Партія регіонів

Мертву вже сьогодні "Партію регіонів" заснували 26 жовтня 1997 року як "Партію регіонального відродження України". Її головою став тодішній мер Донецька, а в майбутньому голова Верховної Ради часів президенства Януковича – Володимир Рибак. За китайським календарем це був рік Червоного Вогняного Бика, а за так званим слов`янським – Бородатої Жаби.

Історія створення Партії Регіонів

Вивчаючи історію ПР, ненароком можна повірити не лише в ці календарі, а й у магію цифр. Прикметно, що 26 жовтня 1939 року у Львові відбулися так звані "Народні Збори Західної України", які формалізували більшовицьку окупацію цих територій і їхнє входження до УРСР. Цього ж дня у 2014-му відбулися позачергові вибори до Верховної Ради України, в яких участь брали вже уламки ПР під придуманою Полом Манафортом назвою "Опозиційний блок". Та передували цьому насичені на політичні події роки української історії, злети та падіння Януковича (часом буквальні – від яйця в Івано-Франківську), входи і виходи з ПР Інни Богословської (яка стала своєрідним флюгером регіоналів) і, звісно, кривава розправа над учасниками Революції Гідності та безславний кінець ПР.

Автором першого проєкту статуту "Партії регіонального відродження України" став колишній керівник інформаційно-аналітичної служби президента Кравчука Валерій Матвієнко. Перші свої парламентські вибори в 1998-му ця партія з тріском програла, набравши 0,9%. Однак її представник таки потрапив до Парламенту – на 45 виборчому окрузі (Донеччина включно з Київським районом Донецька), частина якого зараз окупована, переміг Володимир Рибак. Цей "міцний господарник" став першим заступником голови Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

Другий з`їзд ПРВУ 13 березня 1999 підтримав тоді чинного президента Леоніда Кучму (той саме зібрався на другий термін) і закликав його включити до передвиборчої програми обіцянку зробити російську другою державною. На черговому етапі з`їзду 22 травня її делегати виступили проти інтеграції України в НАТО і "ратували за економічний союз з Росією і за негайне припинення війни в Югославії", – повідомляв кореспондент ДІНАУ (нині – "Укрінформ").

Перед цим 24 березня країни НАТО почали бомбардувати сербську армію, що повним ходом здійснювала етнічні чистки в колишній Югославії. Операцію почали без згоди Ради безпеки ООН, позаяк Росія, як завжди, накладала вето на рішення приструнити своїх друзів. Саме кремлівське трактування тих подій тоді транслювали українські ЗМІ. Міф про "кровожерливе НАТО", яке вбивало "невинних" братів-сербів, відтоді активно використовували проросійські сили в Україні.

Як Партія регіонів отримала сучасну назву

Наступного 2000 року в "Партію регіонального відродження України" (на чолі з Володимиром Рибаком) влились "Партія солідарності України" (на чолі з Петром Порошенком), "Партія труда" (на чолі з Валентином Ландиком), партія "За красиву Україну" (на чолі з майбутнім мером Києва Леонідом Черновецьким, більш відомим як Льоня Космос) та "Всеукраїнська партія пенсіонерів". Аби нікого не образити, нове утворення назвали "Партія регіонального відродження "Трудова солідарність України", її на рівних правах очолили Рибак, Ландик і Порошенко.

"Партією регіонів" ця партія стала навесні 2001-го, а очолив нічний жах бізнесу – голова Державної податкової адміністрації Микола Азаров, який до цього був у президії разом із Геннадієм Самофаловим, Леонідом Черновецьким та Юхимом Звягільським. Останній із 1994-го до 1997-го ховався від правоохоронців в Ізраїлі, примудрившись при цьому висидіти в Парламенті аж 8 скликань – до серпня 2019-го. Цей рекорд поки не побитий.

Нова партія проголосила своєю ідеологією такий собі "неоцентризм" і заявила, що "відкрита для приєднання усіх громадсько-політичних сил країни, які дотримуються демократичних переконань і відстоюють стратегічний курс на суспільний прогрес та економічне піднесення України". Така собі ідеологія "за все хороше і проти всього поганого.

Як Партія регіонів потрапила у свою першу більшість

Перед парламентськими виборами 2002 року ПР увійшла до очолюваного Володимиром Литвином (тоді він був головою Адміністрації Президента Кучми) пропрезидентського блоку "За єдину Україну", який у народі зразу прозвали "ЗаЄдУ!". За допомогою адмінресурсу, агресивної пропаганди в центральних ЗМІ та масових фальсифікацій блок посів, однак, лише третє місце із результатом 11,81%.

Восени 2002 року фракція "Регіони України", яка складалася з регіоналів-списочників "ЗаЄдУ" і мажоритарників, а також парламентська група "Європейський вибір" висунули тодішнього голову Донецької ОДА Януковича,  на посаду прем’єр-міністра. Кучма кандидатуру підтримав, почалася активна підготовка до передачі Януковичу президентської влади. Навесні наступного року на V з’їзді "Партії регіонів" "легітимного" вибрали її головою. Шок патріотичних сил викликала поява серед "біло-синіх" сина В`ячеслава Чорновола Тараса. Він став довіреною особою Януковича та очолив його виборчий штаб.

Після Майдану у 2004 Партія регіонів могла зникнути, але тільки розквітла

Масові фальсифікації президентських виборів 2004 року спричинили і масові народні протести. До голови ЦВК Сергія Ківалова намертво причепилося прізвисько "Підрахуй". Помаранчева Революція взяла гору, і, здавалося, переможена ПР та її члени будуть покарані та викинуті на смітник історії. Проте відсутність реальних вироків за фальсифікацію виборів і корупцію, а також міжусобиці "помаранчевих" і потужний медіаресурс дали регіоналам другий шанс. На вибори 2006-го вони пішли під гаслами "Добробут — народу! Влада — регіонам!" і… перемогли з результатом 32,14%. Позачергові вибори 2007-го знову принесли ПР перемогу (34,37%). До тріумфу "Слуги народу" в 2019-му це був рекорд.

Після обрання Януковича Президентом настали золоті часи регіоналів. Їхня влада здавалася непохитною. Усі високі посади в державі обіймали члени цієї партії з донецькою чи луганською пропискою, незалежно від кваліфікації. В усіх галузях з`явилися "смотрящі", протести придушувалися міліцією та "тітушками". Голосування в Парламенті звелося до формальності – незабутнього нині покійного очільника фракції ПР Михайла Чечетова охрестили "диригентом". Він віддавав сигнали "за" і "проти", дисципліна була залізною.

Перед парламентськими виборами 2012-го, коли управлінська та економічна катастрофи ще не стали очевидними критичній масі людей, регіонали не соромилися роздавати популістичні обіцянки, а народ охоче в це вірив. Зокрема, вони обіцяли зростання ВВП щонайменше на 5% щорічно, відібрали хліб у Юлії Тимошенко і божилися до 2017 року віддати всі вклади "Ощадбанку" СРСР до 5000 гривень; а ще контрактну армію і сумнозвісний позаблоковий статус України як "гарантію безпеки кожного громадянина". Цю єдину обіцянку вони й виконали, зупинивши інтеграцію до НАТО та залишивши державу фактично беззахисною перед російською агресією в 2014-му.

Уперше заговоривши про децентралізацію після Помаранчевої революції та втрати влади в центрі, у 2012-му регіонали почали проштовхувати цю ідею з новою силою. Однак, на відміну від Адміністрації Порошенка, Янукович під соусом децентралізації пропонував федералізацію. Хоча прикривали це гаслом: "60% зведеного державного бюджету – місцевим радам". Насправді ж, влада дедалі більше концентрувалася в руках Януковича та його синів – так званої "сім`ї".

Історія офіційного зникнення Партії регіонів

Під час тієї парламентської кампанії ПР також цинічно обіцяла українцям здобуття асоційованого членства у Євросоюзі, створення зони вільної торгівлі з ним і "безвіз". Як не дивно, і в Україні, і за кордоном були люди, які щиро в це вірили. Остаточне прозріння настало 21 листопада 2013 року, коли Янукович відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. Почався Євромайдан, який після побиття студентів стрімко переріс у Революцію Гідності. 30 листопада першою смалене відчула Інна Богословська і вдруге (уперше це сталося з нею в 2009-му) вийшла з ПР. Після втечі "легітимного" регіонали почали покидати корабель-потопельник уже пачками.

24 лютого 2014 року, коли українці оплакували Небесну Сотню, парламентська газета "Голос України" опублікувала заяву фракції "Партії регіонів" у Верховній Раді, де колишні всемогутні бідкалися і перекладали всю відповідальність на диктатора-втікача: "Україна виявилася обманутою й пограбованою, але навіть це ніщо перед горем, з яким зіштовхнулися десятки українських родин, що втратили своїх близьких по обидва боки протистояння. Україну зрадили, а людей зіштовхнули лобами. Уся відповідальність за це лежить на Януковичі і його найближчому оточенні". Хто це оточення, втім, не уточнювалося. "Мільйонна партія фактично стала заручником однієї корумпованої Родини", – йшлося далі в заяві, де слово "Родина", певно, за звичкою було написане з великої літери.