Підприємець Ігор Грабюк: Спочатку я хотів олію. Тепер хочу, щоб мою олію – хотіли

Чернівчанин Ігор Грабюк прийшов до ідеї власного підприємництва через переломну ситуацію у власному здоров’ї: своє 33-річчя довелося "відсвяткувати" у реанімації кардіоцентру. Отримавши в такий жорсткий спосіб вдосталь часу на обміркування причин "помолодшання інфарктів", дійшов висновку про схильність більшості українців до абсолютно нездорового харчування. Захотів це змінити хоча б для себе, вирішив перейти з жирного і смаженого на свіже й органічне. Зацікавився оліями холодного віджиму – і купив собі прес. Згодом зрозумів, що його все менше цікавить робота оцінювача майна, якою він заробляв на життя досі, і розпочав власний бізнес. Сьогодні торгова марка "Давлія" відома не лише в Чернівцях, онлайн-замовлення надходять з усіх куточків України, а власник крамниці-майстерні саме в ці дні переїжджає в нове, більше, приміщення.

Фото з особистого архіву Ігоря Грабюка

Не бізнес в класичному розумінні. Швидше "кухонна тема"

Це не є підприємство в класичному розумінні – як це уявляється: сіли чуваки, написали бізнес-план, провели розрахунки… Це чисто "кухонна тема", реально! – усміхається власник сімейної олійні. - Я захотів олії. І не повірив тим людям, які її роблять для українського ринку. Купив прес. З самого початку це не робилося під бізнес. Але потім уже придумалася торгова марка, зареєструвалася – все наросло, як сніговий ком...

Торгову марку придумав сам. Олія+давлена=Давлія. Був ще варіант, але я його не називатиму, - сміється. - Було важко вибирати. Нікому не озвучував, крім мами, аж поки не подав заявку в Укрпатент. Вперше вийшли на ярмарок на День міста 2018 року – якраз 6 чи 7 жовтня я подав заявку. Адже днем народження торгової марки вважається день подачі заявки, а не день видачі сертифікату. Тож я ще перед ярмарком біг на поштамт, відправляв лист з описом-вкладенням торгової марки… Якщо б не встиг, то могли й не вийти на ярмарок. То нескладна процедура, в принципі, але зараз суттєво подорожчала. Вартувала тисячу гривень, а зараз 4 тисячі. Це пояснюють тим, що багато торгових марок просто скуповували. Наприклад, якесь підприємство уже давно працює на ринку з доволі відомою торговою маркою, але вона офіційно не зареєстрована. І знаходяться люди, які на такі ситуації полюють – вони її реєструють, а потім цьому ж підприємству перепродують його ж торгову марку, але вже офіційну. Хтось не зважає і продовжує працювати, як працював, а хтось ведеться і купує.

Фото з особистого архіву Ігоря Грабюка

Коли кажу, що в мене був один прес – а стало чотири, одразу роблять висновок про зростання бізнесу. Насправді це зовсім нічого не означає. Адже преси не обов’язково всі працюють одночасно. Це техніка, яка, як і будь-яка інша, ламається. У мене довгий період з чотирьох наявних тільки один прес і працював. Перші два – це для підстраховки. Як у машини – чотири колеса, хоча велосипед же їде і на двох. Обсяги не від цього залежать. Реально коли я починав з одним пресом, тоді обсяги продажів були більші, ніж зараз, коли в мене є 4 преси. Під час локдауну були місяці, коли я з дому продавав більше, ніж з магазину.

За два роки, звісно, бізнес трохи розвивається, але це все досить важко. Ціни зростають – і я з острахом чекаю зими і злету закупівельних цін. Я два роки ціни не піднімав. Навіть, бувало, опускав. Але перспектива є. Якби я її не бачив – я б це все не робив. Тож мій перехід у нове приміщення – це швидше не про зростання бізнесу, а про те, що коли виростаєш з черевиків – то мусиш брати нові, більші.

Фото з особистого архіву Ігоря Грабюка

Мої "більші черевики" - це більше приміщення. Попереднє мало всього 16 кв. метрів, відвідувачі одразу як заходили – бачили преси. За склом, щоб пил і бруд не насідав. Тепер у мене буде так, як я мріяв: відокремлений цех. Буде місце для зберігання сировини, тож і можливість закупок більшими обсягами. Думаю, що будуть столики, де можна сісти попити кави з рослинним молоком.

Назад уже далі, ніж вперед

Маю надію, що це все працюватиме. Бо воно все ідейне. І ще тому, що назад уже далі, ніж вперед, - міркує Ігор. - Я коли розпочав переїзд і виносив усе з попереднього приміщення – сам був в шоці, скільки всього назбиралося відтоді, як заходив з одним пресом… Почали розбирати стелажі, які ми збирали вже всередині – а вони не вилазять… Трохи нервувався. Працюю сам. Якби мій кардіолог бачив, за що я хапаюся, то він мене б ще й до психлікарні на обстеження відправив…

Але я хочу більше працювати, щоб більше мати. Хочу і буду. Шкода лише, що в державі все так ненадійно. Бо мої клієнти не заробляють грошей. А ця олія – вона не є товаром першої необхідності. І коли люди думають про виживання – їм не до дорогої олії. Хоча, це ще можна посперечатися, що краще – з’їсти багато звичайної олії, чи одну ложечку тієї, яку роблю я.

Фото з особистого архіву Ігоря Грабюка

Думав про те, що, можливо, зробити цей бренд як дорогу олію, як елітний товар – і тоді покупцями будуть не ті, хто "не заробляє". Але ж усе почалося з того, що я захотів олії. І я не олігарх, і сам дивився на ціни. І ось наприклад, кедрова олія – одна з найдорожчих, які я роблю, вона навіть для мене як виробника дорога. Половина моїх клієнтів купують мою олію тому, що мають проблеми зі здоров’ям, решта – для профілактики. Це люди, які розуміють, що на цій олії вони не будуть нічого смажити. Тому – намагаюся "тримати ціни". Але зараз точно подорожчає сировина. Є ж різниця, чи я купую насіння по 100 грн, чи по 170… Побачимо, як зима пройде. Хвилююся за електроенергію – в мене ж обладнання від неї залежить…

Для розуміння, на чому ти стоїш і куди рухаєшся, потрібні базові знання

В принципі для запровадження бізнесу потрібно мати якісь базові знання, - переконаний Ігор Грабюк. - У мене під час локдауну були місяці, коли я взагалі не вів бухгалтерію. Щоб не журитися. Січень, травень – просто провалля… "П’яні місяці". Я ж не перший рік працюю, знаю, що подібне і має бути в ці місяці – в новорічні свята і у великодні. Але цьогоріч був просто повний провал. Та все одно я завжди уявляв приблизно стан речей. І не був голодний. Тому для розуміння, на чому ти стоїш і куди рухаєшся, база потрібна. Ось і зараз після переїзду на новому місці буде вестися детальний облік, бухгалтерія. Насправді операцій не так багато, нічого складного – бухгалтерія, ексель, податки… Хтось платить за супровід бухгалтерам, але ФОП раз в рік подати декларацію може і сам. Як і поставити собі нагадування, щоби вчасно сплатити податки.

Я б сказав, що в нас одна із найкращих систем оподаткування для такого малесенького бізнесу. Для ФОПів не такі й великі ті податки. Через інвалідність (отриману через той обширний інфаркт) не плачу ЄСВ, тож сплачую ще удвічі менше від того, що мав би. Там же є різні групи оподаткування, і можна підібрати під свої умови. Але в нас чомусь мало хто хоче платити податки. Бувають постачальники, які не хочуть показувати документально, що я купую в них сировину. Тоді я в них не купую. Купую у фермерів – наприклад, гарбузове насіння.

На жаль, немає впевненості в завтрашньому дні. Хоча за 30 років держави вже мала би бути. Дивно, що в нас так. Живемо в 50-ти кілометрах від Європи, там наші ж заробітчани все вчасно сплачують. А тут чомусь дозволяють собі…

Також серед наших підприємців багато ненадійних людей, постачальників. Домовленості з ними переважно усні. Також у нас дуже дороге місто по оренді. І дивно, що люди чи від жадібності, чи від браку мудрості не використовують можливості. Ще рік тому хотів винайняти приміщення, пропонував заплатити за рік вперед – але підприємець не погодився надати ту знижку, за якою я був готовий платити. Бачу, що приміщення пустувало цілий рік, і досі стоїть порожнє... не мудро це.

Пересилку товару роблю Новою поштою. Гадаю, що якби нормальний менеджмент був на Укрпошті з самого початку, то Нова пошта не мала б шансів. Але маю враження, що там сидять люди, яким платить Нова пошта, щоб вони робили все так погано, - сміється. - Думаю, що в українських реаліях можна працювати, якщо правильно працює менеджмент, якщо немає якихось засланих шкідників. Нова пошта для мене в цьому зразок".

Хотів "жирну роботу" - маю!

Від того, що я давив олію, весь пропах нею. Коли працюють чотири преси, то і всі речі, і волосся просякнуті її запахом. Навіть коли заходив у тролейбус, бачив, як люди озираються і водять носом – намагаються зрозуміти, звідки пахне. Я тоді сміявся, що раніше хотів "жирну роботу" - от і отримав її, - згадує Ігор. -  Буває, що люди не їдять те, що продають, настільки їм це "приїдається". А я їм всі свої олії. Просто деякі мені не можна – конопляну, кунжутну – бо вони загущують кров. Але я знаю, що мої олії несуть користь для здоров’я.

Фото з особистого архіву Ігоря Грабюка

Зараз попитом користується чорний кмин. Кажуть, що олія з нього допомагає у профілактиці ковіду. Всі туристи везуть з Єгипту олію чорного кмину. А я тут тисну. Під час епідемії з собою возив флакончик. Трапиться десь у транспорті серед великої кількості людей перебувати – вийду, зроблю ковточок, і вже впевненіше почуваюся, - сміється.

Маю надію, що колись знову розпакую пакет з колекцією краваток

Раніше працював оцінювачем майна. І зараз маю чинний сертифікат, проходив підвищення кваліфікації. Може, якби продовжував цю діяльність, то навіть більше заробляв би. Але мені не подобається ця робота. До того ж вона входить до 30-ти тих, які найпершими вийдуть з обігу: замість людей це все робитимуть комп’ютери.

Мав нагоду попрацювати в КРУ. Був період, коли шукав роботу, приходив у службу зайнятості, мене там трохи "футболили" - ну приходив якийсь, в шльопанцях… А в чому мені було до них – у костюмі в літню спеку їздити? Ледве діставався туди єдиною маршруткою з околиці міста, де живу… І все вони мене ганяли, що якісь документи я їм не доніс, якісь копії треба зробити… А потім сам знайшов вакансію – в газеті, яку просто взяв у гастрономі "на решту". Побачив оголошення на останній сторінці, пройшов співбесіду  і потрапив на роботу на декретне місце. За два місяці прийшов у службу зайнятості уже з перевіркою. В костюмі, при краватці… Вони як впізнали мене – ставлення одразу змінилося…

Як колишній банківський працівник, добре знаю, що це вже потім дивляться, який ти спеціаліст, а спочатку оцінюють за одягом. Сам звертаю увагу, як вдягаються чоловіки. Є ж норми – які гудзики не можна защеплювати, які краватки до яких костюмів не пасують. Іноді бачу мегадорогий одяг, але поєднання робить його вигляд дешевим. Це як вручити людині в костюмі ту велику сумку в клітинку – "Верка Сєрдючка-стайл", або стиль Поплавського. Чоловік – це ж не означає, що має вдягнути перше, що трапилося під руки.

У мене був дуже ретельний підбір гардеробу – я в суботу вже знав, що вдягатиму в понеділок і цілий наступний тиждень. У мене була колекція краваток, знайомі навіть знали, що я колекціоную – і дарували мені. Я  ж перевіряючий, маю бути гарно вдягнутий. Тепер ніби трохи не до того, але маю надію, що той пакет з краватками знов колись відкрию!

Спитав у "Дахи-Брахи", чи не зіпсував їхню музику своїм відеороликом

"Рекламний ролик "Давлії" міг бути тільки з музикою "Дахи-Брахи"… І ми його зробили. Але потім…

В мене приятель Валентин Ільчук – весільний відеограф. Якось ми сиділи в компанії, я розповідав про свою олійню, а він і каже: тобі треба рекламу! Я засумнівався: так ти ж, кажу, весільний відеограф. А він наполіг, каже – я вмію. Ну я і погодився, якщо він ціну адекватну назве.

Ми їхали з ним о пів на шосту ранку в музей архітектури на околицю міста, щоб зняти схід сонця, з-за паркана піднімали там коптер… Всередину не могли потрапити, бо музей лише з 9 працює. Потім приїхали вдруге – уже з пресом. І в процесі зйомки я зрозумів, що має бути музика "Дахи-Брахи". Ми змонтували і воно лягло! Там же дві їхні пісні використані. Відео запустили вже після того, як я подав на реєстрацію торгову марку. Ніби на ютубі дозволили закинути це відео. Запустили. Мені дуже подобається цей ролик. Там музика навіть більше за відео важить. Так тішився тим… Думаю, напишу музикантам "Дахи-Брахи" - шось типу, чи я їм не зіпсував музику своїм відео. Написав, вони ще не зразу відповіли – були на гастролях в Америці. Та потім надійшла відповідь. Але трохи не така, як я очікував. Щось на кшталт: а ти взагалі розумієш, що ти робиш? Авторські права ніхто ж не скасовував... І я доганяю, що це ж реклама. Я вказав свій логотип, торгову марку – тобто використав їхню музику з комераційною метою… Відписав їм, що бачу цей ролик тільки з цією музикою, і якщо вони не дають дозвіл, то я, звісно, приберу це відео з ютуба і залишу тільки для себе. Пояснив, що поки що це навіть не бізнес. Що ось я живу в малосімейці, в маленькій двокімнатній квартирі на 40 кв. метрів, у першій прохідній кімнаті олійня: ось біля мене прес, комп’ютер, мішки… Вони порадилися… і дозволили! Після того я приходив до них на концерт, зробив їм подарункові набори олії, яку виробляю… Вони круті!

Від ідеї має бути результат

Звісно, можна жити в кайф і без грошей. Але зовсім без них не обійдешся. Навіть щоби здорово харчуватися – це недешево. Олія, яку ми зазвичай вживаємо – це ж якийсь там восьмий віджим. Це не органіка. Це все відкладається, осідає на судинах. Ось звідти і судинні хвороби, бляшки, інфаркти…

Тому, хоча результат – це не обов’язково зразу гроші, заробляти треба. Недостатньо мати торгову марку і тішитися нею. В процесі роботи за три роки я зрозумів, що ті плани, які я собі склав, треба коригувати. Не все робиться так швидко. Як стелаж – який збирається поступово і виходить ціла конструкція. Мій бізнес – це мистецтво маленьких кроків. І хоч великого ефекту одразу немає - потім, з часом усвідомлюєш: вау, це я зробив!

І людині потрібна підтримка. Яка також не завжди вона вимірюється грошима. Я це знаю – багато переосмислив після того, як у мене стався інфаркт.  Я лежав у реанімації і чекав просто телефонного дзвінка. У той період половина друзів відпала.

Фото з особистого архіву Ігоря Грабюка

Зараз моїм найпершим другом і бізнес-партнером є мама. Якщо вона і не двигун цієї всієї справи, то дуже часто – вітер, який дме в ці вітрила. А іноді – якір, бо іноді мене треба й зупиняти, - сміється Ігор. – Так, було би гарно передати свій бізнес у спадщину – тим паче, що документально вже ніби й є що передавати. Але дітей поки що не маю. Та й якщо вони не захотіли б цим займатися – змушувати не треба. Але так, передав би. Бо я вже знаю, чого я хочу. Адже спочатку не дуже розумів. Раніше я хотів олію. Зараз хочу, щоб мою олію хотіли.

Читайте також

В Україні запустили освітній серіал-курс про креативний бізнес

За програмою "5-7-9" бізнесу виплатили майже 19 млрд грн - Мінекономіки