Гонгадзе Георгій

Гонгадзе Георгій

Український опозиційний журналіст

Гонгадзе Георгій - громадський діяч, засновник та перший головний редактор видання "Українська правда", герой України посмертно.

Місце народження

Георгій Гонгадзе народився 21 травня 1969 в місті Тбілісі.

Освіта

  • Георгій гарно навчався у школі. Захоплювався танцями, малюванням та спортом.
  • У 1987 Гонгадзе почав навчання на вечірньому відділенні Тбіліського державного інституту іноземних мов.
  • Восени 1989 року Георгій переїхав до Львова і перевівся на факультет іноземних мов у Львівський національний університет ім. І. Франка.

Родина

  • Мати Георгія - корінна львів’янка, Леся Гонгадзе (Корчак), медик.
  • Батько - Руслан Гонгадзе, він народився в Тбілісі, був відомим грузинським кінорежисером-документалістом. Мав активну громадянську позицію та симпатію до дисидентського руху.
  • Леся Гонгадзе в одному з інтерв’ю розповідала, що народила двійняток, але одну дитину викрали:

Я чудово пам'ятаю сам момент їх народження і те, як вони плакали на руках у медсестри. … Чоловікові спочатку повідомили про народження двійні, а потім сказали, що одне з них померло. Жодних документів — ні про народження, ні про смерть другого мого малюка — у справі не було. Я вимагала повернути його мені чи показати тіло, але так нічого і не домоглася. Жінка-головлікар попросту вигнала мене з лікарні… А через рік її засудили. Стаття в газеті про цей процес називалася «Вовки» в білих халатах". Але дитину мені так і не повернули…

  • У 1989 році у Гонгадзе був нетривалий шлюб із Мар’яною Стеценко.
  • У 1995 році Георгій одружився з Мирославою Петришиною, українською телеведучою, журналісткою та юристом.
  • 1997 року у подружжя народилися двійнята: Нонна і Соломія.

Георгій Гонгадзе

Кар’єра

  • Після служби в Афганістані (1987 - 1989 рр.) Георгій повертається у Тбілісі та починає суспільно-політичну роботу, очолює інформаційний відділ Народного фронту Грузії.
  • Коли у 1989 році Гонгадзе переїхав на навчання до Львова, викладав у Львівській школі №37.
  • У 1991 році працював позаштатним журналістом Львівської газети "Пост-Постум".
  • 1991 року у Тбілісі почалося антизвіадистське повстання. Батько Георгія, Руслан Гонгадзе, потрапив під політичні гоніння та опинився у списку, президента-диктатора Грузії Звіада Гамсахурдіа, "ворогів народу" на 28 місці. Георгій повернувся на батьківщину та приєднався до повстанців, брав участь у Грузинській громадянській війні.
  • 1992 - 1993 рр. - Гонгадзе був керівником програми "Монітор" на Львівському телебаченні.
  • Воював та знімав документальний фільм в Абхазії та Осетії 1993 року. В бойових діях отримав тяжке поранення, лікарі нарахували 26 осколкових ран, деякі осколки залишилися в тілі назавжди.
  • 1993 - 1995 рр. - Георгій активно створює документальні фільми у Львові: "Біль землі" (1993 р.), "Тіні війни" (1994 р.), "Колиска" (1995 р.), "Охоронці мрії" (1995 р.). Деякі з них транслюються на українському телебаченні.
  • З 1993 до 2014 рр. - головний режисер у творчому об'єднанні "Центр Європи".
  • 1995 року Георгій із дружиною Мирославою переїхали до Києва та працюють на телебаченні.
  • 1996 - 1997 рр. - Георгій був ведучим програми "Вікна-Плюс" та "Вікна-Новини" на телеканалі "СТБ".
  • 1998 рік - Гонгадзе ведучий програми "Моє" на телерадіокомпанії "Гравіс".
  • 1999 року журналіст працював прессекретарем у штабі кандидатки в президенти України, лідера проросійської "Прогресивної соціалістичної партії України" Наталії Ветренко.
  • Під час президентської виборчої кампанії, з жовтня 1999 року, Георгій вів щоденну інформаційну програму "Перший тур із Георгієм Гонгадзе" у прямому ефірі радіостанції "Континент". Через деякий час керівництву радіостанції почали приходити погрози.
  • З 1999 по 2000 рік Гонгадзе був керівником інформаційної служби "Вільна хвиля" радіо "Континент".
  • Інтернет-видання "Українська правда" з’явилося 17 квітня 2000 року. Воно було засновано Георгієм Гонгадзе та Оленою Притулою. Олена Притула розповідала, що Гонгадзе займався здобуванням грошей, налагоджуваннями контактів та прямими репортажами з парламенту, вона, своєю чергою, редакторською роботою. На порталі публікували матеріали викривального характеру спрямованні проти Леоніда Кучми, тодішнього президента України, також проти людей з його оточення, розповідали про корупцію в українському уряді.
  • У червні 2000 року бере участь у виборчій кампанії Володимира Ваховського, який балотувався у мери Вінниці. Ваховський вибори виграв.
  • Остання стаття Гонгадзе була написана 12 вересня 2000 року. У "Політичному стайері" Георгій описував стосунки між Медведчуком, Суркісом та Литвином. Ось невеличка цитата:

Литвин чітко розуміє, що Віктор Медведчук - це горішок не по його зубам. Він фінансово незалежний і ніколи не погодиться грати за правилами глави АП у своїх політичних справах. Так що в разі, скажімо, політичного успіху головного "есдека", Литвину не світить яскравої перспективи, і це очевидно "навіть сліпому". І цю ситуацію Литвину доведеться різко міняти. Сьогодні політичний світ "першого порядку" вже думає про те, хто буде переможцем виборів 2004 року. Ті, для кого політика є способом рухати власну економіку - ризик з вибором пріоритетів на майбутнє неприпустимий, а тому вони чекають відповідних знаків. Гіпотетичний удар по Суркісу, якщо, звичайно, він дійсно є – це знак.

  • Георгій Гонгадзе

Вбивство

Наприкінці червня 2000 року Георгій Гонгадзе повідомив, що за ним ведеться стеження. За ним усюди слідувала машина "Жигуль".

14 липня 2000 року Георгій написав офіційний лист до Михайла Потебенька, який на той час обіймав посаду генерального прокурора України, в якому виклав дані про стеження, яке було організоване співробітниками міліції та невідомими особами. Прокуратура відреагувала на звернення формально.

16 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе вийшов з офісу "Української правди", але вдома вже не з’явився. Колега та коханка Олена Притула була останньою, хто бачив Георгія.

Георгій Гонгадзе

На наступний день, відкрили кримінальну справу через зникнення, Леонід Кучма заявив, що бере справу на особистий контроль.

27 вересня 2000 року пошуками зайнявся Інтерпол, на керівництво України світова громадськість сильно тиснула.

28 листопада 2000 року лідер "Соціалістичної партії України" Олександр Мороз продемонстрував у Верховній Раді записи, так звані "плівки Мельніченко". Начебто, цей запис був таємно зроблений майором президентської охорони Миколаєм Мельніченком у кабінеті тодішнього президента, Леоніда Кучми. На них Кучма називає Гонгадзе "проблемою" разом з головою міністерства внутрішніх справ Юрієм Кравченком, генеральним прокурором Михайлом Потебеньком, головою СБУ Леонідом Деркачем та головою президентської адміністрації Володимиром Литвином. На одному запису Леонід Кучма наказує Кравченко "розібратися" із Георгієм Гонгадзе, а на іншому запису міністр вже звітується перед президентом про виконану роботу. Експертиза в США та Європі підтвердила справжність голосу Кучми на плівках.

2 листопада 2000 року в лісі біля Таращі, Київська область, було знайдено безголовий труп. У цьому трупі дружина та друзі впізнали Георгія, також в тілі були знайдені осколки в таких же місцях як і у Гонгадзе. Мати, Леся Гонгадзе, не погодилась з експертизою і заявила, що це не тіло її сина та до кінця життя шукала правду.

15 травня 2001 року Леонід Кучма заявив, що знає імена вбивць Гонгадзе. Міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов заявив, що вбивство не було політично вмотивованим, а було зроблено двома "хуліганами", яки загинули у грудні 2000.

22 жовтня 2003 року генеральний прокурор Святослав Піскун підписав ордер на арешт генерала міліції Олексія Пукача та об’явив, що розслідування майже завершено.

22 липня 2009 року Олексій Пукач визнав свою причетність до вбивства Гонгадзе і назвав імена замовників.

У квітні 2011 року справу Пукача засекретили.

У 2000—2001 роках Україною прокотилась серія акцій протесту, спричинених убивством Георгія Гонгадзе та організованою тодішньою опозицією "Україна без Кучми", що не обійшлась без сутичок із "Беркутом" та судових процесів.

У 2004 році Георгій Гонгадзе був одним із символів Помаранчевої Революції.

Президент України Віктор Ющенко у 2005 році посмертно надав звання Героя України.

Дата публікації: 31.03.2021
Дата останньої зміни: 09.04.2021
1