Чи збираються США піти на поступки по Україні?

26 січня програмний директор клубу "Валдай" Тимофій Бордачов опублікував у прокремлівській газеті "Погляд" цікавий текст, за яким американці нібито збираються піти на поступки Росії. На його думку, про це свідчить, як не парадоксально, впевненість керівництва Сполучених Штатів у неминучості вторгнення, що багаторазово проголошується, включаючи евакуацію сімей дипломатів та інших американських громадян з Києва.

Зараз мета колосальної пропагандистської кампанії, яку ведуть США та Великобританія щодо нібито ймовірного вторгнення Росії в Україну, одна – це підготовка інформаційного ґрунту для задоволення основних російських вимог у галузі європейської та міжнародної безпеки. Вашингтону необхідно представити свої майбутні поступки подвигом в ім'я виживання українського народу і держави, а також запобігання нібито назрілій великій війні в Європі, – запевняє Бордачов.

Загроза "Мінських угод"?

У нормальній ситуації на подібні пасажі не варто було б звертати увагу, як на типовий приклад дезінформації та пропаганди, особливо у світлі того, як Володимир Путін через кілька днів заявив, що "США та інші країни НАТО проігнорували ключові російські занепокоєння у сфері безпеки". У кращому разі заяви "валдаївців" можна було б розцінити як спроби російської "партії світу" переконати власне керівництво погоджуватися на ті несуттєві поступки, які НАТО та США роблять у галузі розміщення озброєнь, представивши це своєму електорату як "перемогу" та відмовившись від військових планів. Проте останні події змушують придивитися до можливості більш серйозних поступок уважніше – але не щодо "задоволення російських вимог у сфері безпеки", а щодо майбутнього України.

По-перше, впадає у вічі той факт, що союзники України розходяться в оцінках масштабу та форм російської загрози. Щобільше, як уже зазначали ЗМІ, Володимир Зеленський на відкритті сесії Верховної Ради прямо протиставив українські інтереси та інтереси західних партнерів, заявивши, що відстоювати національні інтереси є важливішими, ніж "сподобатися всім". Український політичний оглядач Юрій Вишневський як одна з версій припускає, що Зеленський чогось побоюється від Заходу, і тому намагається зберегти за собою можливість діяти всупереч порадам із Вашингтона.

Справді, секретар РНБО Олексій Данілов в інтерв'ю Associated Press сформулював ці побоювання, зазначивши, що якщо Захід наполягатиме на виконанні Мінських домовленостей у їхньому нинішньому вигляді, це призведе до ускладнення внутрішньої ситуації, на що й розраховує Росія. Також секретар РНБО вказав на наявність в Україні "безліч агентів впливу Російської Федерації, які стоять за планами дестабілізації нашої країни зсередини".

"Третій варіант"

Цікаво, що за кілька днів раніше схожі думки висловив у своїй статті ексрадник міністра оборони та голова Центру оборонних реформ Олександр Данилюк. За його словами, сам вибір із двох взаємовиключних варіантів: Путін планує вдиратися в Україну або блефує, бажаючи добитися поступок на переговорах, є помилковим, оскільки вони не виключають одне одного. Військовий експерт вважає, що найімовірніший третій, "гібридний" варіант, згідно з яким Кремль не планує вдиратися саме зараз, і блефує, намагаючись домогтися від України та Заходу поступок на переговорах. Однак самі ці поступки стануть не гарантією світу, як думають на Заході, а навпаки, ідеальним приводом для вторгнення.

На думку Олександра Данилюка, визнання Україною маріонеткових режимів Донбасу, без сумніву, викличе дестабілізацію всередині країни, яка буде представлена ​​як ультраправий переворот. У цій ситуації Росія не тільки зможе розпочати військове вторгнення під приводом необхідності захищати російськомовних жителів Сходу та Півдня України, а й зведе ризики такого вторгнення до мінімуму. Український експерт зазначає, що дестабілізація країни "створює можливості для правдоподібного заперечення російської агресії на ранніх етапах та подальшого позиціювання вторгнення як гуманітарного".

Однак, досі неясно, чи є тиск з боку США на українську владу в частині виконання Мінських угод, і про яку саме версію угод йдеться. Крім цього, низка українських експертів стурбована словами президента США Джо Байдена про "незначне вторгнення", бачачи в цьому якусь "індульгенцію" для Путіна або навіть прямий наказ із Вашингтона не чинити опір у разі такого вторгнення.

Тонкощі внутрішньої політики

Проте, навіть якщо припустити, що ці підозри є вірними, виникає питання, наскільки американський істеблішмент буде готовий прийняти можливу залаштункову угоду Байдена та Путіна? З одного боку, в елітах Сполучених Штатів спостерігається стійкий консенсус щодо Росії та України. З іншого боку, він багато в чому зумовлений особливостями внутрішньопартійної боротьби у США.

Після втручання в американські вибори 2016 року Росія міцно зайняла своє місце у внутрішній політиці Сполучених Штатів у тому сенсі, що будь-які спроби американських політиків "загравати" з Москвою миттєво використовуються проти них їхніми політичними опонентами. Щобільше, зараз саме Республіканська партія найактивніше вдається до подібної критики, щоб показати: демократичний президент поводиться в цій частині навіть гірше, ніж республіканський. Досить згадати, як на початку липня минулого року найближчий соратник Дональда Трампа Тед Круз заблокував затвердження тринадцяти кандидатур на важливі дипломатичні посади в Держдепартаменті, намагаючись цим змусити адміністрацію Джо Байдена вжити жорсткіших заходів проти трубопроводу "Північний потік-2".

Проте проблема полягає в тому, що Дональд Трамп досі лідирує серед республіканців щодо підтримки виборців (57% прихильників Республіканської партії). Попередні роки дозволили переконатися, що для Дональда Трампа інтереси України, м'яко кажучи, не є пріоритетними, принаймні він не збирається вступати з цього приводу в конфлікт з Росією. При цьому більшість його соратників по партії під час перебування Трампа при владі не наважувалися критикувати його за це навіть після скандальної розмови із Зеленським 25 липня 2019 року та заблокованими Білим домом постачаннями вже схваленої Конгресом військової допомоги Україні. Простіше кажучи, внутрішньопартійна боротьба для американців має більше значення, ніж зовнішня політика.

Здавалося б, у разі внутрішньопартійні інтереси республіканців збігаються з інтересами України. Якщо припустити, що адміністрація Байдена готова піти на поступки, без сумніву, вона піддасться шквалу критики з боку політичних супротивників. Однак у цьому випадку багато залежить від того, як подібна поступка буде подана в інформаційному просторі.

Якщо це буде виглядати як зовнішньополітична поразка Байдена, цілком можливо, що республіканці, при всьому зовнішньому обуренні, дозволять своєму противнику зробити таку помилку. Це допомогло б їм досягти одразу двох цілей: остаточно дискредитувати Джо Байдена як президента, і водночас досягти його руками тієї ж мети "домовитися з Москвою", яку ставив перед собою Трамп (як це сталося у випадку з Афганістаном). Якщо ж Байдену вдасться піднести домовленості як перемогу та "запобігання війні", логічно припустити, що республіканці намагатимуться не лише інформаційно розвінчати такий результат, а й завадити здійснитися подібній угоді.

Проте за будь-якого розкладу подібна угода, тим більше якщо вона обернеться новою дестабілізацією та вторгненням в Україну, завдасть такого удару по Байдену та Демократичній партії, від якого вони навряд чи зможуть оговтатися. Швидше за все, у Вашингтоні також розуміють ці ризики. Не можна забувати і про те, що Захід неоднорідний, а Україна має й інші союзники. Якщо позиція Німеччини та Франції останнім часом є досить проблематичною, то Великобританія, схоже, надала Україні більш безумовну підтримку, ніж США. Одним із проявів цієї підтримки став анонсований союз України, Польщі та Великої Британії. І, звичайно, не можна забувати патріотизм самих українців, які здатні за будь-якого розкладу зробити ціну російського вторгнення надто високою для Москви.

Читайте також

"Хто вбивця?": Путін розповів про особисту зустріч з Байденом

Гармаш розповів, як Байден може вплинути на Путіна у питанні Донбасу