Філарет

Філарет

Почесний патріарх Руси-України, Герой України

Всі новини

Філарет (в миру Денисенко Михайло Антонович) – послідовний борець за незалежну українську церкву, перший Митрополит Київський і всієї України, Патріарх Київський і всієї Руси-України, почесний патріарх Руси-України, Герой України

Місце народження

Народився 23 січня 1929 року в селі Благодатне Амвросіївського району Донецької області.

Освіта

  • 1948 рік – закінчив Одеську духовну семінарію.
  • 1952 рік – закінчив Московську духовну академію, отримав науковий ступінь кандидата богослов’я.
  • 1954 рік – Вчена рада Московської духовної академії надав звання доцента.

Чернецтво, отримані титули

  • 1950 рік – навчаючись в академії, Михайло прийняв чернечий постриг з ім’ям Філарета. В цьому ж році рукоприкладений в сан ієродиякона.
  • 1951 рік – рукоприкладений у сан ієромонаха.
  • 1956 рік – зведений у сан ігумена.
  • 1958 рік — зведений у сан архімандрита.
  • 1962 рік – в Ленінграді відбулась хіротонія Філарета на єпископа.

Коротка біографія

  • В біографії Михайла Денисенка вже вказано, що в 1950 році він прийняв чернечий постриг з ім’ям Філарет і був рукоприкладений в сан ієродиякона – перший найнижчий сан для духовних осіб.
  • 1952 рік — Філарет закінчив Московську духовну академію з науковим ступенем кандидата богослов’я і був призначений викладачем Священного Писання Нового Завіту в Московську духовну семінарію. Одночасно виконував обов’язки благочинного Троїце-Сергієвої Лаври.
  • З 1953 року – викладач у Московській духовній академії. У 1953-54 навчальному році Вчена рада Московської духовної академії надала ієромонаху Філарету звання доцента. Того ж року був призначений на посаду старшого помічника інспектора Московської духовної академії та семінарії.
  • 1956 рік — призначений інспектором Саратовської духовної семінарії із возведенням у сан ігумена.
  • 1957 рік — переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 року возведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.
  • 1960 рік — архімандрита Філарета призначено керуючим справами Українського Екзархату і настоятелем Свято-Володимирського кафедрального собору в м. Києві.
  • З червня 1961 по січень 1962 року він був настоятелем подвір’я Російської Православної Церкви при Олександрійському Патріархаті в Єгипті.
  • В січні 1962 року ухваленням Святійшого Патріарха Алексія і Священного Синоду архімандрит Філарет був обраний єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії, з дорученням керувати Ризькою єпархією. 4 лютого 1962 року відбулася його хіротонія на єпископа в м. Ленінграді.
  • 3 червня по жовтень 1962 року виконував обов'язки Екзарха Середньої Європи. Після утворення на території Австрії єпархії Російської Православної Церкви у жовтні 1962 року призначений єпископом Віденським і Австрійським.
  • 12 грудня 1964 року призначений єпископом Дмитровським, вікарієм Московської єпархії, ректором Московської духовної академії та семінарії.
  • 14 травня 1966 року зведений у сан архієпископа і призначений постійним членом Священного синоду, Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. 25 лютого 1968 року Святійшим патріархом Алексієм зведений у сан митрополита. Таким чином, досьє митрополита Філарета фіксує безперервне керівництво ним українською церквою з 1966 року до здобуття Україною незалежності.
  • В 1990 році помер Патріарх Пимен, і митрополит Філарет був одним з претендентів на Патріарший Престол і навіть був обраний Місцеблюстителем. Помісний собор РПЦ обрав патріархом Алексія II.
  • Філарет ініціює звернення українського єпископату про надання Українській православній церкві самостійності й незалежності в управлінні.
  • В жовтні 1990 року Архієрейський собор РПЦ надав УПЦ самостійність і незалежність в управлінні. Митрополит Філарет став предстоятелем УПЦ і отримав титул Митрополит Київський і усієї України.
  • У листопаді 1991 року, після прийняття Акту про незалежність, Філарет скликав Помісний собор УПЦ, який одноголосно прийняв рішення про автокефалію і звернувся до Алексія II з цим рішенням. Але Архієрейський собор РПЦ у квітні 1992 року відмовив українському духовенству. Під тиском керівництва РПЦ частина українських церковників збираються в Харкові на неканонічний собор і обирають митрополитом УПЦ Володимира (Сабодана). Філарета з порушенням діючих церковних правил, позбавляють сану.
  • В кінці червня 1992 року відбувся Всеукраїнський православний собор, на якому об'єднались громади Української православної церкви Філарета й Українська автокефальної православної церкви (Предстоятель митрополит Мстислав) в "Українську православну церкву — Київський патріархат". Собор визнав незаконним рішення Архієрейського собору РПЦ. Патріархом УПЦ КП обрано Мстислава, а митрополита Філарета обрано заступником патріарха Київського і всієї Руси-України.
  • Після смерті Мстислава у 1993 році владика Філарет став заступником нового Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира.
  • Коли помирає Володимир у жовтні 1995 року на Всеукраїнському помісному соборі митрополит Філарет був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України.
  • В 1997 році Архієрейський собор РПЦ відлучає Філарета від церкви.
  • Під час Євромайдану та Революції гідності владика Філарет засуджує дії влади, допомагає протестуючим, дозволяє лікувати у Михайлівському монастирі поранених на Майдані. А після анексії Криму і з початком війни з Росією на Донбасі знову гостро постає питання створення повноцінної канонічної православної помісної церкви в Україні. Предстоятелі УАПЦ і УПЦ-КП Макарій та Філарет активізують діалог. Президент Порошенко за підтримки Верховної Ради провів успішні перемовини із Вселенським патріархом Варфоломієм, і процес надання автокефалії почав рухатись, набираючи обертів.
  • 2018 рік – визначний для православної церкви України. Архієрейський собор Вселенського патріархату приймає рішення про автокефалію для української церкви. Синод Вселенського патріархату відновив канонічність і визнав архієрейство Філарета.
  • Грудень 2018 року – на Об’єднавчому соборі православних церков України митрополит Епіфаній (досьє митрополита Епіфанія) обраний предстоятелем Православної церкви України. Владика Філарет залишився почесним патріархом і був проголошений Епіфанієм духовним наставником ПЦУ.

Наступні розділи досьє Філарета більш детально поінформують про події 1991- 2020 років.

Буремні 90-ті, початок боротьби за незалежність Української православної церкви від РПЦ

Деякі дослідники вважають, що боротьба митрополита Філарета за незалежну українську церкву викликана особистою образою за необрання його патріархом РПЦ в 1990 році. Мовляв, так хотів Владика Філарет одягнути кукіль, що пішов на розкол церкви заради вдоволення своїх амбіцій.

Проте більш вірогідною видається інша версія. До краху СРСР Філарет четверть століття був екзархом українських православних церков. Він контролював всі призначення єпископів, мав чудові відносини з компартійною верхівкою і урядом республіки. В кінці 80-х тісні, навіть дружні стосунки склалися у Філарета з Леонідом Кравчуком (досьє Кравчука Леоніда). Вони неодноразово спільно святкували церковні свята Пасху, Різдво, обговорювали питання майбутнього існування України, з керівництвом якої Філарет фактично злився. І всі учасники тих подій згадували, що Філарет і Кравчук на початку 90-х все вирішували разом, що владика мав повну підтримку першого президента.

Як уже було вказано в досьє владики Філарета, в 1990 році він направив до Алексія II одностайне звернення українського єпископату про надання українській церкві автономії та самостійності в управлінні. В жовтні цього ж року Архієрейський собор РПЦ надав УПЦ самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет отримав титул "Митрополит Київський і усієї України" і став предстоятелем УПЦ. Тоді ж у відносинах між Філаретом і керівництвом РПЦ виникла напруга і недовіра.

В серпні 1991 року, після невдалого заколоту в Москві, ВРУ схвалює Акт про незалежність. А в листопаді Філарет скликав Помісний собор УПЦ, на якому прийнято рішення про автокефалію і звернення до Алексія II підтримати й сприяти реалізації цієї ухвали. Однак Архієрейський собор РПЦ відклав рішення, бо вважав кандидатуру Філарета негідною для цієї посади. Собор потребував від Філарета архіпастирської обітниці подати у відставку. Але повернувшись до Києва, Філарет відмовляється від даного слова, бо не визнає звинувачень.

Щодо звинувачень, то основні — це співпраця з КДБ і аморальний спосіб життя, несумісний з монашеською обітницею. На рахунок співпраці з КДБ, Філарету взагалі не потрібно було нічого спростовувати, адже всі знали інтерес органів до церкви і систему погодження всіх єпископських призначень з держбезпекою. А щодо аморального способу життя, то Філарету закидали близькі стосунки з Євгенією Петрівною Родіоновою, яку він нібито зумів юридично оформити рідною сестрою, а трьох спільних дітей вони нібито усиновили десь в російській глибинці. Деякі підлеглі Філарета обурювались, що він нічого не приховував, а заставляв весь клір визнати Родіонову керуючої господарством владики. Говорили, що властолюбна і жадібна Євгенія Петрівна "дістала" все духовенство. Вона втручалась у призначення, запускала руку в монастирські каси, заставляла священників цілувати їй руки. Всі спроби жалітись на такі  дії "економки" владики Філарет жорстко припиняв, а на обвинувачення у "аморалці" заявляв, що все це неправда.

З кінця 1980-х ставлення Філарета до суспільних подій в Україні цілковито відповідало позиції того ж Кравчука. Владика карав за проповіді українською мовою, заборонив хору виконувати твори Леонтовича українською мовою, вимагав зняти "петлюрівські прапори".

В 1991 році позиція влади змінилась, і одразу змінився і Філарет. Він заговорив українською мовою та почав агітувати за повне відокремлення від Москви. Проте попередні його "діяння" не забулись. Багато священників просто не схотіли знову йти "під Філарета".

Використавши незадоволення кліру особою Філарета, РПЦ в 1992 році з порушенням діючих канонів скликає в Харкові собор УПЦ без його присутності. Більшість єпископів приїздить на собор, і вони обирають нового митрополита Володимира (Сабодана). А Архієрейський собор РПЦ позбавляє Філарета сану.

У відповідь Філарет активізує перемовини з частиною УАПЦ. В кінці червня 1992 року відбувся Всеукраїнський православний собор, на якому об'єднались ті громади Української православної церкви, що залишились вірні Філарету, і Українська автокефальна православна церква (Предстоятель митрополит Мстислав) в "Українську православну церкву — Київський патріархат". Собор визнав незаконним рішення Архієрейського собору РПЦ. Патріархом УПЦ – КП обрано Мстислава, а митрополита Філарета обрано заступником патріарха Київського і всієї Руси-України. Частина кліру УАПЦ не визнали це об’єднання і продовжили розвивати власну церкву.

Почесний патріарх Руси-України Філарет (фото: cerkva.info)

В 1993 році помер патріарх Мстислав, а в 1995 – обраний після нього патріарх Володимир.

Помісний собор УПЦ-КП в жовтні 1995 року обирає Філарета Патріархом Київським і всієї Руси-України.
В 1997 році Архієрейський собор РПЦ видав "Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)" (сану митрополита його було позбавлено 1992 року) за "розкольницьку діяльність". Та Філарет вже давно не звертає уваги на рішення РПЦ і активно розвиває свою церкву. Потроху забуваються колишні гріхи, кількість громад стабільно зростає з кожним роком. Так, в 1996 році було 1529 громад, а у 2001 році їх кількість зросла вдвічі й склала 3050 громад.

Євромайдан, томос, ПЦУ та нові проблеми нової церкви

Після першого Майдану у 2004 році в Україні активізуються процеси створення об’єднаної автокефальної православної церкви. Але настрої суспільства неоднозначні. Предстоятель УПЦ МП Володимир не без успіху переконує, що їх церква – справжня українська, що вона повністю самостійна від РПЦ. Владика навіть активізує служби українською мовою на сході й півдні, закликає всіх вірян до миру і співпраці. В УПЦ МП зміцніло проукраїнське крило, і проросійські ієрархи навіть спробували змістити Володимира, що додало йому симпатії серед населення країни. А загалом все це зміцнило хибну позицію в суспільстві, що лише еволюційним шляхом, через поступове отримання УПЦ МП від Москви повної автокефалії завершиться створення єдиної православної церкви в Україні. Лише президент Ющенко (досьє Ющенко Віктора)активізував діалог із Вселенським патріархом щодо важливості його втручання в православні справи України та необхідністі переглянути попередні помилкові рішення, зокрема надане в 1686 році тимчасове право Московському патріарху висвячувати митрополита на Київську митрополію.

Події Євромайдану та наступного 2014 року довели, що чекати від Росії автокефалії - даремна справа. І саме позиція Філарета в ці складні місяці показала, що УПЦ КП вже може стати центром нової об’єднаної церкви. Владика різко засудив побиття студентів, інші репресивні дії команди Януковича (досьє Януковича Віктора), відмовився від ордену "За заслуги" І ступеня, яким його нагородив Віктор Янукович. Коли Росія анексувала Крим і розпочала агресію на сході, Філарет і УПЦ КП організували підготовку капеланів для підрозділів ЗСУ, відправку в армію гуманітарної допомоги, пастирську підтримку сімей загиблих на Донбасі.

Президент Порошенко (досьє Порошенка Петра) зумів налагодити перспективний діалог з Константинопольським патріархатом. А для цього нарешті сіли за стіл переговорів представники УПЦ КП і частина УАПЦ на чолі з предстоятелем Макарієм, яка в 1992 році не увійшла до Київського патріархату. Також деяка кількість ієрархів УПЦ МП погодилась приєднатись до майбутньої канонічної церкви, і Вселенський патріарх Варфоломей врешті розпочав процес надання автокефалії.

В жовтні 2018 року синод Вселенського патріархату відновив канонічність Філарета і визнав його архієрейство. А Архієрейський собор Вселенського патріархату в цьому ж році схвалив рішення надати українській церкві автокефалію.

Грудень 2018 року – на Об’єднавчому соборі православних церков України у Святій Софії митрополита Епіфанія обрали предстоятелем Православної церкви України. Владика Філарет залишився почесним патріархом і був проголошений Епіфанієм духовним наставником ПЦУ. УПЦ КП і УАПЦ припинили своє існування після проголошення єдиної Православної церкви України.

Філарет та Епіфаній (фото: cerkva.info)

На початку 2019 року Владика Філарет відсвяткував свій 90-й день народження. Його вітали представники влади, церковні ієрархи, військові, політики. За внесок у розбудову української держави президент Порошенко надав йому звання Героя України.

Президент Порошенко вручає Філарету Зірку Героя України (фото: cerkva.info)

Напевно даремно керівництво ПЦУ поспішило усунути почесного патріарха від усіх справ, не знайшовши для нього певну нішу у роботі на розбудову нової церкви. Енергійний дідуган (можливо, з деякими віковими проблемами) незабаром почав критикувати й Епіфанія, і томос, і залежність від Вселенського патріархату. Філарет заявив про відновлення Київського патріархату, проте ПЦУ його не підтримала і розколу не сталось. Його ж дітище – Православна церква України успішно розвивалась, і за пів року її існування прийняла понад 500 громад. В жовтні 2019 року в її складі було вже понад 7000 парафій. І клір, і віряни вже не бачили необхідності відновлення УПЦ КП.

Філарет очолює літургію у Свято-Володимирському соборі 21.11.2020 року (фото: cerkva.info)

У своїх інтерв’ю Філарет жалівся на Епіфанія, що той, в порушення домовленостей, з ним майже не радиться (прорвалась на поверхню звичайна стареча образа). Що ж, в цих конфліктах, мабуть, є вина і Епіфанія, бо врахувавши вік і заслуги старого архієрея, можна було б знайти нешкідливий для церкви компроміс і просто по-людськи приділити тому трохи більше уваги. Адже це саме Філарет вивів його на шлях великого служіння.

Дата публікації: 27.11.2020
Дата останньої зміни: 21.12.2020
1