки у мене були досить часто з цього приводу, тому що в Росії є одна велика проблема – вони вважають себе завжди вищими за всіх, "старшими братами" тощо. Тому, навіть перебуваючи там, мене постійно називали хохлом через те, що прізвище закінчується на "-ський". "У тебе мама з України, тож ти ніхто", – чув від росіян. 

Для мене завжди було нонсенсом, чому росіяни вважають, що мають право когось принижувати. У мене постійно в школі були сварки з педагогами, особливо з тими, які викладали історію. Тому що я значно більше читав, ніж мої однокласники, і завжди обурювався щодо Радянського Союзу. Фізично я скоріше відстоював українську сторону. Також у нас постійні були сварки щодо Степана Бандери та інших політичних діячів. Для мене було зрозуміло, що люди захищають себе та свою територію. А в Росії це не сприймали.

Чим ви займалися в Україні після переїзду?

Із самого початку я – волонтер-зоозахисник, працюю у цьому напрямку вже багато років. У 2014 році, коли розпочався Євромайдан, я одразу ж почав його підтримувати. Річ у тім, що я завжди був і залишаюся людиною, яка хоче, щоб було добре там, де вона перебуває, а не шукати собі місця, де було б краще. Саме через це свого часу я вийшов на Майдан, бо мене дістало те, що тут відбувається. 

Я регулярно їздив до Києва на різні події. Зокрема, 22 січня [2014 року] допомагав виносити тіла [Михайла] Жизневського та [Сергія] Нігояна з медпункту, а 20 лютого був на Інститутській, прикривав щитом медиків та допомагав виносити загиблих та поранених.

Фото: Максим Гошовський Фейсбук

Знаємо про вашу участь і в подіях на сході України. Розкажіть про це.

Коли почалася війна з Росією, я не міг залишатися осторонь. Мені було дуже соромно, що країна, в якій я народився, атакує, анексує чужу територію, вбиває людей тощо. Тож із першого дня війни я почав волонтерити, їздив у зону АТО, долучався до волонтерських центрів у Дніпрі. Для мене це було дуже важливо. 

Коли почалися події в Іловайську, ясна річ, я теж не міг бути відділеним від тих подій. Якось одна людина з-поміж тих, які приходили по допомогу до нашого центру, попросила поїхати разом з нею на Донбас, бо потрібні були додаткові руки. Я відправився збирати тіла загиблих. Точніше, частини тіл, бо цілих людей ми практично не знаходили. 

На жаль, після таких морально важких подій я більше не міг це виносити і їздити в АТО. Відтак почав більше заглиблюватися в зоозахисну діяльність, тому що я цим займався завжди. Став заступником директора комунального підприємства щодо поводження з бездомними тваринами, почав усілякими способами намагатися налагодити порядок саме тут, у Дніпрі.

Тепер до суті проблеми. У чому виникла складність з оформленням громадянства?

Після 2014 року я вирішив, що хочу отримати громадянство України. Не хотілося мати в паспорті двоголову курку – я прагнув тризубу. Тому почав подавати документи на громадянство як виходець, бо в мене родичі звідси. Але зіткнувся з проблемою, що коли в нашій країні ти отримуєш громадянство, тобі, на жаль, не дають паспорт українця. Ти отримуєш тимчасовий документ – так зване посвідчення громадянина України. І далі ти зобов'язуєшся протягом двох років відмовитися від попереднього громадянства. 

У моїй ситуації відмовитися від російського громадянства в консульстві, посольстві тощо не було жодної можливості, тому що на багатьох центральних телеканалах РФ мене показували як добровольця, казали, що я "найманець", який "живе коштом Держдепу". 

Тому зі зрозумілих причин у Росію я більше не повертався. Виходило так, що фізично до посольства я прийти не можу, бо там діють закони Росії. Я впевнений, що перебуваю там у розшуку за свої дії.

Ви підозрюєте, що можете наразі перебувати у розшуку в Росії. Чи намагалися ви дізнатися цю інформацію точно?

На жаль, Росія – не правова країна. Там тебе абсолютно легко можуть смикнути за те, що ти робив давним-давно, а закон набув чинності буквально вчора. Навіть якщо фактично й фізично я зроблю запит і отримаю довідку про несудимість, там, швидше за все, написано, що нічого немає, все нормально. Але за фактом, коли перетну кордон, мене можуть затримати. 

Є ще нюанси, що у 2016 чи 2017 році я порвав свій паспорт РФ на концерті Ореста Лютого під пісню "Я не москаль" для того, щоб привернути увагу на проблему та на знак протесту проти подій, які відбуваються у нашій країні – війна з Росією. Тому фактично запит на довідку про несудимість я можу відправити туди через нотаріуса, але за фактом у всіх законних документах йдеться про те, що людина повинна особисто прийти туди або за нотаріальною довіреністю.

Чи намагалися ви розв'язати питання відмови від громадянства РФ через консульство?

Так, я приходив у консульство, бо це все-таки територія України. Там я хотів подати документи на відмову від громадянства, але вони їх навіть не взяли до рук. Річ у тім, що я прописаний у місті Нижньовартовськ і виписатися звідти майже неможливо через кілька причин. По-перше, квартира, в якій я там жив разом із мамою, не є приватизованою і належить державі. По-друге, це західний Сибір, там просто так виписатися з квартири нікуди неможливо було на той період. 

Тому виходила ситуація, що фізично я виписатися не можу, бо не маю змоги туди приїхати. Через це мені доводилося кожні два роки набувати українське громадянство. Робиться це так: коли ти отримуєш громадянство, у тебе є два роки, щоб відмовитися від попереднього. Я в цей час, коли воно у мене закінчувалося, вилітав із країни до Туреччини, повертався і наново подавав документи на отримання громадянства. Це нормально, я не порушував жодних законів України.

У чому цього разу виникла складність? Чому ви не змоги повторити звичний вам сценарій із вильотом до іншої країни?

14 грудня 2021 року в Україні набули чинності нові правки в законодавстві про міграцію, за якими, якщо тебе позбавили громадянства України (у моєму випадку це було вже кілька разів), то через це ти більше фізично не можеш подати документи для отримання громадянства як виходець звідси.

І фактично, згідно з законом, я не можу подати документи на громадянство, хоча живу тут вже 15 років. При чому я звідси виїжджав суто через те, що мені так говорила міграційна служба. Я став заручником ситуації, тому що 13 січня 2022 року я отримав документи про позбавлення громадянства зі словами: "У вас залишилося 10 днів на виїзд із країни". На цей час [станом на 20 січня] у мене залишилося три дні.

Як ви намагалися розв’язати цю прикру ситуацію у перші дні після повідомлення про потребу покинути країну?

Після того, як [16 січня] я написав пост, дуже багато людей почали дзвонити до мене, писати, що сталося, у тому числі й народні депутати. До мене звертався навіть голова профільного комітету, який ухвалював ці правки. Вони всі почали запитувати: "А в чому була проблема? Ми ж навпаки полегшили всі ці питання". На що я їм відповів за пунктами, що в мене не вийшло, чому так сталося і чому це не працює. 

За фактом, у мене залишилося не так багато варіантів. Я в будь-якому випадку повинен виїхати з країни, що я зроблю 23 січня. Але при цьому в правках є перехідні положення, за якими, якщо людина після 2018 року подала на громадянство, і їй з якихось причин його зупинили (як у моїй ситуації), то я можу громадянство своє, так би мовити, відтворити, запустити його наново. 

Це можливо у наступних випадках: якщо я до цього три роки служив у ЗСУ, якщо укладу контракт на три роки із ЗСУ, якщо усиновлю дитину з інвалідністю або якщо доведу, що захищав честь і гідність України. 

Останній з озвучених пунктів, здається, характеризує вас. У чому складність ним скористатися?

Захист честі й гідності потрібно довести саме у паперовому вигляді, і тут починаються основні проблеми. Я вважаю, що кожна людина мала бути волонтером, коли почався Майдан та війна. Тому коли мені пропонували якісь медалі чи нагороди, я від них відмовлявся. Не хотів піаритися на тому, що роблю. І для мене завжди був нонсенс, як можна отримувати нагороди за таке.

Через це я не маю жодних письмових і паперових доказів того, що я там був. За фактом, зараз мені доводиться це шукати. Я вже знайшов у себе вдома папірець про те, що "Правий сектор" просить, щоб мені у 2014 році в зоні АТО допомагали всі наші союзні підрозділи, щоб я допомагав вивозити з Луганська та Донецька людей-переселенців. Але, зрозуміло, що це міграційній службі не підійде, бо це трохи не те.

Фото: Максим Гошовський Фейсбук

А фотографії чи відео не згодяться?

Фото та відео з Майдану у мене купа. Я був і свідком у цих справах, і досі спілкуюся з родичами загиблих, яких виносив на Майдані. А ось що стосується зони АТО, коли почалася війна, я спеціально закривав своє обличчя, щоб у моїй мами не було проблем, коли вона перебуває в Росії. Тому що, на жаль, коли почалися події на сході, до всіх моїх однокласників, колишніх друзів почали приходити люди в погонах із ФСБ і розпитувати стосовно мене: де я? хто я? хто зі мною спілкувався? як я себе раніше поводив? наскільки я адекватний? 

Тому всі мої друзі одразу від мене відмовилися, видалили з усіх контактів тощо. Ніхто не хоче потрапити під якісь репресії. І вийшло так, що я дуже хвилювався за свою матір, і через це не фотографувався і нічого такого не робив. І це тепер зіграло зі мною злий жарт.

Що ви плануєте робитимете далі?

Сьогодні [20 січня] я вже був у міграційній службі, куди мене викликали для розмови. Там мені сказали, що я можу отримати дозвіл на проживання в Україні. Хоча раніше стверджували, що не можу його мати, тому що моя бабуся померла, а тепер кажуть, що можу, бо після смерті бабуся ж не перестала бути українкою. 

Але я хочу бути громадянином України! Я вважаю себе українцем, вважаю, що гідний мати паспорт цієї країни. І за це в будь-якому разі боротимуся. Тому зараз я збираю документи та свідчення про те, що я справді перебував у зоні АТО і захищав честь і гідність України.

Але через 3 дні я повинен виїхати з країни, квиток вже купив. Звісно, не полечу в Росію за будь-яких умов, бо вважаю цю країну агресором. Ми з Росією воюємо, тож я не можу туди фізично приїжджати. Тому лечу в Єгипет, адже у мене як росіянина особливо варіантів країн із безвізом немає.

Після повернення подаватиму документи як особа, яка потребує додаткового захисту. Це не біженець, а трохи паралельна річ, яка дозволить мені перебувати в Україні на той час, поки я боротимуся за те, щоб залишитися громадянином України.