Опозиційна платформа "За життя"

Про те, як "Опозиційна платформа "За життя" пройшла шлях від частини "Народного Руху України" до відвертої роботи на Кремль під час російсько-української війни дослідив Парламент.UA.

Коли заснували ОПЗЖ та якими були перші вибори

Нинішня "Опозиційна платформа "За життя" заснована в далекому 1999 році як Всеукраїнське об`єднання "Центр". Дивовижно, але під час своїх перших парламентських виборів 2002 року партія входила до блоку "Народний Рух України" (результат на тих виборах – 0,16%). У жовтні 2004-го, за місяць до Помаранчевої революції, партію очолив знаний політичний пристосуванець Степан Гавриш, який уже тоді мав нагороду від УПЦ МП. Під час тієї президентської кампанії Гавриш був постійним представником Януковича в ЦВК, тож логічно, що у 2006-му партію круто і різко кинуло в "Опозиційний блок "Не так", обличчями якого були, зокрема, Кравчук, Медведчук, Шуфрич і Бойко. На тих виборах блок із тріском програв, набравши лише 1,01% голосів.

Новий шанс пройти в Парламент підвернувся вже за рік на позачергових виборах 2007 року. Новий блок, куди увійшла партія, називався "КУЧМА (Конституція – Україна – Честь – Мир – Антифашизм)". І знову програш – 0,1% голосів.

Як ОПЗЖ потрапив до Верховної Ради

Новітня історія партії почалася в розпал російської окупації Криму – 20 березня 2014 року, коли вона влилася в "Опозиційний блок", очолюваний Вадимом Рабіновичем. У 2016 році партія вийшла з "Опозиційного блоку" і стала рухом "За життя". Почалися довгі стояння дуже різних людей під прапорами цього руху коло Нацбанку, які часто не могли чітко сформулювати своїх вимог. Основним гаслом так званого протесту було "долар по 8", натхненником і оратором – сам Рабінович, який торочив мантру про "зовнішнє управління". Водночас до нього приєднався власник проросійського телеканалу "НАШ" Євген Мураєв. Фінансував партію, за інформацією ЗМІ, колишній очільник Адміністрації Президента часів Януковича і власник телеканалу "Інтер" Сергій Льовочкін.

2018 року"За життя" намагалося об`єднатися з "Опозиційним блоком", але лише розкололо останній, з якого вигнали Бойка та Льовочкіна. Вони знайшли прихисток у "За життя", і так виникла ОПЗЖ. На президентських виборах 2019-го ОПЗЖ підтримала самовисуванця Бойка. Маючи потужний медіаресурс та використовуючи популістські гасла, політична сила зосередилася на проросійському електораті та на позачергових парламентських виборах того ж року посіла друге місце після "Слуги народу" із результатом 13,1%. У Верховній Раді ОПЗЖ вдалося створити фракцію із 44 депутатів (37 – пройшли за списком 37, 6 мажоритарників і 1 мажоритарник-самовисуванець).

Структура ОПЗЖ та ідеологія

В ОПЗЖ є кілька груп впливу, дві більші: Бойка-Льовочкіна та Медведчука-Рабіновича і менша – Вадима Столара, власника проросійського телеканалу  "Kyiv.live".

ОПЗЖ використовує проросійську риторику, називає Революцію гідності "заколотом", звинувачує в розв`язанні російсько-української війни Петра Порошенка, закликає до "встановлення безумовного миру в країні", натякаючи на поступки Росії і її терористам, вимагає скасування законів про мову, освіту, декомунізацію та люстрацію; підтримує УПЦ МП і підтримує російські наративи та пропагандистські акції, як-от "Бєзсмєртний полк".

Медійні обличчя та парламентська діяльність

Найактивнішими медійними персонами ОПЗЖ є:

• Віктор Медведчук – звинувачений у державній зраді кум Путіна, колишній очільник Адміністрації Президента часів Кучми, а також адвокат Василя Стуса (за інформацією істориків, Медведчук допоміг радянському режиму ув`язнити письменника);
• Юрій Бойко – Міністр палива та енергетики України в Урядах Януковича та Азарова, причетний до передачі Януковичу землі в Сухолуччі, а також фігурант корупційного скандалу свого ж імені ("Вишки Бойка"), коли "Чорноморнафтогаз" купив морську нафтову установку на 150 мільйонів доларів дорожче від її ринкової вартості.
• Вадим Рабінович – за СРСР засуджений до 14 років тюрми за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, знаний популіст та українофоб, який постить у мережі мапу Україну без Криму.
• Нестор Шуфрич – активний член колишньої "Партії Регіонів", фігурант багатьох корупційних скандалів і давній друг Медведчука ще з часів СДПУ(О).
• Наталія Королевська – Міністерка соціальної політики в Уряду Азарова, популістка, одна з небагатьох жінок у ОПЗЖ, яку в політику свого часу привела Юлія Тимошенко.
• Ілля Кива – коментарі зайві.

ОПЗЖ хоч і називає себе опозицією, але часто підголосовує в унісон із монобільшістю, коли тій бракує голосів за скандальні рішення, наприклад, так було зі звільненням Руслана Рябошапки з посади Генерального прокурора та призначенням на посаду Міністра охорони здоров`я Максима Степанова, якого та ж ОПЗЖ нині нещадно критикує.

Депутати фракції ОПЗЖ відомі своїм законодавчим спамом, який вони використовують для піару, годинами озвучуючи популістські поправки до законопроєктів. Наприклад, до законопроєкту про ринок землі (проти якого ОПЗЖ активно виступала) фракція подала 3 632 поправки, які хоч і були відхилені, та затягли ухвалення закону надовго.

20 березня Рада національної безпеки та оборони ухвалила рішення призупинити на період воєнного стану діяльність партії "Опозиційна платформа – За життя". 14 квітня Верховна Рада ухвалила рішення призупинити діяльність проросійської фракції ОПЗЖ.

21 квітня колишня парламентська фракція партії "Опозиційна платформа - За життя", діяльність якої у Верховній Раді призупинила Рада національної безпеки та оборони України, стала депутатською групою "Платформа за життя та мир".

12 травня Верховна Рада ухвалила рішення про ліквідацію фракції "Опозиційна платформа - За життя".

20 червня 2022 року Восьмий апеляційний адміністративний суд задовольнив позов Міністерства юстиції й заборонив політичну партію "Опозиційна платформа – За життя".