Минув рік з коронавірусом, але висновків не зробили: чому Україну чекає новий локдаун

3 березня виповнився рік від моменту, коли в Україні зафіксували перший випадок коронавірусу. За цей час світ пережив кілька хвиль пандемії, розробив вакцини і активно щепиться, аби повернутися до нормального життя і потрохи відновлювати економіку. Тим часом в Україні фіксують стрімке зростання недужих, зокрема важких хворих, а вакцинація відверто провалена з низки причин. Що ж нині відбувається у "червоних" регіонах, чому лікарі заявляють про колапс медсистеми і чи вдасться Україні позбутися коронавірусу.

Що відбувається з коронавірусом у західних областях

Нині, як і на початку пандемії, від коронавірусу найбільше потерпають західні області України – Чернівецька, Івано-Франківська, Закарпатська. Перші дві перебувають у "червоній" зоні через стрімке поширення хвороби та високий відсоток госпіталізації. Тут перепрофільовані під ковідні більшість лікарень і госпіталів, однак місць катастрофічно не вистачає. В Івано-Франківську розгорнули навіть мобільний шпиталь, однак поки що його потужності ще не використовують. На дорогах області облаштували карантинні блок-пости.

Карантинний блокпост на Прикарпатті (Фото: МВС)

Складна ситуація також у "червоній" Житомирській та Вінницькій областях. На "помаранчевій" Вінниччині вже переведені на дистанційку школи і запроваджено низку транспортних обмежень. Траційно високою є і захворюваність у Києві та Київській області.

У всіх перелічених областях кількість госпіталізацій і нових випадків в рази переважає кількість одужалих і тих, кого виписали з лікарні, а отже, навантаження на медсистему зростає. Подекуди лікарі кажуть, що якщо тенденція збережеться, то доведеться займатися медичним сортуванням, як то було минулої весни в Італії чи Іспанії - людей, чиї шанси вижити були невеликі, просто відправляли додому, не приймаючи до медзакладів, аби дати шанс тим, хто молодший і може вилікуватися.

Як змінилася клінічна картина коронавірусу

Однією з причин зростання кількості хворих, важких випадків і смертності очевидно є мутації вірусу і поява нових, більш агресивних штамів. По-перше, хвороба відчутно "помолодшала": якщо до зими хворіли переважно старші люди з купою супутніх хвороб, а помирали в основному від поєднання коронавірусу та діабету, хвороб нирок або онкології, то нині більшість хворих – люди працездатного віку, найчастіше 30-50 років. У цьому ж віковому сегменті спостерігається доволі високий відсоток летальності, часто помирають люди у віці трохи за 30, часто без будь-яких супутніх хвороб.

Також лікарі помітили, що дуже важко хворіють спортсмени або ж просто люди, які посилено тренуються і розвинуті фізично, тому лікарі схиляються до думки, що вкрай сильний імунітет в організмі при коронавірусі так само поганий, як і вкрай слабкий.

Змін в тривалості інкубаційного періоду лікарі не відзначають, а ось сама хвороба розвивається більш стрімко. Якщо раніше критичними вважалися 7-10 день, то нині це – 5-6 день від початку появи симптомів. Часто спостерігається надстрімке погіршення стану хворого – людині стає зовсім зле за кілька годин.

Медик у захисному костюмі біля кисневого концентратора, коронавірус (фото: УНІАН)

Медики Закарпаття, окрім цих симптомів, вказують також на те, що в кожного третього хворого нині спостерігаються нудота, блювання і кишкові розлади, чого не було на початку пандемії.

Однак, визначити, що ж саме сталося з вірусом – чи то він мутував і ми маємо якийсь новий "український" штам, чи то нам "туристи завезли" британський чи південноафриканський штам, в Україні неможливо. В державі за рік так і не створили жодної лабораторії, яка могла би це визначити. Аналізи пацієнтів із західних областей відправляють аж до Лондона і чекають відповіді по кілька тижнів. Так сьогодні стало відомо, що на Івано-Франківщині підтвердили два випадки британського штаму. Які ще мутації ковіду масово вкладають людей на лікарняні ліжка поки що невідомо.

Чи справляється медицина із піковими навантаженнями, чому лікарі заявляють про колапс

За рік, що минув, українці щодня спостерігали, як з екранів телевізорів благодійники везли ШВЛ, на "Великому будівництві" відкривали сільські амбулаторії, перепрофільовували лікарів, підводили кисень, але суттєвих зрушень у медицині, на жаль не сталося. Бо основна проблема, як кажуть лікарі, не в тому, щоби поставити ліжко у палаті, а щоби хворого на тому ліжку мали ким і чим лікувати.

Тут ми не будемо згадувати ще й про проблему пожеж в лікарнях, бо ж нашвидкуруч перероблені кисневі ліжка у будівлях ще минулого століття із радянськими комунікаціями десь та загоряться рано чи пізно, підтвердженням чому є пожежі у лікарнях Львова та Запоріжжя. Тож говорячи про роботу медиків та здоров`я пацієнтів, відзначимо, що небезпека - це не лише коронавірус, але й умови, в яких медики ппрацюють, а пацієнти лікуються.

Почнемо з тих же ліжок. Українські лікарні, як у світі загалом, фізично не пристосовані до такої кількості важких хворих під час пандемії. Інакше кажучи, іноді ліжко просто нема куди поставити, а оскільки у більшості випадків ліжко потрібно ще й забезпечити киснем, то проблема "множиться на два". Особливо гостро вона стоїть нині в обласних центрах – Івано-Франківську, де люди лежать у коридорах, і Чернівцях. З Франківська хворих возять аж у Львів і це попри те, що хоч невеликий, але резерв у місті ще є. Мер Марцінків (досьє Руслана Марцінківа) каже, причина в тому, що у перепрофільованих закладах, так само як і в райлікарнях, медики звільняються, почувши про ковідних хворих.

Крім того, днями медики Івано-Франківської інфекційки протестували, бо окрім величезних навантажень потерпають ще й від безгрошів`я. Лікарям не виплачують обіцяні 300% надбавки за роботу з ковідними хворими – у НСЗУ просто не вистачає коштів.

У Чернівцях ситуація аналогічна – хворих з міста відвозять у найближчі районні лікарні, однак скоро місця закінчаться і там. Навантаження на медиків велике. Лікарі обласної лікарні кажуть, що на лікаря на чергуванні припадає 14-17 хворих в реанімації, або ж до 140 (!) хворих в інфекційному відділенні.

Через нестачу медичного персоналу влада краю навіть дозволила родичам доглядати ковідних хворих у реанімаціях, бо ж і місця лікарів подекуди вакантні, а з медсестрами і санітарками просто біда. Ефективність карантинних обмежень червоної зони при такому підході оцінити нескладно, коли родич із ковідної реанімації увечері на маршрутці проїде додому, перед тим зайшовши у магазин чи аптеку, але про карантин трохи згодом.

На Закарпатті медики взагалі заявили про колапс медсистеми, адже навіть ті лікарі й медсестри, які залишилися працювати, також масово хворіють і їх нема ким замінити.

Ми на межі, фактично, ступору, колапсу медичної системи. У нас немає проблеми розгорнути фізичне ліжко, ми повинні його розгорнути із медикаментозним, матеріально-технічним обладнанням, киснем, і працівником. Щоб було кому прийти і надати ту допомогу, — підсумував ситуацію директор департаменту охорони здоров`я Закарпатської ОДА Анатолій Пшеничний.

Чи допоможе карантин подолати хвилю коронавірусу, яким повинен бути "ідеальний" карантин

Оскільки про хоч якийсь ефект від вакцинації у світі говорити поки що рано, єдиним методом стримування пандемії досі залишається карантин. Українське суспільство досі дискутує, яким саме він повинен бути і чи він взагалі ефективний. Проблема карантину посилюється ще й низьким рівнем добробуту населення та відсутністю у більшості запасів "на чорний день", які б дозволяли повноцінно не працювати бодай кілька місяців.

Ось і нині підприємці червоної зони щоденно виходять на пікети, вимагаючи забезпечення права на працю, особливо зважаючи на працюючий Буковель, який навіть не планують закривати. Подвійні стандарти сьогодні, під час звіту про річницю роботи уряду, підтвердив і прем`єр-міністр України Денис Шмигаль (досьє Дениса Шмигаля).

У “Буковелі”, сьогодні, як курорт, там є багато підприємців та юридичних осіб, більшість з них, ще навіть до запровадження червоної зони, вийшли із ініціативою закрити частину ресторанів, кафе, готелів. І на сьогоднішній день більшість із цих підприємців на цьому курорті не працює“, – вважає Шмигаль. - “Буковель” – це не одна юридична особа, що з нею можна провести перемовини і сказати: “Закрийте", та обмежити їх роботу. На сьогодні, із запровадженням червоної зони, усі підприємці працюють із дотриманням обмежень, які застосовують у червоній карантинній зоні. Ось така офіційна відповідь.

Про те, що ж реально зараз відбувається на "Буковелі" зняли сюжет журналісти "Громадського".

Мери, як то зазвичай, погоджуються з протестувальниками і пишуть листи-звернення "нагору", перекладаючи із себе відповідальність і сподіваючись, що нагорі скажуть "не можна" замість них. Бо з одного боку, жодної логіки у вибіркових обмеженнях немає, з іншого, дозволити все - автоматично "поховати" і без того ледь живу медсистему. Про неефективність вибіркового карантину говорять і лікарі.

Я за карантин, але не вибірковий. Бо коли школа закрита, а Буковель працює ефективність його нульова, - стверджує чернівецька інфекціоністка Ольга Кобевко в інтерв`ю телеканалу "Чернівецький промінь".

Карантин вихідного дня був більш ефективний, ніж січневий локдаун. Бо тоді хоч на вихідні, але закривалося все, а в будні люди ходили сталими маршрутами - дім - робота-магазин, тому й хворіли менше. А на вихідні усі починали гуляти і перемішуватися, якщо можна так сказати,- розповів чернівецький лікар-реаніматолог Андрій Аносову розмові з "Шпальта". – А січневий локдаун треба було починати ще в грудні, а в січні працювати. Бо відтак люди збиралися компаніями по домах увесь місяць, їздили "у гори на лижі" і це дало поштовх до нинішньої ситуації.

Крім того, лікарі наголошують, що за рік МОЗ так і не відпрацював логістику пацієнта. Сімейні лікарі й надалі лікують хворих по 2-3 тижні телефоном, звідси й береться частина складних випадків. Люди самі ходять здавати тести, робити рентген чи КТ у поліклініки, де немає спеціальних приміщень для ковідних хворих, в аптеку за ліками і в магазини, а дехто навіть і на роботу. Не всім хворим дають направлення на тести, а деякі, знаючи про діагноз контактних осіб і самі не йдуть його здавати, займаються самолікуванням, звідки йще велика частина важких випадків. Тому офіційна статистика має мало спільного з реальною картиною пандемії в Україні і "червоних" зон при правильному підрахунку в державі точно побільшало би.

Очевидним є і те, що в Україні за рік так і не збудували ефективної системи контролю за дотриманням карантинних обмежень та адекватних покарань за порушення. Офіційно запроваджені досить високі штрафи, але найчастіше все закінчується на етапі складання поліцією протоколу. Тому більшість з нас хоч раз, та порушила карантинні вимоги, відчуваючи власну безкарність.

Чому провалилася кампанія з вакцинації і чи можна врятувати ситуацію

Здавалося би, якщо українці так не хочуть карантину, вони мали би шикуватися у черги за вакциною, але цього теж не сталося. Від щеплень відмовляються не лише далекі від медицини сільські бабці, але й медики провідних лікарень країни, мотивуючи відмову недовірою до влади та вакцини, яку та завезла.

Усні згоди на вакцинацію з нас почали збирати ще в січні, обіцяючи китайську вакцину. Потім раптом пройшла чутка, що нам завезуть Pfizer. Зрештою привезли індійський Ковішилд. Жодного разу нам не розказали, що це за вакцина, які її властивості, як її виготовляють – розповіла Ольга Кобевко, одна з лікарів, яка вакцинувалася від Covid-19.  – Навіть медиків продовжують тримати в інформаційному вакуумі, не те, що простих людей. Низька довіра до влади та її мовчання спричинили оцю тотальну недовіру до вакцинації. Причому я не вважаю, що саме конкретний Степанов (досьє Максима Степанова) винен, що нам дісталася індійська вакцина. Її отримують усі країни з низьким економічним розвитком, і саме так, на жаль, нас сприймають нині у світі.

Лікарка каже, що кампанія вакцинації в Україні геть непродумана. Ані організаційно, ані інформаційно. Немає інформації про охочих вакцинуватися, які не належать до першої черги, але готові щепитися залишками індійської вакцини (щоби її не викидати), жодний високопосадовець не заявив, що бере на себе відповідальність за наслідки вакцинації, немає навіть толкових пояснень, як саме виготовляють вакцини, як на них реагує організм і чому щепитися життєво необхідно.

Людям треба пояснити просту річ: так, смертність від вакцинації є, але якщо від вакцини помре 2-3 людини, то від пандемії 200-300, а то й дві-три тисячі, тобто ризик померти від хвороби або важко перенести коронавірус набагато вищий, ніж від вакцини, - наголошує Андрій Аносов, який вакцинувався сам і закликає зробити це інших.

Лікар вважає, що в українців абсолютно немає соціальної свідомості і колективної відповідальності:

Я вакцинувався, бо розумію, що спілкуюся з людьми, які не належать до першої черги і можуть захворіти, бо у мене старі батьки, які можуть хворіти важко, бо є діти, яких поки що не вакцинують від коронавірусу ніде у світі. Але більшість у нас так, на жаль, не думає. Більшість думає, що це стосується усіх, але тільки не мене.

Вакцинація проти коронавірусу у Київській області (фото: koda.gov.ua)

Насамкінець приведемо дві цитати лікарів, які на наш погляд, влучно описують сьогодення і, що головне, майбутнє українців у коронавірусному світі.

Ми прожили з коронавірусом рік, але, на жаль, жодних висновків не зробили, - переконана Ольга Кобевко. – Люди надалі не довіряють владі і обговорюють її рішення. Це тільки у нас карантин обговорюється, але не виконується. З іншого боку, влада так нічого й не зробила, аби посилити довіру до себе та своїх вчинків чи дієво підтримати українців у ці часи. Враховуючи, що тривалість дії вакцини від коронавірусу ще невідома нікому, жити з ним нам у сучасних українських реаліях ще дуже довго.

Коронавірус – це цивілізаційна хвороба і скоро ми її не позбудемося, - вважає Андрій Аносов. – Розумієте, людей на Землі багато, набути сталого імунітету всім одночасно буде тяжко, а вірус мутує постійно і вакцина може бути безсила проти окремих нових штамів навіть при прискореній вакцинації. До того ж якби вакцинувалися усі, людство мало б більше шансів подолати хворобу, аніж зараз.