Хто кому друг, або чим Україні обернеться рішення підтримати Баку

Ексклюзив
Підтримка територіальної цілісності держав ㅡ один із наріжних каменів української зовнішньої політики
Ексклюзив
Хто кому друг, або чим Україні обернеться рішення підтримати Баку
Напис Гасан-Джалала в Гандзасарі давньовірменською мовою

Зранку 27 вересня у регіоні Нагірного Карабаху відновилися бойові дії. В Азербайджані, Вірменії та невизнаній Нагірно-Карабаській Республіці оголосили воєнний стан та загальну мобілізацію. Країни повідомляють про десятки загиблих і поранених військових та цивільних.

Припинити бойові дії та розпочати мирні перемовини закликають Євросоюз, НАТО, США та Росія. Про готовність до мирних переговорів вже заявила і Вірменія. Лише Азербайджан та Туреччина виступають за продовження військових дій. 

Україна ж у цьому конфлікті у своїй послідовній політиці підтримала  територіальну цілісність Азербайджану. З чим пов’язане таке рішення, чи означає воно готовність військової допомоги Баку та які наслідки це матиме для Києва, проаналізував "Парламент UA".

Україна прямо підтримала одну зі сторін?

Так, на четвертий день бойових дій у регіоні Нагірного Карабаху міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба на брифінгу заявив, що Україна підтримує територіальну цілісність Азербайджану, бо "підтримка територіальної цілісності держав ㅡ один із наріжних каменів української зовнішньої політики". 

"Ми послідовно підтримували територіальну цілісність Азербайджану, так само як Азербайджан підтримував нашу територіальну цілісність в міжнародно визнаних кордонах, і цей принцип залишається для нас абсолютно незмінним", ㅡ заявив очільник відомства.

Він додав, що зараз найголовніше ㅡ запобігти розпалюванню конфлікту та припинити кровопролиття. Також Кулеба телефоном говорив із міністром закордонних справ Азербайджану й заявив, що Україна "співчуває через події на Кавказі". З подібною позицією згодом виступив і президент Володимир Зеленський.

Україна не вперше підтримує Баку. Раніше Київ нагадував про суверенітет і територіальну цілісність Азербайджану після ескалації вірмено-азербайджанського конфлікту у квітні 2016 й у липні 2020-го. Тоді це завершилося викликом посла України до МЗС Вірменії. 

Як пояснила експертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталя Беліцер, в останньому випадку для цього було менше підстав, ніж зараз, бо тоді загострення відбулося не в межах офіційно визначеної території Азербайджану (включно з Нагірним Карабахом), а вперше на кордоні з Вірменією і за участі збройних сил суверенної вірменської держави, а не армії самопроголошеної "Республіки Арцах" (до лютого 2017-го — Нагірно-Карабаської Республіки).

Чи означає це готовність військової допомоги Азербайджану?

Варто розрізняти позицію підтримки країни і надання конкретної військової допомоги якійсь стороні в ситуації загострення конфлікту. У цьому випадку схоже на те, що підтримка України закінчиться на словах.

Однак 2 жовтня депутатка від фракції «Слуга Народу» Людмила Марченко заявила, що не варто виключати військової допомоги від України Азербайджану, "якщо питання стане руба" — хоча раніше глава МЗС заперечив таку можливість.

Її слова згодом прокоментував глава Міністерства внутрішніх справ України Арсен Аваков. Каже, що Україна не надаватиме військову підтримку в азербайджансько-вірменському конфлікті жодній зі сторін, "ось медичну допомогу — пігулки для надто вже фантазучих депутатів варто було б пошукати усією країною".

Підтримка територіальної цілісності аж ніяк не означає підтримку нового гарячого етапу війни, наголосив голова громадської організації "Асоціація Політичних Наук" Дмитро Сінченко. За його словами, позиція України збігається з позицією міжнародної спільноти, адже всі, за винятком хіба що Туреччини, закликають до мирного вирішення конфлікту — за столом переговорів. 

"Війна на повне винищення однієї зі сторін наразі нікому не вигідна. Навіть ворожим сторонам. Проте обидві держави й обидві нації засліплені взаємною ненавистю, яка з часом лише зростала, тому про мир цього разу навряд чи вийде домовитись", — зазначив експерт.

З чим пов’язане рішення України?

Україна не є членом Мінської групи й формально не бере участі у міжнародних миротворчих зусиллях. Водночас зрозуміло, що доля цих південнокавказьких країн і перспективи розв’язання кривавого Карабаського конфлікту не залишають її байдужою. 

Експертка Наталя Беліцер зауважує, що при оприлюдненні української позиції варто фокусуватися не тільки на необхідності відновлення територіальної цілісності й суверенітету Азербайджану над окупованими територіями, а й нагадувати про чотири Резолюції Ради Безпеки ООН 1993 року, а також резолюції Генасамблеї ООН (2008-го) і Парламентської асамблеї Ради Європи (2005-го). Вони вимагали негайного виведення збройних сил Вірменії з окупованих територій, але залишилися невиконаними — так само як і численні резолюції по Україні.

Крім того, Беліцер наголосила, що при голосуваннях резолюцій по Україні Азербайджан і Туреччина завжди підтримували Київ, тоді як Вірменія разом з Росією і Білоруссю голосувала «проти». 

А ось директор дорадчого центру "Терра Деї" застерігає: не варто ставати на якусь сторону, не маючи необхідної інформації. Він запитує: якщо Україна підтримала Азербайджан, то що робити з вірменами, які там живуть?

"Конфлікт цей заклав СРСР, коли став селити вірмен в Азербайджані. Тоді й Донбас заселяли тими, хто вийшов з тюрми. Хто читав історію вірмен, то може лише поважати цю націю — їх просто вирізали турки. Цей конфлікт вигідний Росії, бо вона знову буде в статусі миротворця, хоча могла і сама спровокувати цей конфлікт. Легко ставати на бік сильнішої сторони. Але це недалекоглядно", — зазначив він.

Варто також звернути увагу на те, що, відповідно до нової Стратегії національної безпеки, в обмеженому списку з п’яти країн, визначених як стратегічні партнери України, є й Азербайджан, і Туреччина. Це накладає на українську владу певні зобов’язання в межах двосторонніх і багатосторонніх відносин.

Як пояснив координатор напрямку міжнародної політики Центру політичних студій "Доктрина" Денис Москалик, підтримка Азербайджану Україною є очікуваним та продуманим кроком у стратегії загальної зовнішньої політики України. 

"Офіційною політикою України є непідтримка сепаратистських рухів, тому Україна не підтримує ані каталонців, ані курдів, і відповідно не підтримує Карабах. Також Вірменія є союзником Росії та систематично підтримує політику Росії щодо України на рівні ООН, зокрема під час голосувань щодо засудження окупації українських територій та порушення прав людей на окупованих територіях. На противагу цьому Азербайджан займає проукраїнську позицію в ООН та голосує на користь України", — зазначив експерт.

Зазначимо, що на сторону Азербайджану стали переважно мусульманські країни: Туреччина (щодо якої у Баку та Анкарі діє норма: один народ — дві країни), Афганістан (Вірменія наполягає на його виключенні зі статусу спостерігача в Організації договору про колективну безпеку) та Пакистан. Інші країни зайняли традиційно нейтральну позицію, закликаючи обидві сторони до замирення.

А ось провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Андрій Мартинов вважає, що, скоріше за все, у рішенні стати на бік Азербайджану велику роль відіграла активність азербайджанської діаспори та Туреччина. 

Чим обернеться підтримка Баку?

Визнати таку позицію України обдуманою і збалансованою важко. США, країни Євросоюзу, навіть Росія не стали відкрито ні на чию сторону, на відміну від Києва. За словами Андрія Мартинова, така позиція як у решти країн завжди "залишає більше простору для дипломатичного маневру".

Водночас експерт Денис Москалик переконаний, що заява української влади мало змінить чинну ситуацію, адже Азербайджан так і залишиться дружньою країною та стратегічним партнером України, а Вірменія — союзником Росії та продовжить підтримувати її політику. Тобто, збережеться статус-кво (ситуація, яка була до війни) у відносинах з обома країнами.

Наразі важко передбачити, чим закінчиться вірмено-азербайджанський конфлікт, адже вирішальним чинником може стати втручання Росії, яка поки що обмежується продажами Вірменії зброї в кредит і водночас прагне уникнути подальших ускладнень стосунків як з Азербайджаном, так і з Туреччиною. 

"Наразі роль "миротворця", арбітра і медіатора є для Москви найбільш вигідною, тому безпосереднє військове втручання видається мало ймовірним (попри наявність російської воєнної бази на території Вірменії в Гюмрі). Такий прогноз підтверджує і фактична відмова, отримана Вірменією у відповідь на прохання про допомогу Організації Договору про колективну безпеку — військового альянсу, створеного свого часу Росією на пострадянському просторі на противагу НАТО", — зазначила експертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталя Беліцер.

За її словами, навіть у випадку досягнення політичного рішення про відновлення територіальної цілісності Азербайджану критично важливими стають гарантії особистої безпеки, прав і свобод етнічних вірмен, які в жодному разі не повинні стати вигнанцями чи біженцями. Вони мають залишитися жити в Нагірному Карабаху після відновлення юрисдикції Азербайджану і повернення десятків тисяч азербайджанських переселенців. 

Можна передбачити, що це стане великою проблемою і викликом, який важко подолати, оскільки взаємна ненависть двох народів на етнічному і релігійному ґрунті, що зростала протягом усього тривалого конфлікту, дійшла до граничної межі – переконання у неможливості мирного співіснування. У цій ситуації Україна з її позитивним досвідом міжетнічної та міжрелігійної солідарності може докласти власних зусиль для подолання цих потужних негативних стереотипів. 

"Україна може, зокрема, відвернути ймовірність загострення відносин між чисельними й потужними азербайджанською та вірменською діаспорами і звернутися до їхніх лідерів та активістів з пропозицією виступити з відповідною спільною заявою — закликом до примирення двох народів як запоруки кращого майбутнього для нащадків", — додала Наталя Беліцер.