Вірменія і Азербайджан припинили війну у Нагірному Карабаху, а виграла Росія

Вірменія та Азербайджан після майже двох місяців активних бойових дій у Нагірному Карабасі підписали “мирну угоду”. Гарантом виконання підписаного документа виступила Росія, яка направила у регіон своїх “миротворців”.

Згідно з документом Росія отримала мандат на розміщення 1960 військових у Нагірному Карабаху терміном на п'ять років, але з правом затриматися там на довше.

У Баку цю угоду назвали капітуляцією Вірменії, та додали, що отримали майже все, що хотіли.

Водночас у Вірменії інформація про підписання угоди спровокувало масові заворушення. Мітингарі захопили будівлі парламенту та уряду у Єревані і вимагали відставки прем’єра країни Ніколи Пашиняна. Під час протестів постраждав спікер парламенту Арарат Мірзоян, його доправили до лікарні.

Варто зауважити, що президент Вірменії Армен Саркісян заявив, що дізнався про угоду з преси.

У жовтні Україна у цьому конфлікті підтримала територіальну цілісність Азербайджану. Детальніше про можливі дипломатичні наслідки читайте у матеріалі "Парламент.UA": Хто кому друг, або чим Україні обернеться рішення підтримати Баку.

Скільки тривали бої за Нагірний Карабах

Територіальна суперечка між Баку і Єреваном навколо приналежності регіону триває з лютого 1988 року. Тоді регіон оголосив про вихід зі складу Азербайджанської РСР. Під час збройного конфлікту 1992-1994 років Азербайджан втратив контроль над Нагірним Карабахом і сімома прилеглими до нього районами.

Бойові дії у Нагірному Карабасі відновились 27 вересня. Обидві країни відразу оголосили воєнний стан. Від початку сутичок сторони звинувачували одна одну у бойових діях та озвучували різні цифри жертв конфлікту.

За кілька днів бойових дій влада Вірменії висловила готовність до мирного врегулювання. Своєю чергою, в Азербайджані заявили, що повернуться до режиму припинення вогню в Нагірному Карабаху за умови, якщо Вірменія надасть графік виведення своїх військовослужбовців з цих територій.

10 жовтня сторони узгодили припинення вогню, однак того ж дня обидві країни почали звинувачувати опонентів у порушенні домовленості.

Протягом жовтня Міністерство оборони Азербайджану постійно повідомляло про взяття під контроль все нових населених пунктів.

Прем'єр-міністр Вірменії 21 жовтня закликав населення взяти в руки зброю і встати на захисті своєї батьківщини. Він також відкинув можливість дипломатичного вирішення карабахського конфлікту.

З приходом листопада і наближенням холодів, які мали “заморозити” наземні бойові дії, Азербайджан істотно активізував свої зусилля, щоб піти на "зимівлю" на максимально вигідних для себе позиціях.

Зокрема, Баку здобув контроль основною транспортною артерією, що з’єднує Вірменію та самопроголошену Нагірно-Карабаську республіку - Лачинським коридором. Крім того, в останні дні Азербайджан зробив усе можливе, щоб взяти під контроль місто Шушу. Місто має стратегічне військове значення, оскільки розташоване на височині, на шляху азербайджанської армії до столиці Карабаху Степанакерта. Бої за Шушу тривали щонайменше три дні. Лише 9 листопада речник президента самопроголошеного Карабаху Ваграм Погосян визнав втрату контролю над містом, хоча Пашинян стверджував, що "битва за Шушу триває".

Протягом усього цього часу Вірменія неодноразово зверталась по допомогу до Росії на що у РФ відповіли, що готові надати Єревану “всю необхідну допомогу”, якщо зіткнення будуть перенесені безпосередньо на територію країни.

Що передбачає “мирна угода” щодо Нагірного Карабаху

У підписаному документі, який фактично визнає капітуляцію Вірменії, прописана низка пунктів для припинення бойових дій у Нагірному Карабаху:

1. З 10 листопада в регіоні повністю припиняються всі бойові дії, а Азербайджан і Вірменія залишаються на зайнятих ними позиціях;
2. Створюється миротворчий центр, який буде контролювати хід перемир'я. Хоча в Азербайджані стверджують, що туди увійдуть не тільки російські, але й турецькі військові, у документі про це не сказано, а у Кремлі організаційні деталі роботи центру називають "предметом окремих домовленостей";
3. Росія вводить у регіон 1960 військових, 90 БТР, 380 одиниць спецтехніки. Російські війська будуть розташовані уздовж лінії зіткнення і Лачинського коридору. Одночасно при цьому звідти виводяться вірменські війська. Термін перебування росіян - п'ять років з можливістю автоматичного продовження на цей же термін;
4. До 15 листопада Вірменія поверне Азербайджану Кельбаджарський район, до 20 листопада - Агдамський район, до 1 грудня - Лачинський район. Крім того, протягом трьох років має бути створений новий маршрут руху по Лачинському коридору з передислокацією туди російських миротворців;
5. Сторони зобов'язалися провести обмін військовополоненими, заручниками, а також тілами загиблих. Також до Карабаху повернуться всі біженці під контролем ООН;
6. Всі економічні та транспортні зв'язки в регіоні розблокуються. Також Вірменія зобов’язана гарантувати безпеку транспортного сполучення між західним Азербайджаном і Нахічеванем, який входить до складу Азербайджану, але відділений від нього. Такий коридор існував до війни і цей пункт передбачає повернення до довоєнного стану. Однак з одним уточненням - контроль над транспортним сполученням отримує прикордонна служба ФСБ Росії.

Варто відзначити, що вірменський прем’єр у спробі виправдати підписання документу, заявив, що пішов на таку угоду через тиск з боку військових.

Відразу після підписання військові російського миротворчого контингенту прибули до Вірменії, а пізніше висунулися в район нагірно-карабаського конфлікту.

Водночас за даними волонтера-розслідувача з організації InformNapalm Іраклі Комахідзе, військові 15-ї ОМСБр з Самари брали участь в захопленні Криму та окупації частини Донбасу.

Він також уточнив, що з грудня 2005 року по листопад 2008 року ця миротворча бригада перебувала в зоні так званого грузино-абхазького конфлікту. Брала участь в російській агресії проти Грузії в серпні 2008 року.

Наразі офіційних даних про кількість жертв не оприлюднили, а сторони конфлікту озвучують розбіжні дані.